А ти заповів свою печінку?
Парламентарі планують ввести революційно-новий закон про донорство
Місяць тому у парламенті з'явився законопроект, який дозволяє використовувати органи громадян України після їх смерті, якщо за життя вони не подали відповідну відмову у письмовому вигляді. Зараз він знаходиться на вивченні Комітету Верховної Ради з охорони здоров'я. У разі прийняття цей нормативний акт може стати початком нової ери у вітчизняній трансплантології. Адже через брак органів в Україні щорічно помирає понад дві тисячі пацієнтів. Однак закон може мати і протилежні очікуваним наслідки, а саме: призвести до криміналізації у сфері донорства внутрішніх органів і поширення так званої «чорної трансплантології». Отож, чи не перетвориться порятунок людського життя в жорстокий і цинічний бізнес? Своїми думками з приводу «донорства за заповітом» «ЗК» попросив поділитися провідних прикарпатських лікарів.
«Робити донорами всіх і кожного – це абсурд»
Володимир Вовчук, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії ЦМКЛ:
Попит на операції з пересадки внутрішніх органів сьогодні безумовно є. Двадцять відсотків тих, хто відвідує процедуру діалізу, стоять у черзі на пересадку нирки. Але, як на мене, приймати цей закон сьогодні – повний абсурд.
І навіть не тому, що його не сприйме суспільство. До цього не готова в першу чергу українська медицина.
Це стрибок через щабель. Сьогодні на одного пацієнта лікарні держава виділяє 5 гривень на ліжкодень, і за цей мізер хворий повинен лікуватися. А ми говоримо про трасплантологію! На це ж піде «копиця» грошей: обладнання, терапія, аналізи… Давайте спочатку хоч щось доведемо до кінця, наприклад, невідкладну допомогу. Здійснимо нарешті давно обіцяні реформи «внизу» системи, а вже потім будемо думати про такі високі матерії, як трансплантологія.
Цей закон влада неодмінно повинна обговорити з людьми, адже проблема донорства не стільки медична, як соціальна, і, зокрема, тут важливе саме ставлення людей до працівників червоного хреста.
Подивіться, яке сьогодні відношення до лікарів у суспільстві. Нас подають як суцільних корупціонерів і хабарників – словом нелюдів! На вулицях тільки й чути: лікарі такі, лікарі сякі. А до медиків має ж бути довіра, тим більше в таких питаннях, як донорство. І тільки після того можна щось думати з цього приводу. Все має бути поступово.
А щоб цю довіру українцям привити, знадобиться як мінімум років 20.
«Донорство – це завжди справа благородна»
Наталія Глушко, головний позаштатний спеціаліст з гематології управління охорони здоров’я ОДА, заввідділу гематології ОКЛ:
«У шкурі» пацієнтів із потребою пересадки органів може опинитися будь-хто.
І що ви тоді робитимете? Така операція за кордоном коштує сотні тисяч доларів.
У нас в країні теж є хороші трансплантологи, але через дефіцит донорських органів сьогодні ці люди сидять без роботи.
Люди помирають в чергах за ниркою, і чинне законодавство, безумовно, треба міняти. Але не з бухти-барахти поставити людей до відома, що через стільки-то часу їх після смерті «розбиратимуть на органи» і усі є потенційними донорами. В жодному разі! Перед цим держава зобов’язана (!) провести таку політику роз’яснень, щоб кожна людина усвідомила, що, можливо, стати донором – це найкращий вчинок, який вона може зробити за все своє життя. І тривати така кампанія має далеко не два місяці.
Головне, не згущувати фарби навколо вищезгаданого законопроекту, зокрема «чорної трансплатнтології».
Запевняю вас, що лікарі – також люди, а не монстри, мають дітей, вірять у Бога. І не буде тут ніякої «кривавої різні» чи «базару органів». Так, можливо, будуть і такі одиничні епізоди, коли медики без моральних принципів наживатимуться на пацієнтах. Але такі «люди» є всюди – і у медицині, і у держадміністрації, і навіть у Верховній Раді!
Зовсім без розвитку донорства теж не можна, бо вітчизняна медицина опиниться «в тупику».
За життя люди рідко погоджуються на донорство, навіть посмертне. Чому? Бо вони просто над цим не задумуються за життя. Коли родичам загиблого ні з того ні з сього пропонують віддати тіло дорогої людина «на органи» – це звучить дико. Політика держави має бути у тому, щоб навіть у школі діти знали: стати донором після смерті означає подарувати комусь шанс на світле майбутнє. І тоді все буде добре.
