Західний курєр

ПОЛІТИКА

bond — Thu, 16 Oct 2014 09:29:22 GMT

Громадою чиновника люструвати

Активісти проїдуться районами Прикарпаття в пошуках потенційних кандидатів на люстрацію. У попередньому «чорному списку» вже понад три сотні посадовців.
«Народна рада», «Самооборона» та «Координаційна рада громадських організацій Прикарпаття» об’єдналися в нову ініціативу «Громадська люстрація». Спільну заяву про це представники місцевих громадських формувань зробили під час прес-конференції цього тижня. За словами активістів, до такого кроку їх підштовхнуло підписання Президентом України Закону «Про очищення влади», який напередодні з великими потугами проголосувала Верховна Рада.
«Ми вирішили не сидіти осторонь, а об’єднувати громадськість та самостійно збирати списки осіб, які підпадають під люстрацію, – пояснив один з ініціаторів нового формування Віктор Неміш. – Ми не люстратори, – наголосив він. – Ми громадські активісти, які будуть контролювати втілення закону про люстрацію в дії».
За словами активіста Романа Островського, наразі діяльність «Громадської люстрації» буде провадитися у 4-х напрямках: формуванні люстраційних списків; контролю за судовими процесами чиновників, які хочуть «відбілитися»; майновий «етап» – співставлення майна чиновника та його доходів; та виведення на чисту воду тих посадовців, які мають піти з посад за вимогами Майдану, але не підпадають під критерії закону «Про очищення влади».
Саме з метою формування люстраційних списків протягом цього та наступного тижня активісти «Громадської люстрації» здійснять ряд поїздок по районах області. На місцях, спільно з громадою вони планують визначити принаймні топ-10 потенційних кандидатів «на виліт» з посад.
«Люди у районах мають більш детальну інформацію про тих людей, які повинні піти з посад, – підкреслив координатор «Самооборони» Юрій Лоп’янецький. – На місцях вже навіть є попередні списки, які частково були сформовані ще під час Майдану».
Зі списків на місцях «Громадська люстрація» сформує один загальний реєстр. А щоб процес не став «полюванням на відьом», активісти обіцяють скрупульозно перевіряти надану громадою інформацію про того чи іншого чиновника перед тим, як занести його прізвище у «чорний список».
Наразі, за підрахунками ініціаторів «Громадської люстрації», «під кат» мають потрапити 316 прикарпатських посадовців.
Оксана Глушкевич

НАСАМПЕРЕД

bond — Thu, 16 Oct 2014 09:13:01 GMT

Хресна хода миру
В Івано-Франківську пройшла Хресна хода миру та відбувся екуменічний молебень представників чотирьох українських традиційних церков до Пресвятої Богородиці за мир в Україні.
Розпочалась Хресна хода в Меморіальному сквері панахидою за загиблими на Майдані та військовослужбовцями в зоні АТО. За участю священнослужителів чотирьох українських традиційних церков (Української греко-католицької церкви, Української автокефальної православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української римо-католицької церкви) було відправлено заупокійний молебень.
Далі велика процесія за участю священиків з храмів усього міста, які несли ікони Пресвятої Богородиці, вірян, численної міської громади рушила центральними вулицями міста до міської ратуші. На балконі міської ратуші також були виставлені подарована місту Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом Шевчуком хоругва із зображенням Пресвятої Богородиці та копія ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської, яка сьогодні зберігається в одній з церков Івано-Франківська.
Біля міської ратуші був відслужений екуменічний молобень до Пресвятої Богородиці, яка є покровителькою міста Івано-Франківська, за мир в Україні. З коротким словом до усіх присутніх звернулись Кир Володимир Війтишин та Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф.
Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус подякував усім представникам міської громади, які прийшли вшанувати пам'ять загиблих, а також зазначив, що спільна молитва до Пресвятої Богородиці не раз за всю історію людства рятувала громади і цілі народи від навали ворогів та відводила небезпеки.
«Сьогоднішній спільний молебень є нашим невеликим вкладом у загальну справу. Окрім того, і зараз на передовій, в зоні АТО, воюють люди різних конфесій, проте всі вони захищають мирне небо і нашу державу Україну. Вони нам усім подають приклад єднання, незважаючи на розбіжності», – зазначив Віктор Анушкевичус.
Проведення масштабної Хресної ходи миру, ініційоване міським головою Віктором Анушкевичусом спільно з ГО «Християнська Україна», підтримано митрополитом кир Володимиром Війтишиним (УГКЦ), кир Андрієм (УАПЦ), владикою Іоасафом (УПЦ КП) та деканом Казимиром (УРКЦ).

