З ПОШТИ "ЗК"

Чи таких послуг прагнемо?
Мені доволі рідко доводиться користуватися громадським транспортом у нашому місті. Після однієї такої поїздки маршрутним автобусом я зрозумів, що це на краще – менше нервів витрачаю на непотрібні речі. Так сталося, що наприкінці червня мені треба було дістатися спочатку в «Пасічну», а потім назад до центру міста. Хочу поділитися тими враженнями, котрі, напевне, відчуває значна частина міського населення, коли переступає сходинку автобуса.
На зупинці біля міжнародного автовокзалу «Пасічна» чекати автобуса довго не довелося. Він приїхав, миттю заповнився і вирушив у турне містом. Для достовірності інформації вкажу навіть номер маршруту і його номерні знаки, оскільки те, що було під час поїздки, не могло не стати причиною обурення. Принаймні мого морального. Думаю, не менш обуреними були й інші мешканці міста, котрі в цей час намагалися проїхатися цим автобусом… Але все по порядку.
За якихось десять хвилин поїздки зарядився негативним ставленням до громадського транспорту, напевне, надовго. На автобусних зупинках наша 22-ка (АТ0822АА) була просто блискавичною. Ледь зупинившись, автобус одразу рушав з місця і мчав далі. Це ж яким треба було бути спритним, аби встигнути за одну секунду вистрибнути із автобуса чи увійти в нього?! Перші дві зупинки ще були менш-більш. На вулиці Целевича, перед поворотом на Тролейбусну, водій зупинився поза межами зупинки, бо йому перешкоджав тролейбус. Аналогічно було і біля швейної фабрики.
Найбільше здивування в мене виникло після того, як на зупинці біля магазину «Овен» та біля музичної школи пасажирки пенсійного віку просто не встигали дійти до дверей автобуса. Двері зачинялися у той момент, коли ті піднімали ногу, щоби стати на сходинку автобуса. З вікна транспортного засобу мені було добре видно їхню образу і обурення. Можливо, на адресу водія лунали і відповідні «послання». І в цьому випадку можу бути солідарним із тими, хто залишився «за бортом».
А автобус тим часом мчав далі. Мимоволі подумав собі: якби я потрапив до цього міста випадково, то, очевидно, на автобусній зупинці навіть не встиг би прочитати, куди прямує той чи інший маршрут, бо для немісцевих номер автобуса ще нічого не означає.
І лише вийшовши на зупинці біля «Галичанки», я зрозумів усю серйозність проблеми цього водія. За кількасот метрів позаду нього їхав наступний автобус №22. Очевидно, тільки це стало аргументом такої поведінки водія.
Але виникає питання: чи такого рівня послуг достойні люди в цивілізованій країні? Чому автобуси одного маршруту їдуть наввипередки один із іншим, коли є якийсь графік руху? Складається враження, що водії вперто ведуть війну проти свого народу. І це в той час, коли власники маршрутів добиваються підняття вартості проїзду. Особисто я не готовий оплачувати три гривні за отакі ніякі послуги у громадському транспорті.
Микола ЮРКІВ,  мешканець Івано-Франківська