«Закон не може примушувати робити благородні вчинки»
Анатолій Богуш, заввідділу хірургії ЦМКЛ:
Закон, який сьогодні діє в Україні, гальмує вітчизняний розвиток хірургії у плані трансплантології. У ньому є багато неточностей, його треба міняти. Але законопроект, який пропонують нам сьогодні, – не альтернатива. Згідно з ним, люди, які не напишуть якусь заяву, уже потенційні донори! Хіба це мудро?
Примушувати людей до таких кроків, як донорство, не можна.
Люди бояться, і це не дивно: надивившись «фільмів жахів» у вигляді випуску новин, вони часто узагалі відмовляються йти до хірурга, навіть при крайній необхідності! Мовляв, а якщо він разом з апендицитом ще й одну нирку «прихопить»?!
Закони такого рівня не повинні бути для суспільства «як сніг на голову». Їх потрібно приймати, зважаючи на багато факторів.
Трансплантувати орган – це не так просто. По-перше, чи є в країні лабораторії, які готові проводити ідентифікацію донорських органів, чи є у нас умови для їх подальшого зберігання? За кордоном для цього є цілі відділи хірургів, які мають у своєму розпорядженні навіть вертольоти! А про те, що пацієнтам після трансплантації внутрішнього органу довічно потрібно приймати ліки, які самі хворі не будуть у змозі купити, я взагалі мовчу.
Також при прийнятті закону потрібно орієнтуватися на досвід світової спільноти.
Чим ми відрізняємося від інших держав, так це тим, що завжди вигадуємо свій «велосипед»! У країнах Європи та США працює спеціальна програма донорства, коли після смерті людини її органи пересаджують тим, хто цього конче потребує. Але це діється за згоди померлого, яку він дав ще за життя. У запропонованому вітчизняному законопроекті – презумпція «згоди». Її потрібно відмінити і дати можливість усім бажаючим ще за життя написати заяви, що вони після смерті не проти стати донорами. Звичайно, провести перед цим масштабну державну програму з цього питання, пояснити людям, що до чого, що не так все страшно, як у телевізорі. І от тоді, коли громадяни самі почнуть подавати такі заяви, це і буде барометром того, що люди «дозріли» для розвитку донорства.
У підсумку лікарі, незважаючи на різні погляди на донорство, зійшлися в одному: Україна до стрімкого розвитку трансплантології сьогодні не готова ні морально, ні фінансово. Усі три медики дійшли висновку, що такому революційному закону має передувати тривала рекламна кампанія. Також вони вважають, що забирати органи у всіх без винятку померлих, гребуючи думкою родичів, тим паче самої людини, категорично не можна. Донорство повинно бути усвідомленим і виваженим кроком, а не результатом державного «батога». Столична влада своєю чергою обіцяє, що у законопроект будуть вносити поправки, а от щодо державної програми для населення, то часу на неї сьогодні нема.
Оксана Глушкевич
ДО ТЕМИ:
Сьогодні продаж органів в Україні є забороненим і карається ув'язненням до 7 років. Органи для пересадки хворому можна передати лише на безоплатній основі живим близьким родичам. Або ж – взяти у померлого у разі згоди його родичів. У разі виконання цих умов операції із пересадки органів цілком легально роблять у інститутах трансплантології. Втім, існує так званий «чорний ринок», де люди добровільно погоджуються продати себе по частинах за кругленьку суму. За прибутками «чорну трансплантологію" порівнюють з торгівлею зброєю та наркотиками. Ціна на такому ринку, до прикладу, нирки – 70-80 тисяч доларів, печінки – 20-50 тисяч доларів, кісткового мозку – 30-60 тисяч, рогівки ока – від кількох тисяч до кількох десятків тисяч зелених. І найдорожчим органом на «чорному ринку» є серце, його трансплантувати можна лише з мертвої людини і ціна його коливається від 80 до 120 тисяч доларів.
Скільки ж максимально можна заробити «себерозпродуванням»? Якщо продавати лише парні органи і частки деяких інших, щоб після цього залишитися живим, за приблизними підрахунками можна наварити на собі тисяч двісті доларів. Якщо людина мертва – її нутрощі загалом можуть потягти і на кілька мільйонів, включаючи голосові зв'язки, селезінку, кістки, шкіру та інше.
|