НАСАМПЕРЕД

bond — Thu, 16 Oct 2014 09:05:55 GMT

У міського голови – новий заступник
Новим заступником міського голови Івано-Франківська з питань діяльності виконавчих органів став Богдан Білик. Його кандидатуру на цю посаду, внесену міським головою Віктором Анушкевичусом, одноголосно підтримали депутати міської ради на позачерговій 48-ій сесії, що відбулася минулого четверга.
Б.Білик змінив на цій посаді Руслана Панасюка, який переходить на роботу в облдержадміністрацію. Згідно з розподілом посадових обов’язків, він куруватиме роботу економічного блоку мерії. Міський голова В.Анушкевичус наголосив, що це «сумлінна, енергійна і відповідальна людина». За словами мера, Б.Білик ефективно працював на посаді начальника управління економічного та інтеграційного розвитку і «вивів місто на міжнародний рівень», свідченням чого є три відзнаки Ради Європи.
Своєю чергою, Б.Білик подякував депутатам за довіру і наголосив, що основними пріоритетами у його роботі на новій посаді й надалі будуть розвиток економіки, залучення інвестицій та технічної допомоги і наповнення дохідної частини міського бюджету, завдяки чому місто зможе динамічно розвиватися. А серед нових завдань він назвав необхідність залучення гарантій та підтримки інвесторів і розвиток туристичної інфраструктури, фестивальної діяльності та залучення до міста більше туристів.
Також на позачерговій сесії міськради депутати заслухали і «взяли до відома» інформації про проведення ремонту Набережної ім. В.Стефаника та про виконання програми економічного і соціального розвитку Івано-Франківська за перше півріччя. Ухвалили рішення про надання матеріально-технічної допомоги Одеському військово-морському ліцею, який прийняв на навчання курсантів з анексованого Криму, та звернулися до Президента і Верховної Ради щодо визнання ветеранів УПА борцями за незалежність України та надання їм статусу воюючої сторони у Другій світовій війні.
Стах МІРЧУК

СУСПІЛЬСТВО

bond — Thu, 16 Oct 2014 09:04:13 GMT

Фотія Володимирського увіковічнили анотаційною дошкою

14 жовтня, у День Покрови та 72-ї річниці створення УПА, в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку Фотію Володимирському — упівцю, в'язню концтаборів, багаторічному голові Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Таблиця розміщена за адресою вул. Лепкого, 46 – на будинку, де знаходиться офіс Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
Її відкривали онучка Фотія Володимирського Ірина Володимирська, секретар Івано-Франківської міськради Микола Вітенко та нинішній очільник місцевих вояків УПА Богдан Борович.
Ірина Володимирська згадує, що дідусь Фотій повсякчас нагадував молоді, якими вони мають бути – справжніми патріотами України. А в побуті був лагідним і любив співати онукам пісень.
На думку секретаря міської ради Миколи Вітенка, постать Фотія Володимирського у ці дні є прикладом для наслідування.
«В 19 років він вже пізнав, що таке війна, отримав поранення. За свою проукраїнську позицію 23 роки працював в радянських шахтах на засланні. Але цю людину так і не зламали. Він до останнього надихав молодь на подвиги своїми промовами фактично на кожному громадському заході»,– каже Вітенко.
Спеціальний код, розміщений на таблиці, допоможе франківцям та туристам з мобільними пристроями оперативно дізнатися про постать Володимирського з тематичного сайту у мережі Інтернет.
Відкриття анотаційної дошки відбулося в рамках реалізації програми “Івано-Франківськ – місто героїв”, ініціатором якої є народний депутат України Руслан Марцінків.

