Михайло НАЗАР:
«Громада не може бути штучним утворенням»
В Україні розпочалось обговорення концепції адміністративно-територіальної реформи та децентралізації влади. Про суть, переваги і можливі ризики під час впровадження реформи, а також інші важливі соціально-економічні питання розвитку села Вовчинець Івано-Франківської міської ради ми розмовляємо з сільським головою Михайлом Назаром.

–    Михайле Мирославовичу, нещодавно ви брали участь в обласній нараді щодо адміністративно-територіальної реформи. Про що там йшлося?
–    На таких нарадах я вже був неодноразово, ще за часів Ющенка і Безсмертного. Наразі це була суто промоційна нарада, на якій нас, керівників органів місцевого самоврядування,  ознайомили з концепцією адміністративно-територіальної реформи. Вона справді необхідна, на часі. Я б навіть сказав, дещо запізніла. Поки що дискусій не було. Але насторожують пропоновані терміни реалізації реформи – до осені наступного року, щоб наступні вибори до органів місцевого самоврядування відбувалися на основі нового адміністративно-територіального устрою. Щоб обговорювати, вносити пропозиції і реалізовувати реформу, часу дуже мало.
–    В чому суть реформи?
–    В децентралізації і розмежуванні влади, передачі повноважень на місця, створенні фінансової основи місцевого самоврядування і наближення надання адміністративних послуг населенню до пересічних мешканців. Планується розмежування влади між державними органами і органами місцевого самоврядування на рівні регіон-район-громада, а також реформування бюджетної системи і формування бюджетів на місцях для забезпечення виконання органами самоврядування делегованих повноважень центральної влади на місцях. Зараз ми маємо понад 30 делегованих повноважень і забезпечуємо їх виконання силами свого бюджету. Але якщо держава делегує нам повноваження, то повинна надати фінансовий ресурс для їх виконання. Децентралізація управління галузями освіти, медицини, культури на місцевому рівні досить позитивна, і ми, у межах чинного законодавства, вже перебрали на себе деякі такі функції і маємо відповідний результат.
–    Стратегію реформування підтримують усі представники місцевого самоврядування? Є якісь ризики її реалізації, пропозиції щодо вдосконалення процесу реформи?
–    Нерозуміння викликає те, що на найнижчому рівні пропонується укрупнення громад шляхом злиття кількох на добровільній основі. Для впровадження реформи концепція передбачає зміни до законодавства і конституції, де буде виписано, як це має відбуватися. Насторожує те, що це може відбуватися на добровільно-примусовій основі. Кажуть, що «конструктори» реформи це уже зробили і навіть накреслили відповідні мапи. Це неправильно. Громади мають самі визначати, якими їм бути. Не можна застосовувати добровільно-примусову норму до всіх. Громада не може бути штучним утворенням. І не можна називати громадою об’єднання громад. Можливо, саме законодавчо закріплене визначення «об’єднання громад» має стати тією найнижчою ланкою місцевого самоврядування, її основою. Громад не можна позбавляти їх ідентичності, звичаїв, традицій. Тому до реформування і об’єднання громад треба підійти дуже зважено.
–    А вже визначено, якою за чисельністю має бути громада – одна територіальна одиниця нового адміністративно-територіального устрою?
–    Пропонується, що номінальна чисельність однієї громади має складати у межах п’яти тисяч мешканців. Але зараз нам неофіційно кажуть, що Івано-Франківськ мусить розширити свої межі. І всі громади приміських сіл мають увійти у склад міста та стати єдиною територіальною громадою Івано-Франківська. Я не схильний вважати, що Івано-Франківськ має розвиватися і розширювати свої межі саме за рахунок територій приміських сіл. У місті вистачить роботи з розвитку своєї теперішньої території та інфраструктури у її межах ще на кілька десятиліть. Свого часу місто поглинуло Софіївку, Пасічну, Опришівці. Інтенсивно забудовується лише Пасічна, але є проблеми з необхідною інфраструктурою. Навіщо містові брати нові території, якщо у нього й у теперішніх межах проблем достатньо? Чи буде це зручно мешканцям сіл?  До сільського голови зі своїми проблемами вони можуть прийти будь-коли, а у міського голови один прийомний день на місяць і багато проблем й без них. Громадам сіл треба дати право на існування. Бо село – це основа українства і знищувати його не треба.
–    Зрештою, село теж має розвиватися і у Вовчинці останніми роками зроблено чимало…
–    Ми працюємо над тим, щоб створити максимально зручні умови для проживання нашим мешканцям, не ставлячи перед собою мету територіального розширення. Вважаю, що село має гармонійно розвиватися у своїх межах. На території села є і багатоповерхівки, і малоповерхова, садибна забудова, промислова зона, місця для відпочинку. Кожен населений пункт повинен мати затверджені межі, генеральний план та стратегічний план соціально-економічного розвитку. Ці документи мають бути конституцією розвитку населеного пункту і ніякий голова, ніякий політик, жодна партія не повинні впливати і змінювати їх на свій розсуд. Також повинно бути бачення перспективного стратегічного розвитку. Бо треба усвідомлювати, що життя сьогоднішнім днем не закінчується. Будуть наступні покоління, і вони теж потребуватимуть ресурсу для розвитку. Їм теж треба залишити простір для комфортного життя. Великою дурницею було розпаювання всіх земель, відведення під забудову, ніби завтра все закінчиться і після нас нікого не буде, і їм не потрібно буде землі для ведення господарства чи будівництва житла.
–    Який поступ села у розвитку за останні півроку?
