Вигідна партія
Яким буде політичне забарвлення майбутніх місцевих рад

Політики різного гарту все частіше замислюються над запитанням: до яких партійних лав примкнути, щоб під час виборів (котрі, як запевняють у «верхах», відбудуться не пізніше жовтня 2015 року), опинитися якщо й не «на коні», то принаймні не «за бортом»? До гарячкових роздумів з цього приводу спонукає свіжопідбита соціологія, згідно з якою політичні важкоатлети – фаворити минулих електоральних змагань нині безперервно убувають в рейтингах. Додатковим барометром «прикрої» тенденції стали президентські вибори у травні.
Тим більше, вибирати «є з чого». Політологи налічують уже з десяток перспективних, нових для ока українського виборця політсил, що, за їхніми словами, мають непогані шанси стати переможцями майбутніх виборів усіх рівнів.  

Як, з огляду на це, зміниться політичний склад обласної та міської рад нашого регіону після чергових виборів? Зростання рейтингів яких політичних проектів та під якими гаслами слід очікувати? Які партії, натомість, «з кінцями» кануть у Лету? Від відповідей на ці запитання на найближчих регіональних виборах залежатиме більше, ніж завжди. Адже разом із втіленням у областях реформи децентралізації влади саме місцеві ради голосуванням формуватимуть виконком та обиратимуть керівника області.

– На вашу думку, яким буде політичний склад нової обласної та міської рад, з огляду на нинішній розвиток політичного процесу?
Тарас Случик,  політолог:
– На результати місцевих виборів, які плануються на останню неділю жовтня 2015 року, будуть впливати виборча система, результати позачергових парламентських виборів та яка встановлюватиметься повістка виборів: національного рівня чи місцевого. Єдине, що зараз точно можна спрогнозувати, – формат більшості як в Івано-Франківській міській, так і обласній радах зміниться. Адже такі політичні партії, як «Фронт змін», Партія регіонів, партія «Відродження» та «Наша Україна», швидше за все, не будуть представлені в нових скликаннях. Але при цьому інші політичні партії потенційно можуть збільшити кількість мандатів. Наприклад, президентська партія Петра Порошенка, «УДАР» Віталія Кличка, Радикальна партія Олега Ляшка чи «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка. Також до рад потенційно можуть пройти політичні партії, які лише формуються, наприклад, «Самопоміч» Андрія Садового, «Сила людей», «Воля» та інші, які ще не вийшли на публічний простір. При цьому на виборах Івано-Франківської міської ради важливим чинником буде мерська кампанія та те, яка з політичних сил якого кандидата підтримає. Точно можна спрогнозувати, що ВО «Свобода» вже не буде мати одноосібної більшості в раді, тобто у новому скликанні ми побачимо більше гравців.
Вадим Войтик,  член виконавчого комітету  Івано-Франківської міської ради, шеф-редактор видання galka.if.ua:
– Все залежить від дати проведення виборів. Найперше, мова йде про роль і місце пропрезидентської політичної сили. Очевидно, що чим далі буде дата виборів – тим меншою буде підтримка «партії Порошенка».
Вважаю, що умовно-стабільною буде питома вага партії «Свобода» – через стійкість її електорату та партії «УДАР» – через те, що її незначне представництво, після піку часів росту президентських потенцій Віталія Кличка, повернеться на рівень підтримки попередніх місцевих виборів.
Також очікується зменшення представництва «Батьківщини» та поява фракцій партій умовно нових лідерів: Анатолія Гриценка та Олега Ляшка. Втім, їх абсолютна віртуальність може мати наслідком і доволі віртуальний характер такого представництва. Коли обрані депутати при першій нагоді змінять свою орієнтацію на кон’юнктурно вигіднішу.
Юрій Лисюк, голова Івано-Франківської  регіональної організації «Комітет виборців України»:
–  Ситуація в країні протягом останніх семи місяців розвивається в напрямку загострення потреби в нових політичних обличчях і нових партіях. Також характерною рисою буде відсутність високої підтримки у нових технологічних політичних проектах, тільки ті партії і політики, які зможуть щиро і переконливо говорити з виборцем, розуміючи чого насправді хоче громадянин України, будуть мати вагому підтримку серед людей.
Традиційно, на Прикарпатті мають значну перевагу політичні сили національного демократичного напрямку. Також треба враховувати і хвилеподібну тенденцію симпатій виборців, тому фаворити попередніх виборчих кампаній на чергових або позачергових місцевих виборах можуть мати меншу підтримку.
Віталій Перевізник, громадський діяч, засновник ГО «Громадський інститут аналітики»:
– Склад обласної, міських, районних рад може змінитись політично, а депутати на 60-70 відсотків можуть залишитись ті ж. Просто вони стануть членами інших партій. Щоб цього не сталось, повинні активно працювати над добором кадрів керівники партійних організацій, а виборці мають відстежувати шлях кандидата у депутати до відповідної ради, роблячи висновки.

