Ірраціоналізм і політика в Україні нероздільні. Цей політичний
ірраціоналізм є видимим, наприклад, у вирішенні "коаліції" проводити
вибори у 2012 році.
Адже виникає очевидне питання: не отримала б Партія регіонів більше
навесні-2011, поки кількість їх прибічників досить висока, а опозиція
така слабка? Може, керівники цієї політичної сили вважають, що за два
роки вони отримають ще більшу підтримку серед українських громадян, а їх
команда стане лише сильніша і монолітніша? Сумніваюся.
«Від Романа до Йордану – український рамадан». Так жартівливо називають цикл груднево-січневих свят в Україні. Саме розпал святкувань. Нині – преподобної Меланії, завтра – Старий Новий рік, обрізання Господнє і свято Василія Великого. Нагод повеселитися аж забагато.
У перший робочий день нового року відбулася позачергова третя сесія міської ради, на якій депутати затвердили міський бюджет на 2011 рік, положення про комісії міськради, надбавки до зарплат, матеріальні допомоги та преміювання керівництва ради і виконавчого комітету, проголосували за виділення земельної ділянки під будівництво обласного перинатального центру на Калуському шосе й ухвалили звернення до керівництва держави щодо обмеження культурних та національних прав українців в Російській Федерації і щодо бюджетного забезпечення територіальної громади Івано-Франківська.
По-святковому розпочиналася друга сесія Івано-Франківської обласної ради у вівторок. Активісти «Пласту» вручили Вифлеємський вогонь голові облради Олександру Сичу, фольклорний колектив з села Підвисока Снятинського району привітав депутатів з Новим роком і Різдвом Христовим. Депутатам, які пропустили друге пленарне засідання першої сесії, були вручені депутатські посвідчення і значки. На цьому спокійний перебіг засідання перервався, депутати приступили до розгляду політичних і фінансових питань.
Філія «Івано-Франківський РЕМ» – найбільша в структурі ВАТ «Прикарпаттяобленерго», на її долю припадає близько 25% всієї реалізованої в області електроенергії. Івано-Франківський РЕМ обслуговує майже 8 тисяч споживачів, з них понад три тисячі – юридичних, причому підприємство надає послуги з електропостачання та обслуговування мереж на високому професійному рівні. Про роботу Івано-Франківського РЕМ – в інтерв’ю з директором філії Володимиром Полішем.
Щоразу після проведення чергового конкурсу на право обслуговування міських автобусних маршрутів серед підприємців-перевізників є невдоволені. Мовляв, у когось «обкатаний» маршрут «забрали», комусь – «не дали». Словом, здійснили перерозподіл сфер впливу. Закономірно, що найпалкіші суперечки завжди точаться довкола переможців конкурсу на найрентабельніших маршрутах, а ось малорентабельні маршрути перевізники взагалі відмовляються обслуговувати. Але згодом все стихає. Всі залишаються при своїх інтересах. А ось такого скандалу, який виник після цьогорічного конкурсу, в місті ще не було. Окремі перевізники, які не задоволені результатом конкурсу, називають його «найкорумпованішим» за всю історію.
Відбулися перші установчі сесії Івано-Франківської міської ради, які у місцевих аналітичних колах викликали двоякі висновки. З одного боку — цілковите порозуміння депутатської більшості з міським головою Віктором Анушкевичусом, з іншого боку – перші камені можливого спотикання. Про це – в інтерв’ю «ЗК» з головою найбільшої міськрадівської фракції Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Романом Онуфрієвим.
У минулому номері в рубриці „Інвестиції” ми говорили про багаторічне
плекання клімату інвестиційної привабливості Івано-Франківська, яке
вилилося у проект Комплексної програми інвестиційної діяльності міста на
2011-2012 роки. Проект вивішений на сайті виконкому міськради і бажаючі
можуть з ним ознайомитися. А ми у цій публікації коротко зупинимося на
основних моментах цього проекту, які стосуються комунальної і
будівельної галузей, а також розвитку туристичної інфраструктури (про
інвестиції у виробництво читайте у минулому числі „ЗК”).
