Мусимо глянути правді в її суворе обличчя й визнати, що наші успіхи на шляху державотворення впродовж двох останніх десятиліть можна легко помістити хіба на вістрі голки. Процес давно вже набрав характеру хвороби, а занедбана хвороба, якщо не вживати радикальних заходів, загрожує знищити організм. Яких саме заходів? Ось про це й радилися недавно в Києві на Національному консиліумі Мережі підтримки реформ «Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ» представники громадянського суспільства, місцевого самоврядування, політичних партій, провідних аналітичних центрів, наукових інституцій. Іншими словами, це було підсумкове громадське обговорення стратегії розвитку держави, ініційоване Лабораторією законодавчих ініціатив при сприянні проекту «Об’єднуємося заради реформ» і Міжнародного фонду «Відродження» й покликане подати суспільству експертне бачення якомога ціліснішої картини ключових реформ. До уваги читачів – перший вузловий блок стратегічних питань, який стосується інституційної організації держави і територіального самоврядування й розроблений групою експертів під керівництвом голови правління Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка.
Горілка горілка, але й життя не солодке Вміють галичани і Богу молитись, і старанно посту дотримуватись, але й святкувати люблять на славу. Ранні великодні свята цього року співпали із пізньою весною. Паска – це перш за все «ковбасне свято», а поруч із весняним авітамінозом – це подвійний удар для людського організму. Тому вже в перші дні після пасхальних торжеств різко збільшилась кількість хворих з проблемами шлунково-кишкового тракту, алкогольними та харчовими отруєннями.
Професія коровайниці, вже трохи призабута через всепоглинаючу автоматизацію, знову стає престижною. А по закінченні посту та Великодніх свят для коровайниць настає «гаряча пора». Усі гуляють на весіллях. А коровай – обов’язковий атрибут для цього свята. Але не кожен зможе спекти весільний хліб. Про те, кому можна вчитися, як вчитися та якими секретами треба володіти, щоб вдалося спекти справжній коровай, ми дізнавалися у шанованої коровайниці Марії Зварич.
Долаючи круті береги, Михайло Вишиванюк увійшов в одну і ту ж річку… Ледь не всі п’ять років перебування Михайла Вишиванюка поза владою проста аналітика пророкувала йому повернення у крісло, в якому він до 2005 року пропрацював рекордний термін – 8 років. Щонайменше двічі впродовж «помаранчевої п’ятирічки» (під час другого прем’єрства Віктора Януковича, а відтак дочасних виборів до парламенту), на зловтішання опонентів і прикрість друзів, для повернення в кабінет ІФОДА йому не вистачило буквально трішки… І ось 27 березня 2010 року момент істини настав. Віце-прем’єр-міністр Володимир Сівкович прибув в область, щоб зачитати два укази, як він висловився, «на жаль, про звільнення Палійчука Миколи Васильовича і другий, не на жаль, про призначення Вишиванюка Михайла Васильовича». Призначення Михайла Вишиванюка головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації президент Віктор Янукович підписав за день перед цим. В залі ОДА — аншлаг… Бурхливі оплески… Серед «вистроєних в чергу» з привітаннями не лише друзі, а й ті, хто давно «списав» Михайла Васильовича. На жаль, часто вміємо шанувати людину, коли вона на посаді, за інших обставин – відвертаємося. Сьогодні — це випробування вже для екс-голови ОДА Миколи Палійчука. Саме відставка розставить знаки оклику — хто є хто…
Напередодні одного із найголовніших свят християн – Великодня, франківські любителі сакрального мистецтва мали можливість відкрити для себе ще один цікавий і неповторний талант майстра вишивки бісером Надії Садов‘як. Перша персональна виставка ікон пані Надії присвячена світлим дням Христового Воскресіння і має назву «З іскрою Божою». Вишивання бісером є одним із найдавніших видів мистецтва, яке завжди було атрибутом багатства та досконалості. І досить символічними є ікони зі скляних намистин, створення яких вимагає колосального терпіння, яке і є одним з головних чеснот для набожного християнина.
Вивезення сміття — одна з комунальних послуг, від якісного і своєчасного надання якої залежить наше здоров’я та комфортне перебування в навколишньому середовищі. А з другого боку, визначальним є ставлення кожного з нас до цієї проблеми. Поруч з наявністю води, тепла та електроенергії вивезення сміття сміливо можна назвати видимою послугою, оскільки мешканці міста завжди наочно можуть переконатися, виконується вона чи ні. Одним із найбільших перевізників (виконавців послуги) твердих побутових відходів в Івано-Франківську є ВАТ "АТП-0928”, (обслуговує території ЖЕО №№ 1, 3, 4, 7, 8). Його спеціалісти узагальнили та дають вичерпні відповіді на найбільш поширені запитання, зауваження мешканців щодо організації вивезення сміття в обласному центрі. Пропонуємо їх вашій увазі.