– Які чинники будуть впливати на вибір виборця?
Тарас Случик:
– Щодо того, що буде в тренді, а значить і впливатиме на прийняття рішення виборцем, то це буде новизна кандидата в депутати, непричетність до влади та відсутність публічних корупційних скандалів, а також персональне знайомство виборця з кандидатом.
Щодо міського голови, то в тренді будуть нові та молоді самовисуванці, які публічно покажуть свою команду переважно з нових облич, запропонують радикальну програму перетворення міста та будуть мати високий рівень впізнаваності. Також можна прогнозувати, що тренд революційної доцільності та єврореволюції пройде.
Вадим Войтик:
– На жаль, солодкі та дзвінкі обіцянки і надалі гратимуть істотну роль для значної частини виборців. Прикладом цього є результати голосування на недавніх довиборах до Верховної Ради по Івано-Франківську. Патріотична частина, ймовірно, зціпивши зуби, і надалі проголосує за свій сегмент політичного спектру. Попри певне розчарування.
Звісно, що особливим буде «фактор Майдану» і «роль в АТО». І перше, і друге може як вбивати рейтинг (а ти був на Майдані?) і навпаки додавати. Не дивно, що навіть перші особи міста змагаються між собою за право поїхати на схід України.
Юрій Лисюк:
– Важливими чинниками, що суттєво будуть впливати на вибір виборця, будуть політична ситуація і стан безпеки в країні. Також суттєво на вибір може вплинути система виборів.
Для якісного розвитку політичних партій необхідно відновити партійні соціальні ліфти і здорову внутрішньопартійну конкуренцію. Яка з партій зуміє першою якісно, а не рекламно, впровадити такі зміни, – та партія матиме успіх і розвиватиметься в майбутньому. Виборець це зрозуміє (відчує), і ми побачимо результат на виборах. Країна змінюється, треба змінюватися і партіям.
Віталій Перевізник:
– Люди хочуть бути багатими, тому у більшості голосують за тих, хто проводить широку і щедру кампанію. Коли зменшується платоспроможність виборців, настає благодатний час для популістів.

– Що братиметься за основу – діяльність політичних сил на всеукраїнському чи на місцевому рівні?
Тарас Случик:
– Все залежить від обставин і від того, хто буде встановлювати повістку. Можна спрогнозувати, що акцент буде більше на місцевих проблемах, через реформу місцевого самоврядування, яка відбудеться одночасно з виборами. Проте не слід відкидати вплив національних партійних брендів.
Вадим Войтик:
– Місцеві вибори, тим не менше, є виборами політичними. Сподіваюсь, що часи, коли найкращим мажоритарником був начальник «жеку», минули. Втім, і надалі від депутата очікуватимуть дрібних господарських радостей – дверей у під’їзді, помочі при встановленні індивідуального опалення і так далі.
Що ж до власне політичної діяльності, то в будь-якому випадку сильнішою мала би бути позиція всеукраїнського політичного бренду, а отже, це або тягнутиме догори, або навпаки.
Юрій Лисюк:
– Хотілося би бачити гармонійні партії – ті, які мають у своєму складі фахівців парламентського класу і фахівців із місцевого самоврядування, тоді можна буде поєднати дві складові успіху. Роботу партії на загальнодержавному рівні добре видно і це додає рейтингу і голосів на місцевих виборах, але якщо партія на місцевому рівні не проявила активності, не показала себе вдалою організаторкою життя громади, або не показала, хто буде проводити таку роботу у випадку перемоги, то великого успіху не буде. Також потрібно розуміти таку річ, що можливість виконувати успішно роботу на місцях тісно пов’язана з реальними можливостями впливу на формування виконавчих органів влади і управління фінансами. А це питання в першу чергу законодавчих змін на всеукраїнському рівні.
Віталій Перевізник:
– На жаль, головним принципом залишиться знаю/не знаю (подобається/не подобається), тому що більшість виборців «живе у телевізорі».

