Згоріла церква  уже на третій день після освячення
У селі Старуня-Ластівці Богородчанського району 15 липня загорілась церква святих апостолів Петра і Павла, яку урочисто освятили 12 липня 2014 року

Століттями Церква була своєрідним культурним кодом Прикарпаття, історичною маркою і світовим брендом. Важко знайти місце в світі, де було б скупчено стільки шедеврів народного зодчества. Здавна зналось як побожне і село Старуня. У свята та неділі перекликаються дзвонами та співами хорів аж три греко-католицькі храми, побудовані зусиллями та коштами громади. Ознакою великої духовності селян є й те, що в селі діє 14 капличок, це одне з небагатьох сіл Прикарпаття, де ще збереглись і живуть стародавні українські звичаї: коляда, вертеп, Меланка, великодні гаївки…

Хай твоя права рука не знає,  що робить ліва
Свято Петра і Павла у селі Старуня-Ластівці – храмове, у 2007 році тут відкрили новий храм. І аж через сім років вдалось повністю завершити ремонтні роботи всередині та знадвору будівлі, щоб урочисто відсвяткувати його освячення.  Стати свідком такого урочистого дня вдається не кожному поколінню, адже нова святиня для людей – не тільки велике торжество, результат спільної праці, але й місце розради, дар Божої благодаті.
12 липня розділити радість людей та їхнього пароха зібрались віруючі з усіх ближніх сіл та десяток священиків, які доєдналися до святкової  Літургії. Обряд освячення розпису у храмі провів архієпиcкоп і митрополит Івано-Франківський Української Греко-Католицької Церкви Володимир Війтишин, який висловив щиру подяку парафіянам  за довершення та оновлення Божої святині. «Душі односельців переповнювала радість і гордість за нашу церкву. Адже тут кожен доклав часточку свого серця, труду і коштів. Люди більше навернулись до Бога, ходили на службу цілими сім’ями», – пригадує старунчанка Ольга Дребат.    
Отець Ярослав Середюк прийшов на цю парафію три роки тому. За цей час йому вдалось згуртувати  та об’єднати навколо відбудови церкви всіх парафіян, яких налічується 250 дворів.  Робота зроблена значуща. За три роки храм утеплили, встановили підігрів підлоги, пластикові вікна, бруківку на подвір’ї, обробили фасад будівлі, зробили кам’яну загороду  та ковану браму. Кінцевим акордом став розпис стін та стелі храму. Кошти, використані для розбудови осередку духовності старунців, – це благодійні пожертви парафіян. Вони не шкодували на Божу справу ні часу,  ні праці. Іконостас, який неабияк прикрасив церкву, – це  пожертва підприємця Володимира Глодана.
Скептики спитають, а для чого вся ця розкіш? Чи потрібна вона Богові? Отець Ярослав каже: «Традиція розписувати церкви збереглась у нас ще з часів діда-прадіда. Ми теж хотіли, щоб наша святиня була просякнута сакральним духом. Адже люди приходять сюди, щоб наповнити душу світлом любові та надії, зміцнити віру, зрозуміти ідеї Христового вчення, щоб правильно наслідувати їх. Звичайно, розпис та церковний інвентар  – речі коштовні, проте ті, хто вносив офіру, зазвичай не хотіли цим вихвалятись. Як вчить Євангеліє: «Хай твоя права рука не знає, що робить ліва».

Щоб не згоріла віра…
Та не довго натішились красою свого храму жителі Ластівців. Вже через три дні пожежа зруйнувала храм зсередини і перетворила його на чорне згарище.
Що стало причиною запалу – досі невідомо. Електрика, людська недбалість, провокація, підпал..? Божа кара чи випробовування..?  Пожежа сталась серед білого дня у вівторок. Від неділі церква була зачинена, свічки не горіли, та й проводка не пошкоджена. На подвір’ї працювали майстри, які закінчували викладати бруківку. Та ніхто не побачив ні вогню, ні диму, навіть запаху не відчули. Старший брат Михайло помітив, коли уже з-під куполів стелився чорний дим. Коли люди забігли всередину, то просто остовпіли – суцільна чорнота. Майже повністю обгоріли та обчаділи стіни, ікони, церковний інвентар, частково підлога, Райські Двері, іконостас. Через кілька хвилин прибули пожежники і вдалось загасити вогонь, доки він не зруйнував покрівлі храму.
У людей шок. Розпач. Істерика. Як таке могло статись? Чому? За що? Хто винен? Все село вмивалось сльозами та голосило за своєю зраненою святинею. Ще вчора – пишна і ошатна, як молода царівна, сьогодні – обгоріла та обшарпана, як бідна наймичка. Скільки грошей витрачено, скільки праці…
Старший брат Михайло, який останні роки присвятив відновленню храму, каже: «Ця подія ранила душу кожного парафіянина, адже у селі немає такого, хто б не вносив свою долю:  хто грошима, хто працею. Хто ділився статками, хто відривав останню копійку. Адже церква – це здобуток на покоління. Змінюються порядки, мода, влада, а вона залишається пристановищем та розрадою для душі селян».
«Наше завдання зараз – не шукати винних та судити один одного. Ми повинні охолонути, відпустити негативні думки  та об’єднатись задля відновлення нашої святині. Всім нестерпно боляче  усвідомлювати, що стільки праці знищено. Цей біль залишиться у наших серцях на все життя. Не опускаймо руки,  адже тільки у спільній праці та молитві ми можемо врятувати наш храм, – підбадьорює парафіян отець Ярослав. – Життя непередбачуване, людська доля у Божих руках. Коли захворіє наша дитина чи мати, ми докладаємо всіх зусиль, щоб їх вилічити. Наша церва, як спільна мати, зазнала величезної рани, тому ми мусимо загоїти  – працею та молитвою».
І старунчани не опускають рук. Зі сльозами на очах, але з вірою у серці стають знову до роботи. Тож і ми не залишаймось осторонь чужого горя, адже з багатого по нитці –  бідному сорочка. А милостиня вернеться сторицею.
Мар’яна Риндич     

P.S. Для тих, хто бажає підтримати парафіян Старуні у відновленні храму після пожежі, звертайтесь за тел.: 067-344-13-74 – отець Ярослав Середюк.