КУЛЬТУРА

bond — Thu, 16 Oct 2014 09:00:13 GMT

Тарас ЯКОВИН:
«Фотографом може бути той, хто вміє бачити світло»

У повсякденному житті фотокореспонденти, як правило, завжди залишаються поза кадром, але аж ніяк не поза увагою. Саме від них залежить те, якою буде збережена на багато років зафіксована мить. Часто заради того, аби вловити вдалий ракурс чи підібрати влучну композицію, майстрам фотографії вдається йти на ризиковані, навіть авантюрні кроки.
У ці дні у фортечній галереї «Бастіон» експонуються його роботи, котрі відображають миті життя нашого міста у різні часи. Виставка носить символічну назву «Світло і камені». Про своє життя із фотоапаратом сьогодні ділиться наш колега – фотокореспондент «Західного кур’єра» Тарас Яковин.
– Тарасе, ви працюєте фотографом вже понад два десятки років. Розкажіть, як починалося ваше захоплення фотографією?
– Усе своє свідоме життя я тільки фотографією і займався, більше нічим. Уже в десятому класі я продавав фотографії своїм однокласникам, заробляв на цьому ще тоді. У шкільні часи все почалося із гуртка фотоаматорів. У 16-ій школі, де я вчився, цей гурток вів вчитель біології Юрій Пронь. Звідси і почалося моє захоплення фотографією.
Свого часу я познайомився із художницею Світланою Хміль. Вона мені показала франківські двори, котрі й стали сюжетом для моїх фотографій. Згодом вона мене консультувала, як краще вибирати композицію. Так я захопився тим, що тепер роблю професійно – фіксую миті міського життя.
– Що ви тоді фотографували, коли тільки мріяли про професію?
– Учнів класу. Потім почалися перші базари, то я робив обкладинки для касет музичних гуртів. Був у моєму житті і сумний період життя – радянська армія. Але я навіть там фотографував.
– Яким був ваш перший фотоапарат?
– То був «Фед», а потім «Зеніт». Коли я прийшов з армії, то був складний переламний період – початок дев’яностих. Тоді мені доводилося збирати по одному долару, щоби заробити на новий фотоапарат.
– Кажуть, що зараз набагато легше займатися фотографією із цифровою технікою.
– З одного боку, легше, з другого – важче. Колись можна було бути фотографом, роблячи якісь примітивні фотографії, проявляючи плівку і друкуючи їх. Тепер просто так робити побутові знімки нікому не треба, кожен може це зробити сам для себе. Сьогодення вимагає від фотографа вміння робити дуже цікаву фотографію або не робити її взагалі.
– Що зараз повинно входити у портфоліо фотографа, який пропонує свої послуги клієнтам?
– Як такого портфоліо у мене немає. Я більше працюю як фотокореспондент, а у приватній практиці користуюся колом знайомих, котрі можуть мене порекомендувати своїм знайомим. Я не йду за тими сучасними тенденціями, ніколи не гнався за модою. У процесі роботи надаю перевагу класичним фотографіям, а не фотошопу чи іншим складним технікам типу фентезі.
– Зараз за вікном золота осінь. Вона вас надихає? До яких жанрів ви більше тяжієте?
– Як фотокореспондент, я вважаю себе більше міським фотографом. Це для мене більш доступне. Якби я жив у Нью-Йорку чи тусувався в таких колах, то робив би щось інше, можливо. Оскільки в мене немає такої можливості, то я знімаю, виходячи з того, що маю. Це місто, в основному сюжетні фото.
– Зараз у «Бастіоні» триває ваша третя персональна виставка «Світло і камені» із серії «Наше місто». Чому ви поєднали саме світло і камені?
– Світло тому, що фотографії без світла немає. Воно було раніше, ніж сам сюжет. Скажу більше: якщо гарний сюжет погано освітлений, то він стає нецікавим. І навпаки. Я вважаю, що фотографом може бути той, хто вміє бачити світло. На цій виставці я зібрав фотографії за багато років. Є серед них старі знімки, зроблені ще на плівку. Я тоді навіть не думав, що вони можуть мати історичну цінність. Скажімо, повалення пам’ятника Леніну в Івано-Франківську було більше як фоторепортаж, а зовсім по-іншому виходять композиційні, пейзажні фото.
Я люблю фотографувати пізно восени, взимку і ранньою весною. Тоді гілки дерев створюють свої унікальні композиції із ліній. Хтось у тому щось бачить, а хтось думає, що я фотографую недоліки комунального господарства.