– Якими можуть бути меседжі майбутньої виборчої кампанії?  
Тарас Случик:
– В тренді однозначно будуть реформа транспорту, боротьба з корупцією, ЖКГ та новизна облич. Але кожен кандидат в мери та кандидат в депутати буде визначати це залежно від свого позиціонування.
Вадим Войтик:
– В першу чергу – це гасла патріотизму. Втім, це навряд чи ідентифікуватиме ту чи іншу політсилу на місцевому рівні. Заклик до оновлення – Майдан минув, а нічого не змінилося. Час обирати молодих – всі старі політсили себе дискредитували.
Також очікувано на місцевих виборах підніматимуться суто місцеві проблеми та їх, часто суто популістичні, рецепти вирішення. Дійсно європейські дороги, дешева комуналка, сучасний транспорт, високі стандарти безкоштовної медицини. На жаль, реальних програм по жодному з питань очікувати не слід.
Юрій Лисюк:
– Євромайдан та позачергові вибори Президента України показали, що громадяни України визначилися із своїми прагненнями. Майбутнє України в Європейському Союзі – в житті за стандартами розвиненого світу. І політична сила, яка хоче мати перемогу на виборах, повинна відповідати цьому прагненню, інакше у неї немає великих перспектив. Це стосується також і загальнодержавного рівня. Місцеві вибори мають свою специфіку, і тут глобальні політичні прагнення мають меншу вагу. На місцевому рівні важливо мати поняття в господарці і житті місцевої громади, запропонувати нові підходи до виконання завдань місцевого рівня і людей, які готові такі речі впроваджувати.
Віталій Перевізник:
– Меседжі будуть від звинувачень до обіцянок, а хотілося б, щоби меседжем наступних виборчих кампаній були слова: «Відповідальний виборець – відповідальна влада». Потрібно зробити все для того, щоб у владу прийшли порядні і відповідальні громадяни.
Опитувала Оксана ГЛУШКЕВИЧ

З ПОГЛЯДУ ДОСВІДУ
Мусимо перейти на козацьку систему
або, як її зараз називають в Європі, швейцарську модель
Держава, як і будинок, щоб добре і довго служити, повинна мати міцний фундамент. Фундамент держави – це місцеве самоврядування. Сама назва вже говорить про те, що ми самі повинні врядувати в своїй країні, тобто кожний громадянин повинен навчитися керувати своїм життям, своєю сім’єю, своєю громадою, своєю державою.

Василь Кричун, депутат Івано-Франківської обласної ради 2-х скликань та Івано-Франківської міської ради 4-х скликань.

