Ріяфет  Гасимов, депутат  Івано-Франківської міської ради

Бути українцем зараз!
Давно вже слідкую за тим, під яким соусом подаються новини «на тому боці». І весь цей час мене дивує (а якщо чесно — обурює!), що людей, які на сході взялися до зброї, намагаються виставити як борців за справедливість, свободу, свої права, а українців — як якихось загарбників на своїй же землі! І ті журналісти, котрі це роблять, докладають усіх зусиль й використовують свої професійні знання, щоб у цьому когось переконати.   
Нехай не обманюють ні себе, ні мало обізнаних людей ті,  хто кажуть, що терористи взяли зброю, бо незгодні з владою, яку обрали більшість українців — а саме таку думку намагаються транслювати на сході, виправдовуючи дії терористів, вбивства, насилля, бажання відірвати, немов кусень хліба, від України частину земель під своє панування. Коли в Києві була попередня влада, з якою не були згодні як мінімум половина громадян України, ніхто не брав в руки зброю, не закликав іншу країну вводити війська — всі незгодні згуртовувалися навколо своїх лідерів і вели єдину боротьбу, в тому форматі, який має право на існування в цивілізованій демократичній державі — тільки діалог, пошук компромісів та пошук порозуміння. Інколи мирні протести без зброї. Більш того, ці протести були узгоджені з владою, проти якої вони виступали, як того і вимагає наше законодавство. Якщо б мені зараз хтось з опонентів привів на приклад Майдан, а саме Майдан такі люди ставлять як приклад, хочуть зробити з Майдану прецедент виправдання військових дій на сході (мовляв, «вони щось подібне» зробили «у себе»), то вибачте! Майдан починався як мирна акція, повторюю, погоджена з владою. На Майдані не було зброї у людей, навіть коли їх вбивали, вони не мали в руках зброї, крім зброї віри і духа.  Вони не «купували в воєнторзі» сучасні ПЗРК, автомати, вогнемети, протипіхотні міни, танки, БТРи, вони не розстрілювали «Беркут» і мешканців Києва з «Градів». І до останнього намагалися знайти спільну мову.
Зброю беруть тільки в двох випадках і люди двох категорій. Це люди, які захищають свою землю, свою батьківщину, друзів від тих, хто прийшов забрати це у тебе й нав’язати чужу волю силою, і коли зрозуміло, що слова тут не допоможуть, ніякий діалог, компроміс недоречний. І друга категорія людей — це ті, хто розуміє, що вони неправі, що у них не має не те щоб аргументів, а й морального права так чинити, але їм дуже кортить отримати те, що їм не належить, і підкорити всіх собі — тоді вони вдаються до зброї, щоб задавити правду силою. І ніхто не переконає мене, що терористи діють по першому сценарію. Якраз навпаки.
І останнє. Про поділ українців на «ми» та «вони», який нам нав’язують ззовні. Я дам їм своє розуміння. Україна — багатонаціональна країна. Не всі мають давні українські коріння, не всі навіть досконало володіють українською мовою. Але той, хто говорить в очі іншим, що Україна — це його дім, за який він буде боротися до останнього навіть ціною свого життя, хто не припускає думки про розподіл України, хто не вважає мову, історію та культуру України «непорозумінням», і хто хоче, щоб Україна була сильною та процвітаючою країною, в якій всі живуть в мирі і шукають вирішення будь-яких, навіть гострих, конфліктів через взаємоповагу та діалог — це «ми», українці. Хто виступає проти цього, не хоче, щоб ми жили за такими принципами — «вони»… І ніяк інакше!