Голос, який чує міліція

У тому, що Прикарпаття до минулого понеділка залишалося чи не єдиним регіоном, де начальник обласного УМВС обіймав посаду із дражливою приставкою «т.в.о.», не останню роль відіграла саме Громадська рада при обласному міліцейському відомстві. Головні важелі впливу на її діяльність зосередила в своїх руках маловідома у широких масах організація – ВО «Голос». Інтерес її членів до міліцейського життя-буття закономірний – засновники об’єднання колишні правоохоронці. Сама організація з’явилася напередодні масових антиміліцейських протестів, спричинених подіями у Врадіївці, й відтоді нарощує впливи.
Окрім домінування у Громадській раді при УМВС (що за нинішньої ситуації, само собою зрозуміло, дає можливість впливати на політичні процеси), організація обзавелася осередками у 14-ти регіонах та, як стверджує керівництво, вісьмома сотнями штатних активістів. Заснувала власні інформаційні ресурси – новинний сайт та газету. Днями представники «Голосу» оприлюднили там інформацію про переслідування своїх членів за їхню «активну позицію». В загальний контекст діяльності ВО не вписується лише той факт, що підвалини своєї сьогоднішньої впливовості «Голос» отримав  саме у період  «злочинної влади Януковича» та не без доброї волі на те одного з її найодіозніших представників – екс-керівника обласного УМВС  Олега Сала.
Очільник та засновник «Голосу» Ростислав Гудзінський не вдарився в амбіцію і без зайвого «ходіння околяса» погодився відповісти на питання «ЗК» щодо діяльності його утворення.

– Громадська організація «Голос» з’явилася у лютому 2012 року. Напередодні того, коли в країні почалися масові акції протесту проти дій міліції. Після подій у Врадіївці інформаційні скандали, пов’язані зі злочинами людей у погонах, спалахували у різних регіонах України. На радіо й телебаченні навіть крутилася соціальна реклама проти «перевертнів». Тоді складалося враження, що ситуацію свідомо розхитують, пробуджуючи громадськість до протесту. «Голос» теж активно брав участь у цих процесах. Якою вам бачилася ситуація з середини?
– Якщо є порушення, на них треба вказувати і боротися з ними. І в цьому не може бути нічого надзвичайного і антинародного.  І не можна казати, що цього десь забагато. Міліція – це свого роду дзеркало суспільства. Якщо у суспільства обличчя криве – міліція не може бути інакша. А що ще залишається робити, як не висвітлювати ці факти? Якщо ситуація не змінюється, продовжують брати хабарі?  Наведу вам приклад: для однієї машини ДАІ на місяць сьогодні виділяють 30 літрів бензини. Цього вистачає на три дні роботи, максимум. Але працівник повинен виїжджати на роботу кожен день.  Це так ми боремось з корупцією?
– В такому разі, на вашу думку, чому зараз про «перевертнів» в погонах у випусках  новин ми чуємо набагато рідше? Натомість, почастішали повідомлення про напади та переслідування громадських активістів, зокрема членів «Голосу». Одному розбили помешкання, іншому – автомобіль?
– Тут почати варто з того, що простий, рядовий міліціонер не винуватий, що мусить виконувати злочинні вказівки, які спускають згори. Щоб бодай щось змінити в системі, треба покарати верхівку. А цього ніхто навіть не намагається зробити. Але саме рядові міліціонери зараз разом з іншими громадянами захищають Україну. Наприклад, «Беркут» із наших західних регіонів першим поїхав на схід і прийняв на себе удар. З нашої області тоді загинуло аж семеро людей – найбільше серед регіонів. Це не може не змінити ставлення до МВС, принаймні, в нас на заході. А що стосується наших активістів, то ми були на Майдані від початку й до кінця. Так, наша діяльність не всім до вподоби. У нас є свої версії з приводу цих переслідувань. Але в цьому плані я не хочу бути упередженим і пов’язувати ці речі із чимось конкретним.  
–  А за що вас переслідують?
– Серед іншого, ми активно проводимо журналістські розслідування в різних галузях. В тому числі щодо виявлення  корупції в міліції, прокуратурі, СБУ, судах. Останній приклад  – ми не дали захопити людям старої влади Інститут транспорту. До цього конфлікту був безпосередньо причетний колишній голова окружного суду… Нам вдалося відстояти це державне підприємство, природно, тим, котрі на нього зазіхали, це не сподобалося. Були погрози нашим активістам. По МВС ми проводили розслідування діяльності працівників БНОНу (відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків – ред.), четверо з яких сьогодні звільнені. Ми подали докази того, що частина серед них – це наркомани, які перевозять і торгують наркотиками. Тоді ми теж помітили за собою слідкування. І навіть змушені були з цього приводу зібрати прес-конференцію, тому що не було виключено, що наркотики планували підкинути і нам.