З приходом весни до нашого міста зачастили «гості» з інших областей, районів та міст, які просять милостиню.
Давати чи не давати милостиню – справа кожного.
Зараз час Великого Посту, великого каяття. Церква вчить нас бути
милосердними до всіх. Проте окремі «добродії» на людській доброті та
милосерді роблять свій «бізнес». Тому, шановні мешканці, хочемо
привернути вашу увагу до цього питання.
Чим жертвують батьки-заробітчани заради нових авто для своїх дітей Третина українців працездатного віку шукає кращої долі на заробітках за кордоном. Можливо і знаходить. А натомість втрачає найдорожче: порозуміння з власними дітьми. І вже традиційною стала проблема «сирітства» при живих батьках у повних українських сім’ях. Тож повністю забезпечені фінансово діти залишаються практично без батьківського виховання. І така тенденція з кожним роком зростає. Село влітку – чоловіків нема. Тільки діти і дідусі. Це не війна, не якась катастрофа, інопланетяни нікого не викрадали. Всі на заробітках. «По роботах». Тепер дівчата дають обіцянку вірно чекати коханого не з армії, а з Москви чи Варшави, жінки з сумом в голосі жартують: «Скоро мій поїде, то вже насидимось, наговоримось», а дітлахи поволі забувають значення слова «тато». Так і триває… Відразу після великих свят починається «велика міграція». Майже всі здорові чоловіки і молоді хлопці з сумом в очах і великими сумками на плечах їдуть на вокзали. Щоб повернутися на наступні свята з грошима і зрозуміти, що їхні діти подорослішали ще більше. І знову без них.
Якщо раніше Великдень в українців асоціювався із народними піснями, гаївками, обрядами, то сьогодні для більшості це свято символізує багате й гучне застілля, за яким люди часто забувають про головну суть Воскресіння Господнього. Порядні господині намагаються не тільки навести лад вдома та на обійсті, але й прикупити всякої смакоти, яку традиційно освячують у церкві. Адже на Великдень з’їдуться і діти з онуками, і родичі завітають, а може ще й куми крашанку принесуть. З ранку до вечора на ринках Івано-Франківська ні пройти, ні проїхати, а черги біля кас у супермаркетах на кілька метрів. На скільки ж цього року треба «розкошелитись» галичанам, щоб гідно відсвяткувати Паску?
Що би то таке прикупити?..
Навіть славнозвісна невмолима пані Криза не може нічого заподіяти новій
манії на покупки. Модною західною мовою вона називається шопоголізм. Ми
спробували з’ясувати, що ж це таке насправді: хвороба, дурість чи
просто зайві гроші в гаманцях окремих людей.
Людину з самого дитинства привчають прагнути до чогось. Ми прагнемо
бути найрозумнішими, найгарнішими, найбагатшими. Словом, найкращими. Ми
постійно прагнемо успіху. І, здається, отримуємо його. Люди, зв’язані
невидимими ниточками в суспільство, стрімко йдуть вгору. До світлого
майбутнього… А чи справді вгору? Ми набудували величезні мегаполіси,
але втратили необхідний для повноцінного життя зв’язок з природою. Ми
придумали купу техніки, яка все за нас зробить – і стали безпорадними.
Ми створили стільки засобів зв’язку, щоб, врешті-решт, не мати з ким
просто поговорити за чашкою кави. Ми заробляємо гроші, щоб купити що
заманеться – і забуваємо про найважливіші речі, які за гроші не купиш…
Зрештою, в питанні про добре і погане нема чорного і білого. Є тільки
сірий колір.
Яких закладів тепер найбільше у місті? Правильно. Магазинів.
Найяскравіші вітрини, найоригінальніші назви, найпривабливіші ціни… Що
не день, то акція, що не тиждень, то розпродаж. А товар такий різний,
такий гарний, такий якісний. Кожна річ аж просить: «Купи мене. Ну купи
мене». Як тут не спокуситися? От і спокушаємося всі підряд на все
підряд. А щоб не так совість мучила, придумали своїй слабкості гарну
назву і зробили з неї хворобу… А може все не так гарно і просто? Може,
це справді нова складна хвороба? І хтозна, може, зовсім скоро у нас
поряд з центрами анонімних алкоголіків будуть відкриватися інші центри.
Центри анонімних шопоголіків. Як, до речі, вже робиться в західних
країнах…