–    У нас традиція – щороку вводити в експлуатацію нові об’єкти інфраструктури, щось ремонтувати, покращувати, рухатися вперед.  Нещодавно ми відкрили нове футбольне поле і плануємо розвивати сільський стадіон. Зараз там лише обгороджене поле, будемо його освітлювати, монтувати систему для поливу газону. Є роздягалки, туалети, найближчим часом плануємо спорудити трибуни та літню сцену для проведення культурно-масових заходів. Загалом, згідно з генпланом, там має бути спорткомплекс. Є місця для міні-футбольного поля, тенісних кортів, волейбольного майданчика. Працюємо над тим, щоб збудувати там  критий спортзал, створити щось на зразок муніципального спорткомплексу, який є на вул. Симоненка.
Для покращення якості медичного обслуговування населення розробили проект добудови другої черги адмінбудинку, в якому має розміститися фельшерсько-акушерський пункт. В галузі освіти – ведемо підготовку до нового навчального року, ремонтуємо і утеплюємо із застосуванням новітніх енергозберігаючих технологій школу і її допоміжні господарські приміщення. Завершуємо облаштування роздягалки для спорткомплексу школи, плануємо встановити штучне поліуретанове покриття на волейбольному та баскетбольному майданчиках і бігових доріжках. Не забуваємо про розвиток культури. У новому Будинку культури працюють хорові та вокальні колективи, школа танцю. Зараз робимо акцент на культурно-освітніх масових заходах, а не на розважальних.
Що стосується комунальної галузі, то ще наприкінці минулого року за рахунок меценатів змонтували і включили зовнішнє освітлення нового мікрорайону на вул. Симоненка. «Обленерго» у тому ж районі замінило трансформаторну станцію зі значним збільшенням потужності, встановило два нові трансформатори, замінило повітряні лінії електропередач на кабельні. Ці заходи дали змогу підвищити якість і надійність електропостачання того мікрорайону. Попри велику фінансову скруту, нам вдалося настелити 500 метрів нового асфальтного покриття у провулку Підгірному. Зараз підготували до латкового ремонту центральну найбільш завантажену транспортом вулицю. Плануємо прокласти 150 метрів нового кільцевого водогону і 100 метрів водопроводу та каналізації у районі вулиці Гайової. Сподіваємося, що все заплановане нам вдасться реалізувати, хоча теперішня ситуація цьому не сприяє.
–    Для реалізації планів необхідне фінансування. Воно є, бюджет виконується?
–    Наразі є незначне недовиконання дохідної частини бюджету від податку з юридичних осіб за землю. Ми ще маємо час, я переконаний, що до кінця року нам навіть вдасться перевиконати дохідну частину бюджету на 10%. Більша проблема з казначейським обслуговуванням. Система казначейського обслуговування зараз нам дозує видатки, допомагаючи, так би мовити, економити наші кошти і позбавляє нас можливості виконувати заплановані роботи з розвитку села. Хоч борг і не значний, але головна проблема у невчасному фінансуванні. Через це з бюджетними структурами ніхто не хоче працювати. І я їх розумію. Якщо, скажімо, у минулому році кредиторська заборгованість перед підрядником за виконані роботи зі спорудження дитячого садка була 745 тисяч гривень, а ми її погасили у квітні-травні цього року, то це вже не ті 745 тисяч, що були торік.
–    Чи вдасться до нового навчального року відкрити дитячий садок?
–    Це найболючіше питання, на яке мені останнім часом доводиться дуже часто відповідати. На превеликий жаль, у вересні ми його не відкриємо. Але будемо робити все можливе, щоб його відкрити хоча б до кінця року, хоча він мав бути відкритий ще торік. Я зараз не хочу вдаватися у подробиці, чому так не сталося, не хочу списувати на ситуацію чи на когось вину за це, але через невчасне фінансування нам цього не вдалось.  До речі, якщо територіально-адміністративна реформа не вплине на роботу фінансової системи і розрахунків з бюджетами, то ми й надалі будемо залежні від когось, хто коригуватиме наші плани. У садочку залишилося виконати опоряджувальні роботи і закупити та встановити необхідне для його роботи обладнання та меблі. Зараз очікуємо перерахунку кошторису, щоб побачити, скільки коштів на це треба. У цінах 2010 року – це 4,6 мільйона гривень. За всіх сприятливих обставин, можемо завершити усі роботи по садочку у жовтні-листопаді. У громади є великі сподівання на відкриття садочка. У селі є 287 дітей до шестирічного вікує. Їх кількість збільшується, бо у багатоповерхові новобудови поселяються переважно молоді сім’ї з дітьми. Тому ми уже зараз розуміємо, що одного дитсадка для села буде мало і треба буде будувати ще один у районі вулиці Чумака, де теж новий мікрорайон. Плануємо розпочати роботи з будівництва другого дитсадка за кошти від внесків забудовників до фонду соціально-економічного розвитку села.
–    Очевидно, розширення і розбудови потребуватиме і школа?
–    Так. Місяць тому ми якраз обговорювали це питання на виконкомі. Є проект добудови школи середини 90-х років, який зараз потребує коректури. Свого часу на території школи на вулиці Гайовій ми відвели земельну ділянку у 2 га для будівництва другої черги школи. Зараз школа розрахована на 300 учнів, а добудова дасть змогу її розширити  до 480 місць, хоча, на мій погляд, вона має бути ще масштабнішою. Також другою чергою школи планується спорудження спортзалу, актової зали, їдальні, що наразі розташовані у старому корпусі, який ми нещодавно капітально відремонтували. Зараз у нас є тенденція до збільшення кількості учнів. Якщо цього року у випускному дев’ятому класі було лише шість учнів, то у перший клас уже записано понад 20 учнів. Зрештою, є необхідність, щоб Вовчинецька школа стала повною загальноосвітньою школою. І над цим питанням ми теж будемо працювати.   
Розмовляв Іван ГІРАК