– Тим не менше, Громадська рада при УМВС, левову частину якої складають ваші активісти, створена була саме при «злочинній владі Януковича»…
– У Громадській раді від «Голосу» є лише два представники. Є також члени наших  товаристських організацій, представники ЗМІ.
– Але той факт, що думка членів саме вашого об’єднання є ключовою при прийнятті рішень, ви не заперечуєте?
– Можливо і так. Зрештою, це не є секретом, що саме ми створили цей громадський орган. І за його діяльність мені не соромно. Наша Громадська рада є однією з найдієвіших, це визнають усі експерти. Бо, приміром, така ж рада при ОДА не має ніякого впливу взагалі, більшість інших громадських рад також. Зараз, до речі, ми піднімаємо питання про те, щоб їх розпустити і набрати туди нормальних людей. Але Громадську раду при УМВС ми зуміли зробити дієвою. Хоча це і було досить складно, тому що вона формувалася при одіозному генералі Сало…
– Якого на першому засіданні було обрано почесним головою…
– Було обрано. Але не тому, що ми хотіли якось до нього піддобритися. Уже через місяць після її створення ми взялися за розслідування справи  перевертнів в погонах із БНОНу, про яку я вже щойно згадував. Крім того, створення ради – це наша ініціатива. До того часу вона існувала тільки формально. Ми ж відновили її повноцінну діяльність. Сказати, що ми хотіли лише ворогувати з керівництвом області – це неправильно. Ідея створення була такою, щоб стати арбітром між громадою і міліцією. На той момент нам це не вдалося. Тим не менше, ми організувалися і працювали, щиро хотіли допомогти щось змінити в роботі міліції. А під час революції наша Громадська рада першою в Україні своєю заявою засудила злочинний режим Януковича.
– Якою, на вашу думку, була роль спецслужб – до Майдану, під час Майдану і після Майдану?
– На Майдані вони, безумовно, були присутні, і громадські активісти ставали об’єктом їхнього «дослідження». А от якою була їхня роль… Приміром, за нашою інформацією, напад на Максима Кицюка вчинили саме працівники СБУ. Докази цього ми надали в органи, але, на жаль, ніхто з винних досі не заарештований. А саму  справу спущено на гальмах.
– Ось міністр внутрішніх справ Арсен Аваков днями заявив, що Майдан в теперішньому вигляді – це проект російської ФСБ…
 – Арсен Аваков – це людина з темним минулим, проти якої було порушено ряд кримінальних справ. Тому цей чоловік взагалі не відповідає займаній посаді. Коли він був губернатором на Харківщині, то запам’ятався війною з Гепою і Допою, але не за державні інтереси, а за переділ влади і бізнесу. Так він працює і зараз. Є інформація про те, що Сергій Піддубний, який був претендентом на керівника нашого УМВС, заплатив за це Авакову величезні кошти. Що частково підтверджується і тим, що врешті-решт після того, як стало зрозуміло, що начальником франківської міліції він не стане, в МВС спеціально під нього було створено іншу посаду – помічник міністра в західному регіоні. Хоча в інших регіонах, зокрема там, де зараз йде війна, помічників у міністра немає. Це все я веду до того, що до діяльності Арсена Авакова та до якихось його заяв я відношуся дуже скептично.
– Якщо ви вже згадали про посаду начальника обласного УМВС, то що можете сказати про Миколу Семенишина, призначеного цього понеділка?
– Багато про нього сказати я не можу. Але на даний час враження про його роботу хороші. Хоча ми і зустріли весь «десант» керівників із Києва у багнети – це і «т.в.о» начальника УМВС, і начальник ДАІ, і керівник ДБС, і заступник по тилу, але час на той момент уже був втрачений. Міністерство нам заявило, що не може допустити ставленика Майдану на посаду (ВО «Голос» лобіювало на цю посаду Ярослава Манжелея – ред.), тому що це буде ланцюгова реакція по Україні. Казали, що перед виборами президента недобре «розгойдувати човен України». Мовляв, треба почекати. Ну, що ж, чекаємо…
– Ви, як і більшість засновників «Голосу», є вихідцями з правоохоронних органів. Що вас спонукало піти, так би мовити, в опозицію до своїх колег?
– Я не йшов з міліції, як ви сказали, «в опозицію» до колег. А тому, що бачив: будучи всередині системи, я не зможу її змінити. Натомість, зрозумів, що зможу краще себе реалізувати в іншій галузі. Я досить рано, в молодому віці очолив великий підрозділ. В 30-ть років я керував всіма дільничними області. Остання моя посада – заступник начальника в Тисменицькому райвідділі МВС. Як на мене, працював я добре, і казати, що я оттакий-от герой, бо пішов, я не можу. На мене ніхто не тиснув, не примушував писати заяву на звільнення. Це було повністю моє рішення.
