Наша Меланка – добра ґаздиня Ми вже відгуляли Новий рік, а наші пращури колись тільки готувалися його зустрічати. Щоправда, вони обходилися без шампанського та новорічної ялинки, але святкування нового етапу в житті українців було багатим на цікаві звичаї та традиції. Улюбленими героями зимових урочистостей стали Василь та Меланка, які утворили обрядову пару, що в злагоді веде своє господарство. «Раніше Меланку водили два гурти – жіночий і чоловічий. Сьогодні переважно це змішані колективи, де хлопці перевдягнені у жартівливих персонажів, а дівчата тільки співають, – каже завідуюча відділу фольклору та етнографії Прикарпатського навчально-методичного центру культури і туризму Стефанія Капустинська. – На Меланку перевдягається харизматичний парубок, який вміє добре «штуки викидати» і вправно жартувати. Таку Меланку супроводжують інші веселі персонажі – Дід, Баба, Жид, Жидівка, Коза, Лікар, Циган, Циганка, Ведмідь, Чорт, Солдат тощо. У кожному регіоні свої персонажі». Ця ватага ходить по хатах і показує різні комедії. Циган торгується з господарем за коня, Циганка щось міняє, Лікар лікує Козу, Чорт заглядає в усі закутки і робить збитки, а найбільше господині остерігаються самої Меланки. А вона так і норовить викрасти мітлу і порозкидати по хаті сміття, порозмазувати або й повалити піч… Все це – в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване глиною, вимазане сажею, з клоччя зроблені борода, вуса, патли... Одним словом – хто як зумів, так і нарядився! «Сучасна Меланка трохи спокійніша – не так уже й безпечно порозмазувати євроремонти, та й піч навіть у селах стала раритетом, – каже пані Стефанія. – Зараз вона радше схожа на Вєрку Сердючку, ніж на сільську господиню. Зате дівчата, які співають, завжди у національному вбранні».
Ми не самі йдемо, ми козу ведемо Кожен регіон нашої області має свої особливості водіння Меланки. Ось, наприклад, у селі Белелуя на Снятинщині кожна вулиця має свою Меланку. Тут, крім традиційних персонажів староноворічного карнавалу, є ще й Ведмеді – мужні парубки, костюми яким шиють із сіна. Після закінчення обходу ватаги збираються біля сільського озера і влаштовують змагання між Ведмедями. В кінці всі віддають свій «зарібок» на стіл і гуляють до ранку. Хоча Меланку водять переважно у селах, у нашому обласному центрі теж є молодіжна Меланка, яку водить фольклорний колектив «Вишиванка» музичної школи №3. Керівник цього колективу Оксана Чучик розповідає, що сценарій для вистави писала сама, самі ж і костюми шили для персонажів. Дівчата і хлопці віком від 13 до 16 років охоче відгукнулись на пропозицію поводити Меланку. 13-14 січня вони відвідують своїх вчителів, батьків або тих, хто запросить. Неодмінною «героїнею» народної вистави є Коза, яка здавна в Україні вважалася символом багатства, добробуту, врожаю. Навіть в обрядних піснях співається: «Де коза ходить, там жито родить».
А той другий празник – святого Василя У народі віддавна вважають, що ніч на Старий Новий рік – чудодійна, бо «відкривається небо» і можна просити у святих чого завгодно: перетворення води на вино, каменя – на хліб, води – на мед. А на Прикарпатті в цю ніч – свято печі. «Цілий рік вона несе службу, а на Василя йде в танець, бо ся віддає», – говорять жителі села Хмелівка Богородчанського району. Вранці на Меланки піч акуратно змащують глиною, «аби не кляла, що не мащена». Ніхто тої ночі на печі не спить, не сідає на неї, «бо на ній танцюють Меланка і Василь». Ба більше, ще звечора ґазди кладуть на піч овес, «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на герць». Ніч на Старий Новий рік багата на магічні дії та чари, в яких відчувається бажання відгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік. Після Меланії вшановують святого Василія, який символізує у нашому народі вправного господаря. Попереду – Йордан або Водохреще зі ще одною Святою вечерею напередодні. А на Старий Новий рік стіл багатий смачними стравами: млинці, вареники, смажена ковбаса, кров’янка, холодець. У селі Липівка Рогатинського району на дверях на свято Василя вішають «ґрегора» – вінок із колосся. А сусіди та родичі ходять віншувати всіх чоловіків, які мають ім’я Василь. У селах Гринівці та Колінці Тлумацького району ходять віншувати разом із конем, якого заводять до хати. Господарі частують колядників, а дівчата коневі дають хліба. У деяких селах Прикарпаття до хати на Василія заносять молоде ягня або теля, щоб був мир і добробут цілий рік. У селі Путятинці Рогатинського району запрошують до хати птицю – гуску або качку, які є символом чистоти і добра. У період Різдвяних свят потрібно добре обходитись із худобою, «бо вночі вона розмовляє із Щедрим Богом», і може пожалітись на недобросовісного господаря.
Сію, сію, посіваю… Зранку 14 січня на Галичині в кожну домівку ходять посівальники і зичать здоров’я та достатку. У рукавичку й кишені вони набирають зерна (жита, пшениці, вівса) і, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, йдуть засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: «Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Будьте здорові. З Новим роком та Василем! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Христос ся рождає!». Господар щедро винагороджує засівальників гостинцями й грішми. Вірять, що перший посівальник на Старий Новий рік приносить до хати щастя. Дівчатам ходити посівати не годиться, це суто чоловічий привілей. За народним віруванням, дівчата у дім щастя не приносять – тільки хлопці. Мар’яна РИНДИЧ
