Івано-Франківськ – туристичний центр Прикарпаття
Прикарпаття – один із найменших реґіонів України та, водночас, наш край – серед найбагатших на природні та історико-культурні скарби, знайомство з якими завжди обіцяє бути цікавим і захоплюючим та надовго залишиться в пам’яті. Івано-Франківська область поділяється на чотири етнографічні зони: гірські – Гуцульщина, Бойківщина, передгірську – Покуття та рівнинну – Опілля.
Мандрівку краєм варто розпочинати з „воріт у Карпати” – саме так найчастіше називають місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів). Місто було засноване Андрієм Потоцьким, представником галицького шляхетного роду, на землях давнього українського села Заболоття. Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Ф.Корассіні з Авіньйону у формі пентагону з додатковими бастіонами, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Фортеця будувалась за останнім словом новітньої фортифікаційної науки, родоначальником якої був французький інженер Вобан. Дивлячись на місто з висоти пташиного польоту, фортеця нагадувала дивовижну квітку з пелюстками-бастіонами. Образ міста історично асоціювався з теорією Вінченцо Скамоцці «Ідеального міста» (міста-сонця, міста-зірки) – гармонійного, компактного як для оборони, так і проживання. Щоб затерти назву старовинного українського села і дати містові шляхетське ім’я, Андрій Потоцький назвав його іменем свого сина Станіслава. Владна історична палітра нашого міста цікава та неоднозначна і знає чимало трагічних сторінок. Неодноразово мури і вулиці міста бачили ворогів і окупантів різних національностей, віросповідань та ідеологій. До 350-річчя міста відреставровано один з бастіонів фортеці, який став ще однією туристичною родзинкою середмістя.
Кожне місто, як і людина, має своє неповторне обличчя, у якому минуле органічно поєднується з сучасністю. Таким є і наш рідний Івано-Франківськ – столиця Прикарпаття. Давнина і сьогодення об’єднались в неповторну самобутню картину його основних будівель, майданів та вулиць. Архітектура міста характеризує образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково-ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Зрештою, ще однією визначальною ознакою франківської архітектури є відсутність чистого стилю. Костели, церкви, синагоги – католицькі, греко-католицькі, вірменські, єврейські – все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями – українці, поляки, німці, євреї, вірмени.
Наше місто дуже подобається приїжджим людям. Подорожній, який побував у столиці Прикарпаття, відзначає, що місто – симпатичне і досить комфортне для постійного проживання. Прогулюючись історичним центром (він співпадає із сучасним адміністративним та діловим), і корінний франківець, і гість почувається вільно й розкуто. На нього не тиснуть залізобетонні громади мегаполіса, але і не пригнічує містечкова неповноцінність. В Івано-Франківську туристи можуть зупинитися як на добу-дві, а потім оселитися в горах, так і на весь період відпочинку. Останній варіант – найпривабливіший, оскільки дає змогу з обласного центру за радіальними маршрутами відвідати всі найцікавіші об’єкти Прикарпаття і водночас, за бажанням, пожити кілька днів на будь-якій гірській турбазі чи у приватній садибі. У нашому місті гостей чекають сучасні готелі, в яких одночасно розмістяться більше 1000 чоловік. Номери – на різний смак і фінансові можливості: від 80-100 гривень за добу до 200 умовних одиниць. Після прогулянок містом можна відпочити в затишних міських кафе і барах. Їх у нас сьогодні працює понад 250, з них більше 15 – високого ресторанного класу. Знайомство з будь-яким містом зазвичай починається з екскурсу в минуле. Це найкоротший шлях до того, аби відчути дух міста, зрозуміти, чому воно виникло, навіщо було потрібне на цій землі. Історія населеного пункту – як людська біографія, але із суттєвою різницею: у своє колишнє людина може повернутися лише подумки, а місто живе сьогоденням і якоюсь своєю частиною – в минулому. Унікальну можливість одночасно перебувати у двох часових вимірах забезпечують старовинні будівлі, майдани і цілі квартали, експозиції музеїв.