Я завжди був фотографом. Знаю багатьох людей, котрі колись фотографували, а потім стали ким завгодно, бо з фотографії важко жити. Є й такі, що колись цим не займалися, а тепер фотографують і так ставлять себе високо, ледь не називаючи самих себе найкращими у світі фотографами. Учні фотошколи, котрі займаються два місяці, зараз беруть за зйомки весілля стільки, як мені доводилося заробляти за два-три роки у 90-ті.
Небагато є таких людей, що зберегли своє захоплення як основну роботу, бо з фотографії жити не так просто. Коли люди заробляли гроші, я фотографував квіточки. Натомість був і такий період, коли у Каліфорнії можна було заробити 200 доларів за годину фотосесії.
– Часто вам доводилося фотографувати і перших осіб області та держави. А чи зверталися вони до вас за окремими фотосесіями?
– Столичну владу мені доводилося знімати суто для газети. Вони мають своїх фотографів. А наші місцеві зверталися. Пригадую, доводилося фотографувати вдома колишнього голову виконкому обласної ради Василя Павлика з дітьми, Степана Волковецького. Також часто зверталися місцеві бізнесмени, зокрема теперішній голова облдержадміністрації Олег Гончарук.
– У них були свої вимоги до того, як має відбуватися фотосесія?
– Єдине, вони тоді дивувалися, що я такий молодий хлопчина фотографую таких великих панів. Чомусь тоді люди уявляли мене зовсім іншим, ніж я був насправді.
– Чи важко із людини витягнути ту емоцію, котра потрібна саме вам?
– Усе залежить від людини. Є такі, що легко даються до такої справи, самі пропонують багато варіантів, і тоді моя справа тільки знімати. Буває зовсім інакше, особливо на весіллях, коли молода ще хоче позувати, а молодий вже стомився.
– Чи є щось недосяжне для вас, чого ви не можете зафіксувати своїм апаратом?
– Та що тепер про це говорити? Можливо, 20 років тому намагався б поїхати у якесь велике місто. Я вважаю, що хорошому фотографу найкращий простір у великому місті, де є велика культурна тусовка, шалений ритм. Свого часу я мав можливість фотографувати у Сполучених Штатах чотири весілля, а також багатих євреїв у Каліфорнії.
– Наскільки їхній стиль життя відрізняється від нашого? Вам показували все зсередини чи тільки те, що можна?
– В мене склалися приємні враження. За кордоном шанованіше ставляться до професійних фото. Особливо багато сімейних світлин можна побачити у вітальнях американців. У нас до цього ставляться більш легковажно. Можливо, це пов’язано з тим, що у США кожен займається своєю роботою.
Сподіваюся, що колись я ще зроблю окрему виставку світлин, котрі вдалося зробити у Штатах. Люди там такі ж, як і у нас – хтось відвертається, а хтось посміхається і з радістю позує.
– За двадцять років із фотоапаратом у руках ви, напевно, перейшли все місто?
– Місто практично все. Зараз є багато нових моментів, яких я ще не встиг охопити, також трапляється доволі цікава нова забудова. Раніше було менше реклами, менше забудовані двори, відкриті. Місто було сірим, трохи облупленим, але досить цікавим.
– Ви готові на якийсь екстравагантний вчинок заради вдалого фото?
– У нас стільки не платять. Тут немає такої фотографії, скажімо, як полювання за знаменитостями. Це нікому не потрібно і немає де реалізовувати світлини. Пригадую, доводилося знімати для газети чимало спірних моментів, пов’язаних із відомими людьми. Я працював у відомих у місті виданнях «Світ молоді». «Вперед». «Галичина», тепер у «Західному кур’єрі».
– Чим відрізнялася робота фотокореспондента у часи перебудови від теперішньої?
– За канонами партійної школи, потрібно було знімати зовсім інші сюжети. Тоді мене змушували фотографувати передовиків колгоспів – трактористів, механізаторів, доярок. Але то був такий час, що, крім публікації в газеті, більше нікому не було потрібне моє фотографування передовиків.
– Серед ваших робіт можна знайти навіть мистецько обіграні калюжі, у яких відбивається місто.
– Для когось звична калюжа це просто калюжа, а для мене це може бути навіть приводом для сюжету.
Розмовляв Володимир БОДАК