Не від виборів  до виборів,  не від Майдану до Майдану
Займатися цим постійно і не надіятись ні на месію чи доброго президента, доброго чиновника чи доброго голову громади. Для цього потрібно створити дієвий, простий, постійно діючий механізм впливу громадян на керівництво держави на всіх рівнях. Щоб вплив громади на керманичів всіх рівнів був не від виборів до виборів (дуже слабкий), не від Майдану до Майдану (більш дієвий), а постійний.
Що ж ми спостерігали за роки незалежності? Зовсім зворотній ефект. Керівництво на всіх рівнях все більше і більше віддалялося від народу, все більше думало про власні та групові інтереси, ніж про інтереси громадян. Законодавство ставало все гірше і гірше.
Я пригадую законодавство про місцеве самоврядування 1989 року, так зване «горбачовське». Воно було на порядок демократичніше, набагато більше наближене до народу, до громади. Будь-який колектив у складі 20 осіб чи громадська  організація міг висунути навіть кількох кандидатів до міської чи обласної ради. Депутати обирали голову виконкому, весь склад виконкому. Через депутатські комісії і сесію проходили призначення всіх керівників, аж до завідуючого відділом. Депутати мали можливість, що є дуже важливо, зняти  голову ради, голову виконкому, керівника управління чи навіть відділу.
Депутатів було багато, кожний мав свій невеликий округ. Так, наприклад, в Івано-Франківську було 150 депутатів міської ради. Що дозволяло депутату, не зловживаючи основним місцем роботи, на громадських засадах, на своєму окрузі збирати повну інформацію та швидко і ефективно на неї реагувати. Це були депутати, які не думали про власний добробут, а дбали про добробут громади, постійно були на виду у своїх виборців.

Незалежність від «грошового мішка»
Важливий і інший аспект депутатської діяльності – це незалежність від адмінресурсу чи «грошового мішка». Доцільно, на мій погляд, долучати до депутатської діяльності непрацюючих пенсіонерів. Це люди, які вже мають великий життєвий досвід, незалежні від будь-якої державної чи приватної структури, мають багато вільного часу. Зі своєї практики можу сказати, що депутатську каденцію 2006-2010 років я вже перебував на пенсії і ніде не працював. Можливо, саме тому, а може ще й тому, що був юристом, депутати обрали та делегували мене на роботу в п’ять комісій. Причому в трьох комісіях я був секретарем та деколи виконував ще й обов’язки голови, бо заступників там не обрали. А це були одні з найважливіших комісій: бюджетна, з питань оренди і приватизації, продажу землі.

…Не йшли, як до корита
З часом мінялося законодавство, партійні керівники, які творили закони для місцевого самоврядування, тягнули потихенько ковдру на себе. За 23 роки кільканадцять разів мінявся закон про місцеве самоврядування. Дійшло до абсурду. В міській та обласній раді є різні депутати: мажоритарні і від партійних списків. Заборонили висувати кандидатів від громадських організацій і колективів. Повернулось, як при СРСР, – депутатом або керівником міг стати переважно член партії. Хоча членів всіх майже двох сотень партій набирається в країні біля трьох відсотків населення.
У наших предків не було партій, цінувався розум, порядність, чесність, реальні результати в керівництві на будь-якій посаді. Плюс жорстка відповідальність перед громадою. Вибирало віче на невеликий проміжок часу. Якщо очільник справлявся, обирали ще на один термін. Якщо погано керував, більше не обирали. Якщо дуже погано керував, то або садили в тюрму, або страчували і конфісковували все майно його та його родини. Тому до влади не йшли як до корита.

Математика,  а не словоблудство
Я не проти двопалатного парламенту чи партійних списків, але на загальнодержавному, можливо, на регіональному рівні.
На базовому рівні - село, селище, місто – вибори повинні бути непартійними, мажоритарними.
Влада буде ефективною і відповідальною перед громадою, якщо громада в будь-який час може відкликати депутата чи посадовця. Існувало законодавство про відкликання, але воно було подібне до Конституції 1936 року, де було написано, що союзна республіка може вільно вийти з СРСР. Все повинно впиратися в математику, а не в словоблудство. Наприклад, якщо в місті в 1990 році було 150 депутатів, то на одному окрузі – близько 1000-1200 виборців. Як правило, на вибори приходять 700-800 осіб. Для порушення питання про відкликання треба зібрати 70 підписів і без всяких інших умов призначити голосування про відкликання. Результат визначати по простій більшості «за» відкликання чи «проти» відкликання. Якщо більше «за», то, незалежно від явки, депутат позбувається свого мандата. На віче так само приходили не всі, а активні мешканці.
Щоб місцеве самоврядування міцно стояло на ногах і громаду верховна влада поважала, мусимо перейти на козацьку систему оборони держави або, як її зараз називають в Європі, швейцарську модель. Тоді й державу нашу будуть поважати в світі і жити будемо вільно та щасливо. Хай щастить!