Архітектурно-культурна спадщина міста має давні європейські корені і є ознакою нашої європейської культурної ідентичності і заразом самобутності та водночас привабливим туристичним продуктом. На сьогоденні опрацьовано декілька екскурсійних маршрутів по місту, один з них проходить по центральній його частині, в самому серці міста, який і пропонується нашим гостям. Свій шлях розпочинаємо з площі перед Святовознесенським катедральним собором Української греко-католицької церкви (з 1849 р.). Друга перебудова в 1753-1763 роках за ініціативи та фінансування ченців Ордена Єзуїтів. Споруда є витвором австро-баварської барокової школи з чіткою композицією основних об’єктів, пропорційністю. Шатроподібні завершення башт запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури. Особливої уваги заслуговує чудовий п’ятиярусний іконостас, створений у 1900 році. У соборі правив відомий діяч церкви і патріот України Андрей Шептицький, який півтора року був станиславівським єпископом, його горелє’ф встановлений в одній із зовнішніх ніш храму, поруч із скульптурами святих княгині Ольги та князя Володимира. Нещодавно встановлений горелє’ф єпископа Григорія Хомишина, видатної особистості, патріота, прихильника української державності, борця за віру Христову.
Мандруючи далі площею Андрея Шептицького, проходимо повз елегантну ротонду з фонтаном і фігурою Діви Марії, збудовану і відкриту до 2000-ліття християнства. Скульптура Божої Матері виділяється особливою рисою, автор представила нам Богородицю з відкритими проникливо-стражденними очима, її погляд водночас і осудливий, і прощенний, добрий.
І ось підходимо до найдавнішої споруди міста (1672-1703) Парафіяльного костелу. Коли на місці Санкт-Петербурга ще була болотиста місцевість, цей храм уже стояв у всій своїй красі, був він і фамільною молитовнею та усипальницею Потоцьких. Костел – зразок барокової культурної архітектури з деякими рисами ренесансу. У крипті Станиславівської колегіати – латинського костьолу в 17 – 18 ст. були захоронені основні роди Потоцьких – власників міста-фортеці. Нині це єдина культова споруда міста, що використовується не за призначенням, – тут знаходиться Музей мистецтв, де представлено унікальні зразки сакрального мистецтва Прикарпаття. Дзвіниця, що поруч (1744 р.), була цілковито знищена у 1962 році і нещодавно (у 2000 р.) відбудована.
Проходячи з площі А.Шептицького на площу Ринок через внутрішній двір будинку, виходимо на ринкову площу, де жоден турист не в змозі обминути поважну споруду старовинної ратуші (1695 р.). Ратуша постає перед нами у своєму четвертому варіанті – збудована в 1935 р., після останньої реконструкції вона має єдиний золочений верх цивільної споруди в Європі. Зараз в приміщені розміщено краєзнавчий музей. В його архівах зберігаються понад 105 тис. музейних експонатів, працюють відділи: історичний, народного мистецтва, промислів та ін. Як у Музеї мистецтв, так і в краєзнавчому музеї при бажанні можна прослухати цікаву екскурсію, проведену досвідченими екскурсоводами.
Неподалік від ратуші знаходиться одна з найдавніших споруд міста – Вірменський собор (1742 – 1762 р.). Зараз в будівлі знаходиться Святопокровський собор Української автокефальної православної церкви. За своєю об’ємно-просторовою композицією споруда є характерним зразком зрілого бароко. Збудована церква була за ініціативи станиславівського вірменського братства протягом двадцяти років. Багато прикрашена живописними і скульптурними творами внутрішня частина церкви. Це і галерея з 14-ти великих колон з фігурами, чудові фрески.