СПОРТ

bond — Thu, 16 Oct 2014 07:50:09 GMT

Перевага чемпіона
В черговому турі обласного чемпіонату зійшлися новоспечений чемпіон області – брошнівські «Карпати» і володар Кубка Івано-Франківщини – ФК «Перегінське». Очікувалося, що матч земляків пройде у впертій боротьбі. Однак господарі здобули легку перемогу, провівши у ворота суперника чотири «сухі» голи.
За тур до завершення змагань перевага чемпіона над найближчим переслідувачем сягла десяти очок. За всю історію змагань подібне фіксувалося лише одного разу: в 2012 році «Карпати» з Яремчого на десять балів випередили богородчанський «Газовик». Однак тоді турнірна дистанція складалася з 30-ти турів. Нині ж їх лише вісімнадцять…
Водночас болюча поразка не похитнула позицій перегінчан. Вони залишаються другими. Для здобуття «срібних» нагород їм достатньо в заключній грі чемпіонату не програти вдома ФК «Турка». Це за умови перемоги конкурентів…
Власне, конкурент у ФК «Перегінське» залишився лише один – тлумацьке «Придністров’я». Скориставшись останніми невдачами коломийських «Карпат», придністровці потіснили їх з третьої сходинки. «Карпати» вкрай невдало проводять виїзні поєдинки, залишаючись єдиною командою, котра не перемагала у гостях!
При цьому в домашніх матчах коломияни за чотири роки виступів взагалі жодного разу не програли. Згадана серія нараховує вже 51 матч (42 перемоги і дев’ять нічиїх). Цього року вони оновили рекорд чемпіонатів Івано-Франківщини, який належав «Дельті» з Гвіздця (44 домашні гри поспіль без жодної поразки).
Щодо виїзних зустрічей, то ліквідувати «нулик» підопічні Василя Блясецького можуть хіба що у недільній грі проти аутсайдера – «Ніки». Однак, щоб повернутися на третю позицію, коломияни мають сподіватися на поразку «Придністров’я» у Галичі.
Якщо в провідному дивізіоні командам залишилося зіграти по одній зустрічі, то в другій лізі попереду ще чотири тури. Після недільних матчів турнірні перегони очолив «Тепловик». Він обійшов болехівські «Карпати» за кращою різницею голів. Відповідно до регламенту дві кращі команди отримують право на підвищення у класі. При цьому першу лігу ніхто не залишає. «Невдахою» повинна була стати команда, що посяде 11-те місце. Однак нині воно порожнє, оскільки «Славія» з Отинії знялася з змагань, навіть не діставшись проміжного фінішу.
Чемпіонат Івано-Франківщини. 19 тур. 12 жовтня. ФК "Турка - "Ніка-Івано-Франківськ" - 2:1 (Іванців, 13, Блащук, 36 - Комар, 83). "Карпати" Брошнів-Осада - ФК "Перегінське" - 4:0. "Гал-Вапно" Галич - "Карпати" Коломия - 3:1 (Худобяк, 41, Гуменюк, 55, Космірак, 71 - Р. Гаврилюк, 20). "Придністров'я" Тлумач - ФК "Калуш" - 1:0 (Калитка, 10). "Покуття-Євромодуль" Снятин - "Нафтовик" Долина - +:- (неявка гостей).
Становище команд
   І   В   Н   П   М   О
"Карпати" Б-О   17   13   2   2   45-11   41
ФК "Перегінське"   17   9   4   4   26-13   31
"Придністров'я"   17   8   5   4   30-23   29
"Карпати" К   17   7   5   5   27-21   26
ФК "Калуш"   17   8   1   8   19-21   25
ФК "Турка"   17   7   4   6   26-27   25
"Гал-Вапно"   17   7   2   8   32-27   23
"Покуття-
Євромодуль"   17   5   5   7   14-29   20
"Нафтовик"   17   2   2   13   16-42   8
"Ніка "   17   1   4   12   19-40   7
Бомбардири: Худобяк ("Гал-Вапно") - 15, Р. Романишин ("Карпати" Б-О) - 11, Кушецький ("Карпати" Б-О) - 9 голів.
В заключному турі зустрічаються: "Ніка-Івано-Франківськ" - "Карпати" К, ФК "Перегінське" - ФК "Турка", "Нафтовик" - "Карпати" Б-О, ФК "Калуш" - "Покуття-Євромодуль", "Гал-Вапно" - "Придністров`я".
Першість Івано-Франківщини. Фінал. 4 тур. 12 жовтня. ФК "Битків" - "Карпати" Болехів - 1:0. "Каменяр" Серафинці - "Медик-Краснопіль" Солотвин - 2:1. "Тепловик" Івано-Франківськ - "Колос" Братківці - 3:0. "Прут" Делятин - "Енергія" Бурштин - 0:1.
Становище команд
   І   В   Н   П   М   О
"Тепловик"   10   7   2   1   24-7   23
"Карпати" Б   10   7   2   1   25-10   23
"Каменяр"   10   4   4   2   14-9   16
ФК "Битків"   10   3   3   4   8-16   12
"Медик-
Краснопіль"   10   3   2   5   15-15    11
"Колос"   10   2   4   4   10-20   10
"Прут"   10   2   1   7   4-12   7
"Енергія"   10   1   4   5   7-18   7