З ПОГЛЯДУ АНАЛІТИКИ
Павло Андрусяк:
«Історія хвороби» і «секрет успіху»
З великою долею ймовірності можна прогнозувати значні зміни в переліку претендентів на частину місцевого політичного «пирога». Швидше за все, найбільших електоральних втрат зазнають саме політичні лідери, які традиційно для Галичини посідали, до цього часу, перші сходинки рейтингів. Маю на увазі «Батьківщину», «Свободу» і «Фронт змін». У кожної з цих політичних сил своя «історія хвороби», а отже, і причини падіння рейтингів будуть різними.

Провал «Фронту»…
Найскладніша ситуація у «Фронту змін» – пацієнт, фактично, присмерті. Партія недоліквідована, харизматичних лідерів на загальноукраїнському рівні нема. Але пульс у пацієнта ще є, оскільки на місцях в організації позалишались дуже розумні і толкові партійці, які, в свій час, відмовились вливатися в абсолютно популістську «Батьківщину» з її авторитарним стилем керівництва. Думаю, що багатьох із колишніх членів «Фронту змін» ми побачимо у пропрезидентській політичній силі, яка зараз буде формуватись. Ці люди могли би скласти кістяк партії саме на місцях. Якщо так станеться, багато із них на найближчих виборах до місцевих рад знову стануть депутатами, але це уже буде не «Фронт змін», який тільки тоді остаточно і «почине в Бозі».

…«обвал» «Батьківщини»
Другою у черзі на «обвал» стоїть «Батьківщина». Тут все, як у відомому фільмі: «у пана отамана закінчився золотий запас, ось хлопці і розбіглись». Це я про відомих і не дуже олігархів, які роками були надійним фінансовим фундаментом партії. Претензій до них бути не може, оскільки свої місця у виборчих списках «Батьківщини» вони щоразу чесно купували, а отже, коли запахло смаленим, мали повне право розпоряджатись своїми депутатськими мандатами як своєю приватною власністю. Сьогодні «вождь» партії знаходиться поза владними структурами, а отже, можливостей для дешевого піару також немає. Компенсувати відсутність грошей та піару першої особи могла би робота великої кількості авторитетних і самодостатніх членів партії на місцях. Але яскравих і популярних на місцях лідерів партія також майже немає. Всі, хто дозволяв собі мати окрему думку, з  «Батьківщини» уже давно пішли. Залишились віддані і перевірені часом виконавці волі лідера партії. «Батьківщина» сьогодні нагадує ідеально відточену шаблю, яка висить на стіні, але  взяти її до рук нікому. «Мама» не дозволяє. Якщо ситуація кардинально не зміниться, ця політична сила буде мати свої фракції лише в деяких сільських радах. В районних та обласній радах буде по кілька депутатів, які пройдуть по мажоритарних округах. В Івано-Франківській міській раді депутатів від «Батьківщини» може не бути взагалі. Та все ж, я думаю, що списувати «Батьківщину» з рахунків зарано. Юлія Володимирівна талановитий політик і неперевершений інтриган. Швидше за все, вона побудує свою політику на критиці дій чинного Президента, а в цьому вона має величезний і, щонайголовніше, успішний досвід. І якщо, не приведи Господи, Петро Порошенко хоча би один раз помилиться, партія «Батьківщина» ще матиме шанс на свою гру, а значить і на присутність в місцевих радах.

«Свободу» не спинити…
На відміну від двох попередніх політсил, становище ВО «Свобода» в нашій області не таке погане, як декому видається. Партія, на відміну від решти своїх конкурентів, має чітку ідеологію, яка акцептується місцевим населенням. Партія, крім самого лідера, має достатньо відомих облич, в т.ч. на місцях. Що дуже важливо, серед них переважають молоді люди, які уже мають досвід роботи в органах влади. На жаль, цей досвід не завжди був успішним, але скільки в цій «неуспішності» правди, а скільки просто «чорного» піару конкурентів, це питання для окремого дослідження. Звичайно, розраховувати на тотальну перевагу «свободівцям»  уже не прийдеться, але їхня присутність в місцевих радах всіх рівнів, швидше за все, залишатиметься значною. Виключення складуть тільки міські ради (в т.ч. Івано-Франківська), оскільки в містах, традиційно, більша кількість виборців, які обирають головою, а не серцем. Міста завжди є більш космополітичними, тут виборці завжди шукають чогось «новенького», а  цього разу вибір буде значний.