– На вашу думку, чи може бути толк в державі, коли бізнесмен керує Міністерством внутрішніх справ, аграріями – людина, що спеціалізується на капусті, але не городній, правоохоронець стає журналістом, а журналіст правоохоронцем?
– Безумовно, люди мають працювати за фахом. Але громадська робота в цьому плані може бути винятком, бо вона включає в себе безліч галузей. І щоб громадська організація була успішною, достатньо хорошого менеджера, який набере фахову команду. А його фах в цьому випадку не такий важливий. Що стосується мене – свої статті я пишу не як журналіст, а як громадський діяч.
Інтерв’ю записала                                              Оксана ГЛУШКЕВИЧ– Громадська організація «Голос» з’явилася у лютому 2012 року. Напередодні того, коли в країні почалися масові акції протесту проти дій міліції. Після подій у Врадіївці інформаційні скандали, пов’язані зі злочинами людей у погонах, спалахували у різних регіонах України. На радіо й телебаченні навіть крутилася соціальна реклама проти «перевертнів». Тоді складалося враження, що ситуацію свідомо розхитують, пробуджуючи громадськість до протесту. «Голос» теж активно брав участь у цих процесах. Якою вам бачилася ситуація з середини?
– Якщо є порушення, на них треба вказувати і боротися з ними. І в цьому не може бути нічого надзвичайного і антинародного.  І не можна казати, що цього десь забагато. Міліція – це свого роду дзеркало суспільства. Якщо у суспільства обличчя криве – міліція не може бути інакша. А що ще залишається робити, як не висвітлювати ці факти? Якщо ситуація не змінюється, продовжують брати хабарі?  Наведу вам приклад: для однієї машини ДАІ на місяць сьогодні виділяють 30 літрів бензини. Цього вистачає на три дні роботи, максимум. Але працівник повинен виїжджати на роботу кожен день.  Це так ми боремось з корупцією?
– В такому разі, на вашу думку, чому зараз про «перевертнів» в погонах у випусках  новин ми чуємо набагато рідше? Натомість, почастішали повідомлення про напади та переслідування громадських активістів, зокрема членів «Голосу». Одному розбили помешкання, іншому – автомобіль?
– Тут почати варто з того, що простий, рядовий міліціонер не винуватий, що мусить виконувати злочинні вказівки, які спускають згори. Щоб бодай щось змінити в системі, треба покарати верхівку. А цього ніхто навіть не намагається зробити. Але саме рядові міліціонери зараз разом з іншими громадянами захищають Україну. Наприклад, «Беркут» із наших західних регіонів першим поїхав на схід і прийняв на себе удар. З нашої області тоді загинуло аж семеро людей – найбільше серед регіонів. Це не може не змінити ставлення до МВС, принаймні, в нас на заході. А що стосується наших активістів, то ми були на Майдані від початку й до кінця. Так, наша діяльність не всім до вподоби. У нас є свої версії з приводу цих переслідувань. Але в цьому плані я не хочу бути упередженим і пов’язувати ці речі із чимось конкретним.  
–  А за що вас переслідують?
– Серед іншого, ми активно проводимо журналістські розслідування в різних галузях. В тому числі щодо виявлення  корупції в міліції, прокуратурі, СБУ, судах. Останній приклад  – ми не дали захопити людям старої влади Інститут транспорту. До цього конфлікту був безпосередньо причетний колишній голова окружного суду… Нам вдалося відстояти це державне підприємство, природно, тим, котрі на нього зазіхали, це не сподобалося. Були погрози нашим активістам. По МВС ми проводили розслідування діяльності працівників БНОНу (відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків – ред.), четверо з яких сьогодні звільнені. Ми подали докази того, що частина серед них – це наркомани, які перевозять і торгують наркотиками. Тоді ми теж помітили за собою слідкування. І навіть змушені були з цього приводу зібрати прес-конференцію, тому що не було виключено, що наркотики планували підкинути і нам.
– Тим не менше, Громадська рада при УМВС, левову частину якої складають ваші активісти, створена була саме при «злочинній владі Януковича»…
– У Громадській раді від «Голосу» є лише два представники. Є також члени наших  товаристських організацій, представники ЗМІ.
– Але той факт, що думка членів саме вашого об’єднання є ключовою при прийнятті рішень, ви не заперечуєте?