Володимир ГОРОЩАК

АКЦЕНТИ

bond — Thu, 09 Oct 2014 09:14:56 GMT

Хресна хода миру
У неділю вулицями міста пройде екуменічна молитовна Хресна хода миру. Такий захід духовного характеру ініційований громадським об’єднанням «Християнська Україна» та міським головою Віктором Анушкевичусом. Його підтримали владики чотирьох традиційних церков міста.
Розпочнеться Хресна хода із панахиди за загиблими на Майдані та під час проведення АТО у Меморіальному сквері.
«Дякую духовенству за підтримку такої акції. На території України вона проводиться вперше. Не тільки бійці, які безпосередньо воюють в зоні АТО, але й всі українці мають докласти максимум зусиль для перемоги. Хресна хода миру та молебень до Пресвятої Богородиці і буде нашим спільним вкладом у досягнення цієї спільної перемоги», – зауважив Віктор Анушкевичус.
Міський голова звернувся до мешканців міста із закликом прийти на цей захід у вишиванках та з національною символікою. Водночас він наголосив, що цей захід носить духовний характер, а тому попросив не приносити партійної символіки.
Представники чотирьох конфесій разом із міським головою пропонують, щоби у всіх містах України долучилися до такої ініціативи та провели аналогічну акцію за мир.
«Можу відзначити, що в нас є порозуміння владик і духовенства. Тому те, що ми можемо зробити в Івано-Франківську, не можуть зробити в інших містах України», – наголосив митрополит УГКЦ Володимир Війтишин.
Під час Хресної ходи миру із кожної церкви міста будуть нести ікону Матері Божої, а завершиться дійство Молебнем до Богородиці біля ратуші, на балконі якої буде встановлена копія Станіславської ікони Божої Матері.
Володимир БОДАК

АКЦЕНТИ

bond — Thu, 09 Oct 2014 08:10:54 GMT

Будуємо Україну щодня
4 жовтня на території ПАТ «Івано-Франківськцемент» відбувся урочистий запуск новозбудованого заводу-мільйонника з випуску цементу.

На фото: за мить відбудеться запуск нового цементного виробництва. Почесне право запуску нового заводу надано (зліва направо): Демківу Андрію Григоровичу – директору з будівництва нового заводу, Шефелюку Михайлові Антоновичу – ветерану підприємства, запускав першу цементну піч у 1964 році, Маковійчуку Миколі Васильовичу – першому заступнику директора з будівництва нового заводу, головному інженеру цементного виробництва на ПАТ "Івано-Франківськцемент".

Як зазначив голова правління ПАТ "Івано- Франківськцемент" Микола Круць, за 50 років підприємство від маленького заводу переросло у гіганта української промисловості, який зорієнтований на найновіші світові стандарти в сфері екології та енергозбереження.

На фото: Микола Круць, голова правління ПАТ "Івано-Франківськцемент".

На фото у центрі: голова обласної адміністрації Олег Гончарук та голова правління ПАТ «Івано-Франківськцемент» Микола Круць.

«Сьогодні ПАТ "Івано-Франківськцемент" є візитівкою Прикарпаття у промисловому виробництві, – підкреслив голова ОДА Олег Гончарук. – Розвиток цього підприємства є яскравим прикладом хорошого управління. І це тоді, коли інші підприємства на межі закриття».
Нову лінію виробництва вдалось побудувати всього за 14 місяців. Нова технологія гарантує максимальну безпеку навколишньому середовищу, а також дозволить збільшити обсяг виробництва з одночасним зменшенням його собівартості. Цю важливу виробничу ланку на підприємстві створювали трохи більше року, залучивши понад 200 вітчизняних та іноземних організацій, а також 5 банківських установ.
«На сьогоднішній день ми маємо високотехнологічне та екологічне українське виробництво, – наголошує голова правління ПАТ «Івано-Франківськцемент» Микола Круць. – Віримо в те, що у нашій державі запанують мир і спокій, вона розвиватиметься в економічному плані, а продукція прикарпатського підприємства буде потрібною».