Претенденти на «пиріг»
Треба сказати, що три вищеперелічені важковаговики місцевої політики разом займають чи не 90% політичного спектру Івано-Франківської області. Якщо вони звільнять хоча би половину поля, то вакуум, який автоматично утвориться, здійме в області справжню політичну бурю. Очевидно, що  в цю «воронку» когось мусить «засмоктати». Отже, претенденти.
Партія президента. Найбільша інтрига місяця. В області починається робота з розбудови партії «Солідарність», яка належить Петру Порошенку. Можливості цієї структури на місцевих виборах та її рейтинг будуть обмежені виключно рейтингом самого Президента. Якихось інших проблем у цієї партії не передбачається. Зіпсувати «гру» може тільки кадрова політика партійних організацій на місцях, оскільки загроза проникнення в партію т.зв. «вічних революціонерів» є величезною.
Разом із «Солідарністю» в області стартує формування партії «Третя Українська Республіка» (далі ТУР), яка донедавна була «Народною Самообороною» Юрія Луценка. ТУР позиціонує себе як пропрезидентська сила, але інтриги додає той факт, що Ю.Луценко, який був довіреною особою Петра Порошенка під час виборчої кампанії, сам не є членом ТУРу і оголосив про намір очолити президентську партію, але яку – невідомо. Наразі лідером ТУРу є Роман Безсмертний – прекрасний організатор і політичний менеджер. Але він не трибун і не підходить на роль «вождя».
Можна не сумніватись, що обидві структури декларуватимуть підтримку курсу Президента, можливо будуть іти в блоці (якщо дозволятиме законодавство) на позачергових парламентських виборах, але на місцевих виборах будуть немилосердно конкурувати між собою. Виходом з такої ситуації може бути злиття двох партій, але якщо кожна із них повноцінно розбудує власні партійні структури аж до рівня сіл (а саме так зараз розвиваються події), то про реальне об’єднання можна буде забути. Зрештою, зовсім недавно ми бачили в якому «екстазі» зливалися «Фронт змін» з «Батьківщиною» і що з цього вийшло.
Крім того, є ще дві політичні сили, які, на мою думку, претендуватимуть на частину політичного «пирога»  в нашій області.

І ще – відкриття «сезону»
Перш за все, це «Правий сектор», який намагатиметься «відкусити» у «Свободи» найбільш радикально налаштованих її виборців. Підстави вважати, що це вдасться є, оскільки «Правий сектор», на відміну від «Свободи», дуже вдало показав себе під час останніх буремних подій в Україні. На заваді його успіху може стати тільки невміння чи неготовність членів «Правого сектору» проводити  політичні кампанії на місцях, в той час як у «Свободи» в цих питаннях величезний досвід і дуже мало гідних конкурентів».
Ще одним «відкриттям сезону» і претендентом на уми галичан стала Радикальна партія Олега Ляшка, який у мистецтві популізму переплюнув саму Юлію Тимошенко. Можна припустити, що у разі позачергових парламентських виборів, «голубі дивізії» Ляшка будуть не просто «під’їдати» рейтинг «Батьківщини», вони будуть видирати з нього найсмачніші шматки, вони ґвалтуватимуть рейтинг «Батьківщини» прямо на очах в ошелешеного натовпу та під його гучні оплески. Думаю, що наслідком цього парламентського шоу буде поява в наших місцевих радах депутатів «від Ляшка», правда, на цих виборах вони проходитимуть в місцеві ради, в основному, за партійними списками (якщо така можливість буде збережена законодавцем). Але це поки що, адже хліб у людей, загалом, є, а от видовищ явно бракує.