– Можливо і так. Зрештою, це не є секретом, що саме ми створили цей громадський орган. І за його діяльність мені не соромно. Наша Громадська рада є однією з найдієвіших, це визнають усі експерти. Бо, приміром, така ж рада при ОДА не має ніякого впливу взагалі, більшість інших громадських рад також. Зараз, до речі, ми піднімаємо питання про те, щоб їх розпустити і набрати туди нормальних людей. Але Громадську раду при УМВС ми зуміли зробити дієвою. Хоча це і було досить складно, тому що вона формувалася при одіозному генералі Сало…
– Якого на першому засіданні було обрано почесним головою…
– Було обрано. Але не тому, що ми хотіли якось до нього піддобритися. Уже через місяць після її створення ми взялися за розслідування справи  перевертнів в погонах із БНОНу, про яку я вже щойно згадував. Крім того, створення ради – це наша ініціатива. До того часу вона існувала тільки формально. Ми ж відновили її повноцінну діяльність. Сказати, що ми хотіли лише ворогувати з керівництвом області – це неправильно. Ідея створення була такою, щоб стати арбітром між громадою і міліцією. На той момент нам це не вдалося. Тим не менше, ми організувалися і працювали, щиро хотіли допомогти щось змінити в роботі міліції. А під час революції наша Громадська рада першою в Україні своєю заявою засудила злочинний режим Януковича.
– Якою, на вашу думку, була роль спецслужб – до Майдану, під час Майдану і після Майдану?
– На Майдані вони, безумовно, були присутні, і громадські активісти ставали об’єктом їхнього «дослідження». А от якою була їхня роль… Приміром, за нашою інформацією, напад на Максима Кицюка вчинили саме працівники СБУ. Докази цього ми надали в органи, але, на жаль, ніхто з винних досі не заарештований. А саму  справу спущено на гальмах.
– Ось міністр внутрішніх справ Арсен Аваков днями заявив, що Майдан в теперішньому вигляді – це проект російської ФСБ…
 – Арсен Аваков – це людина з темним минулим, проти якої було порушено ряд кримінальних справ. Тому цей чоловік взагалі не відповідає займаній посаді. Коли він був губернатором на Харківщині, то запам’ятався війною з Гепою і Допою, але не за державні інтереси, а за переділ влади і бізнесу. Так він працює і зараз. Є інформація про те, що Сергій Піддубний, який був претендентом на керівника нашого УМВС, заплатив за це Авакову величезні кошти. Що частково підтверджується і тим, що врешті-решт після того, як стало зрозуміло, що начальником франківської міліції він не стане, в МВС спеціально під нього було створено іншу посаду – помічник міністра в західному регіоні. Хоча в інших регіонах, зокрема там, де зараз йде війна, помічників у міністра немає. Це все я веду до того, що до діяльності Арсена Авакова та до якихось його заяв я відношуся дуже скептично.
– Якщо ви вже згадали про посаду начальника обласного УМВС, то що можете сказати про Миколу Семенишина, призначеного цього понеділка?
– Багато про нього сказати я не можу. Але на даний час враження про його роботу хороші. Хоча ми і зустріли весь «десант» керівників із Києва у багнети – це і «т.в.о» начальника УМВС, і начальник ДАІ, і керівник ДБС, і заступник по тилу, але час на той момент уже був втрачений. Міністерство нам заявило, що не може допустити ставленика Майдану на посаду (ВО «Голос» лобіювало на цю посаду Ярослава Манжелея – ред.), тому що це буде ланцюгова реакція по Україні. Казали, що перед виборами президента недобре «розгойдувати човен України». Мовляв, треба почекати. Ну, що ж, чекаємо…
– Ви, як і більшість засновників «Голосу», є вихідцями з правоохоронних органів. Що вас спонукало піти, так би мовити, в опозицію до своїх колег?
– Я не йшов з міліції, як ви сказали, «в опозицію» до колег. А тому, що бачив: будучи всередині системи, я не зможу її змінити. Натомість, зрозумів, що зможу краще себе реалізувати в іншій галузі. Я досить рано, в молодому віці очолив великий підрозділ. В 30-ть років я керував всіма дільничними області. Остання моя посада – заступник начальника в Тисменицькому райвідділі МВС. Як на мене, працював я добре, і казати, що я оттакий-от герой, бо пішов, я не можу. На мене ніхто не тиснув, не примушував писати заяву на звільнення. Це було повністю моє рішення.
– На вашу думку, чи може бути толк в державі, коли бізнесмен керує Міністерством внутрішніх справ, аграріями – людина, що спеціалізується на капусті, але не городній, правоохоронець стає журналістом, а журналіст правоохоронцем?
– Безумовно, люди мають працювати за фахом. Але громадська робота в цьому плані може бути винятком, бо вона включає в себе безліч галузей. І щоб громадська організація була успішною, достатньо хорошого менеджера, який набере фахову команду. А його фах в цьому випадку не такий важливий. Що стосується мене – свої статті я пишу не як журналіст, а як громадський діяч.
Інтерв’ю записала   Оксана ГЛУШКЕВИЧ