«Ця подія є дуже визначальною для нашого колективу, – каже Микола Федорович, – півтора року тому я казав, що у жовтні 2014 року вже буде новий завод. Пригадую, тоді датські партнери, попри велику підтримку проекту, вважали, що треба більше часу. І те, що ми прийшли до мети вчасно, – це заслуга кожного працівника «Івано-Франківськцементу», адже ми будували завод без зупинки діючого обладнання, використовуючи наявну інфраструктуру допоміжних технічних виробництв. Випуск спеціальних цементів не тільки дає нам можливість додатково працевлаштувати 300 чоловік, але це й наш внесок в кожну галузь народного господарства – в першу чергу, звичайно, йдеться про будівництво мостів, гірських доріг».

На фото: нове виробництво освятив Володимир Війтишин, архієпископ і митрополит Івано-Франківський Української греко-католицької церкви.

Владика Володимир каже, що відкриття заводу у такий важкий час є символом надії на щасливе майбутнє: «Там, на Сході, сьогодні велике переживання, проливається кров. Тут у нас, на Прикарпатті, ви відкриваєте двері для нової України, даєте працю дітям, внукам, які побудують міцну Україну».

«Запуск нового виробництва став можливий не тільки завдяки фірмам – надійним партнерам, але й завдяки нашим працівникам, – каже Микола Круць, – які вірили і підтримували проект. А найбільша подяка тим, хто стояв біля джерел створення ще цементно-шиферного комбінату, які з перших днів були з нами пліч-о-пліч і, попри різну, почасти нелегку ситуацію в державі, залишалися і працювали. Саме завдяки цим людям, ветеранам праці, ми маємо можливість розвиватись і рухатись вперед».

На фото: голова правління Микола Круць та його перший заступник Богдан Заяць з ветеранами підприємства.

Факти:
В результаті будівництва встановлено 45 одиниць високоефективного обладнання очистки, що дозволяє знизити питомі викиди в атмосферу твердих частинок відхідних газів до 20-22 мг/м3 проти 50 мг/м3 за старими технологіями (слід зазначити, що безпечними, згідно з нормативами Європейського Союзу, вважаються викиди, що не перевищують 30 мг/м3, а норма, прийнята в Україні, – 50 мг/м3).

В результаті реалізації проекту створено додатково 300 нових робочих місць, зокрема на дільниці видобутку та транспортування сировини, а також технологічного та обслуговуючого персоналу цементного виробництва, пакування та відвантаження цементу.

В результаті здійснення проекту надходження платежів до бюджетів всіх рівнів зростають, очікувана річна сума приросту складе 110 млн. грн., тобто середньорічні надходження в бюджет від діяльності ПАТ «Івано-Франківськцемент» складуть 250 млн. грн.