Випити в івано-франківських кав’ярнях каву, зварену у турці на гарячому піску, вже не вдається
Схоже, культура приготування справжньої кави, що закипає у турці на гарячому піску і розточує свої аромати на всю вулицю, в Івано-Франківську відійшла назавжди. Принаймні, такого висновку дійшла журналістська група газети «Західний кур’єр», яка досліджувала кращі кав’ярні міста з метою встановити своєрідний їхній рейтинг. В Івано-Франківську, як виявилося, просто «посидіти на каві» не так-то й просто: саме кав’ярень у місті – на пальцях однієї руки й перелічиш. Але навіть серед такого обмеженого їх числа статусу справжньої кав’ярні дотримується не кожна. В деяких з них, на жаль, навіть немає залу для тих, хто не палить, а про якусь атмосферу затишку годі й мріяти. Одначе, обійшовши низку саме тих закладів, які вписуються в статус «кав’ярня» (зауважте: не кафе, не бістро і т.д.), журналісти «ЗК» таким чином вибудували їхній рейтинг.
Моду диктували «Едісон», «Уніон», «Австрія»
З побудовою пасажу Ґартенберґів місто здобуває нову елегантну кав’ярню
«Едісон», яку відкрив 21 січня 1905 р. якийсь Л. Енсль із Перемишля.
Вона була оформлена в двох ярусах, мала антресолі, являла собою яскравий
зразок новомодного стилю – сецесії. Тут можна було не лише випити каву,
але й почитати газети, пограти в більярд. Це кафе відвідувала
аристократична публіка. До закладу вели два входи – з вулиць
Незалежності і Сотника Мартинця. При недавньому ремонті кам’яниці на
вул. Сотника Мартинця, 4 був виявлений на фасаді напис "Kawiarnia
"Edison”, відмитий і збережений.
Наступні відомі кав’ярні відкрилися після побудови двох великих
п’ятиповерхових готелів у 1912-13 роках – «Уніон» на вул. Незалежності, 4
та «Австрія» на вул. Січових стрільців, 12. В однойменний готель
перейшла кав’ярня Кровицького з невмирущою назвою «Уніон». Невдовзі,
залишаючись у цьому ж будинку на першому поверсі, вона перейшла в розряд
кондитерських під ім’ям власника, а назва «Уніон» закріпилася за кафе і
рестораном А. Селерса на другому поверсі.
Оскільки кам’яниця «Австрія» належала греко-католицькій капітулі, тут в
кафе збиралася переважно українська публіка. Перед листопадовим
повстанням 1918 р. і під час ЗУНР вона стала одним із центрів
громадського життя. Тут зустрічалися українські провідні діячі й офіцери
для обміну новинами, навіть складання планів захоплення міста. Після
переїзду уряду ЗУНР до Станиславова не було дивиною зустріти тут когось
із міністрів за кавою у колі містян. Про демократичність тутешніх
міністрів пише у своїх спогадах державний діяч УНР і історик Д.
Дорошенко, порівнює з наддніпрянськими і робить висновок не на користь
останніх.
Після Першої світової війни мало кав’ярень утрималось на місці.
Збереглися «Уніон», «Варшава» (колишня «Австрія»). Продовжувала тішити
відвідувачів кав’ярня «Едісон», але з якогось часу вона стала називатися
прямолінійно – «Пасаж». Були ще кав’ярні «Метрополь» на нинішній вулиці
Грушевського, 1, «Затишок» на вул. Гетьмана Мазепи, 9.
Повернімось до історії кафе «Габсбург» на теперішній вул. Січових
стрільців, 18. У міжвоєнний час новий власник М. Гаубеншток перетворив
його на ресторан і кафе з двома залами – верхнім і нижнім, що існували
до радянського вторгнення під іменем власника. Цей заклад громадського
харчування існував за одною адресою найдовше в місті (1886 – 1939).
Воєводська влада тут влаштовувала свої урочистості, робила прийоми
високих гостей. Скажімо, скандально відомий міністр внутрішніх справ
Польщі Б. Пєрацький, був прийнятий тут 4 червня 1934 р. за десять днів
до його вбивства бойовиками ОУН у Варшаві.
Популярними були і цукерні-кондитерські, які, хоч і не спеціалізувались
на каві, мали її в меню. Найбільш відомі серед них цукерні М. Крамарчика
(Шашкевича, 2, а потім Незалежності, 14), В. Скрута (Гетьмана Мазепи,
4), Я. Штаффа (Вітовського, 9), «Закопянська» (Шашкевича, 4).