Привертає увагу вівтарна плита – Хачкар, яка виконана у вірменському стилі. Ця плита є символом вірменської громади. Повертаючи ліворуч від костелу по вул. Вірменській, ми підходимо до Палацу Потоцьких (1672 р.). Цегляно-кам’яний палац було збудовано на території фортеці – як показний замок Андрія Потоцького, один із небагатьох фортечних наземних споруд у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів. За в’їзною брамою (тимчасово закрита для огляду – реконструкція), яка оздоблена панцирами та іншими військовими лаштунками, знаходиться палацовий ансамбль, що з трьох інших боків оточений високим цегляним муром та рештками фортифікаційних валів і бастіонів. Наліво від брами, в глибині парку знаходиться триповерховий будинок колишнього палацу. На початку XIX ст. у зв’язку з передачею палацу під військовий шпиталь внутрішнє планування було змінене. В палаці бували польський король Ян Собеський, австрійський цісар Йосиф II, три десятиліття мешкала дружина Пилипа Орлика, гетьмана України після Івана Мазепи.
Ось такий короткий огляд основних архітектурних пам’яток центру міста. При бажанні навіть транзитний мандрівник чи турист може за 1–1,5 год. ознайомитися з ними.
Враження гостей про наш край, особливо запам’ятається після подорожі в Карпати. Окремо про маршрути, за якими можна побувати в різних найцікавіших куточках Прикарпаття. Івано-Франківськ розташований у самому центрі області і за 130 км від географічного центру Європи, тому звідси дуже зручно їхати у всі сторони. Спершу, звісно, приваблює південний яремчанський напрямок. Взимку сюди, зокрема у Ворохту, Яблуницю, Поляницю (у цьому населеному пункті вже декілька років успішно діє сучасний відпочинковий гірськолижний комплекс "Буковель”) їдуть любителі гірськолижного спорту. Прихильники спокійнішого відпочинку зазвичай зупиняються у приватних садибах, щоб серед тиші, мальовничої природи, екзотичного побуту і домашнього затишку відійти від міської суєти. Умови проживання – від люксівських до звичайних. Далі дорога веде на Верховинщину і Косівщину, де в останні роки також швидкими темпами розвивається зелений туризм, відроджуються народні промисли. Повертаючись до Івано-Франківська "гуцульським кільцем", варто зупинитися в Коломиї, оглянути експонати музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, єдиного в Україні Музею писанки.
Не менш цікавий маршрут пролягає на північ від Івано-Франківська. За 30 кілометрів від обласного центру розташований древній Галич з його неповторними об’єктами старовини – однією з найстаріших в Україні церквою Пантелеймона, Старостинським замком, залишками княжих будівель у Крилосі. Ще далі на північ знаходиться симпатичне, теж давнє, але реконструйоване місто Рогатин – батьківщина Насті Лісовської, більше знаної як Роксолана.
Третій, умовно кажучи, туристичний радіус спрямований на північний захід. За Калушем, по дорозі до Гошівського чоловічого монастиря, треба повернути ліворуч та обов’язково заїхати в Старий Угринів, де в 1909 році народився провідник ОУН Степан Бандера. Тут тепер відкрився сучасний музей його імені.
Біля Бубнища, посеред букового лісу, височіє диво природи – Скелі Довбуша. Це не лише винятковий туристичний об’єкт для всіх категорій відвідувачів, але й екстремальна Мекка для скелелазів. Якщо ми вже торкнулися теми відпочинку з підвищеним адреналіном, то його нескладно отримати, сплавляючись на катамаранах униз стрімкими гірськими річками: Черемошем, Прутом... Теж саме, але спокійнішій сплав можна зробити на плотах по Дністру та Лімниці.
Організацію відпочинку та проведення екскурсій для туристів в місті та області завжди готові взяти на себе туристичні фірми Івано-Франківська, а їх у нас майже 100.
Подорож до Івано-Франківська дають можливість гостям Прикарпаття краще зрозуміти душу українського народу, закохатися в українську пісню, подивуватися народнім обрядам та традиціям.
Вивчати і знати свій рідний край стає життєвою необхідністю та потребою. Чим більша ця необхідність, тим краще для нашої Вітчизни.
Володимир Устинський,
відділ туризму МВК
Стаття підготовлена за матеріалами:
Державного архіву Івано-Франківської області;
ГО «Івано-Франківська туристсько-краєзнавча спілка»
Туристичного путівника «Івано-Франківськ – місто в центрі Європи»
|