ОФІЦІЙНО

bond — Thu, 09 Oct 2014 07:43:46 GMT

АКТУАЛЬНО

bond — Thu, 09 Oct 2014 07:42:07 GMT

Лист з Канади…
Світова громадськість не залишається осторонь подій на сході України. Чи не найбільше обговорень можна почитати у популярних сьогодні соціальних мережах, хоча й до цього явища треба ставитись досить обережно. Тим не менше, нам вдалося поспілкуватися із людьми, котрі зараз проживають далеко від рідного дому і переживають за долю своєї країни. Вони якнайкраще знають ситуацію зсередини «другої батьківщини». Сьогодні своїми враженнями ділиться корінна мешканка Прикарпаття, котра декілька років тому переїхала на проживання у Канаду. Зараз Ірина Климишин-Бучак проживає в Едмонтоні.
«Далеко за океаном відгукуються про події в Україні по-різному. Якщо говорити безпосередньо про канадців, то здебільшого вони знають про все-все, що відбувалося і відбувається в Україні. Більше того, вони співпереживають, співчувають, кажуть, що Путін «крейзі», а Росія в особі свого президента становить загрозу для всього світу. Так, розуміння з їхнього боку є, є навіть моральна підтримка, бо дуже часто запитують: «А де твої родичі, чи в безпеці вони?»
Німкеня, з котрою я раніше працювала на роботі, писала листи до Обами та до Стівена Гарпера (прем’єр-міністр Канади – авт.), щоб ті адекватно реагували на події в Україні. Вона ж у робочий час заставила молитися мене і сама молилася за життя тих, хто був поранений на Майдані (я їй розповіла в той день, що мого односельця поранено в шию, дякувати Богу, живий, хоч і скалічений).
Багато канадців українського походження (мушу сказати, що їх тут безліч) щиро підтримують українців... Є спеціальні програми, через які можна перераховувати кошти на рахунки для потреб армії, а також в минулому – для потреб Майдану. І люди перераховують. Мої діти навчаються в українських школах, то зараз проводиться шкільна акція «Підтримай вдів і сиріт Донбасу». Батьки виписують чеки на різні суми, і суми бувають значні. Є люди, котрі мешкають тут, а в Україні мають кількох мужчин-військових, котрими опікуються (якщо так правильно сказати), тобто купують їм все, що потрібно: бронежилети, каски, прилади нічного бачення, взуття, шкарпетки... Все-все. І я знаю таких людей. Це направду так є... Я горда за них.
Але... Ми маємо тут і тих виродків, котрі себе називають «українцями» і кричать: «Расєя-матушка». І найбільше болить душа саме через них. Раніше я жила у провінції Саскачеван, там було безліч таких. Що вони тільки не виробляли!!! Позамовляли собі з України георгіївські стрічки і попричіпляли до машин, передали їм з України ДНРівські прапори, роблять фото на фоні тих прапорів і виставляються в соцмережах, якщо слухають музику, то щось на зразок «Вставай, страна агромная, вставай на смертний бой», вигукують: «ДНР руліт» і тому подібне. Все настільки було важко, що коли ми переїхали жити в провінцію Альберти, то я певний період часу не хотіла нікого бачити і навіть не було бажання знайомитися з так званими «українцями», бо ніколи не знаєш, що то за людина.
Але мушу сказати, що серед тих російськомовних українців траплялися тут на моєму шляху й справжні патріоти. І їм теж нелегко. Наприклад, телефонують до батьків, а ті відстоюють проросійську позицію, то й виникає конфлікт. Люди місяцями не спілкуються з родичами, бо мають різні політичні погляди... Все це складно. Ми тут навіть зустрічали росіянина, котрий відверто не підтримує політику Путіна і каже, що той не має права посягати на українські землі. Є різні люди з різними поглядами.
Канадський уряд вперше в своїй історії поряд з прапором Канади підняв чужий прапор – прапор України. Це було серед зими. Канада підтримує Україну. Це видно з канадських новин, із заголовків на шпальтах газет. Також ввела однією з перших санкції проти Росії, передала в Україну літаки, медикаменти (котрі завернули наші урядовці)... Це, звичайно, приємно. Але, на жаль, цього не достатньо, щоб зупинилася війна, щоб перестали гинути люди, щоб стримати москаля.
Тут відбуваються щорічні святкування Незалежності України, відбуваються різноманітні фестивалі українського танцю, пісні і т. д. Є село-музей української спадщини, де справжнісінькі українські хатинки, в яких відтворено український інтер'єр, де готують українські страви і пригощають ними відвідувачів, де господині й господарі – українці в національному вбранні. Часом мені здається, що діаспора намагається зберегти більше українського, ніж українці на своїй рідній землі. Є тут і газети українські, і українське радіо. А зайшовши в українську церкву, ти взагалі втрачаєш відчуття реальності, навіть вдається забути, що тебе відділяють від України тисячі кілометрів. А коли в школі включили Гімн України, піднялися всі діточки і навіть кілька китайців та й заспівали «Ще не вмерли України ні слава, ні воля...», то на очі навернулися сльози, а мурашки забігали по шкірі. Так само діти щодня в школі говорять вранці «Отче наш...» українською. Приємно й від того, що багато людей, зайшовши в український магазин, де продаються українські товари (продукти, вишиванки, книги), кажуть: «Я оголосив бойкот російським товарам, тому не ходитиму більше в російський магазин». Такою є українська діаспора в Канаді... Та й канадці, індуси, філіппінці, китайці, африканці, євреї, індіанці, американці, молдавани, поляки – усі національності, що проживають на території Канади, здебільшого підтримують Україну в її боротьбі. Та хіба цього достатньо?
Записав Володимир БОДАК