Відгук
Життя як спосіб віри
Кафарський В.І. Духовна наука: у 3-х томах
Споконвіку, відколи існує на Землі людина, вона ставить перед собою прості й водночас складні питання: звідки вона з’явилася? Що там, поза межами планети? Хто управляє Космосом? Хто впливає на її долю? Що таке Бог? Чи є життя після смерті?  Ламалися списи і пера, досліджувалися найпотаємніші куточки людської душі, людина вперто рвалася в космос – і все заради однієї мети. Її можна означити одним словом – пізнання. Пізнання себе, Всесвіту, себе у Всесвіті. Упродовж всієї історії людства кращі уми суспільства,  різних сфер науки, найавторитетніші представники світових релігій намагалися дати відповідь: що є Бог і куди відлітає душа після нашої фізичної смерті? Чому ми говоримо про рай і пекло? Для чого людина за життя звіряє свої вчинки, діла з вчинками найвеличнішої постаті в історії – Сином Божим Ісусом?

Видається трохи дивним, що історіософію віри в єдиного Бога взявся досліджувати і  доктор юридичних наук, професор Володимир Іванович Кафарський. Але це лише на перший погляд. Бо добре знаний на Прикарпатті громадський і державний діяч, експерт у галузі конституційного права, Володимир Іванович дещо раніше практично доклався до відновлення православного монастиря в Угорниках. Пройшовши чимало професійних та політичних щаблів упродовж свого життя, написавши десятки монографій та підручників для студентів і законів, за якими живе українське суспільство, виростивши синів і вибудувавши дім, науковець став по-філософськи бачити життя у всіх його проявах і зрозумів, що вищою цінністю людини є її внутрішня духовна основа, яка формує моральні цінності і глибоку віру в Боже Царство і безсмертя душі.
Одним із поштовхів взятися за дослідження глибин людської віри стала смерть матері Володимира Кафарського. Знаючи, що наближається той час, коли вона відійде у вічність, і тримаючи руку сина, вона мимоволі тихо запитала: «Володя, а що там далі – на небесах?». З тих пір він переконаний, що на небесах для його матері – спокій і дивна радість, що життя після смерті існує, бо мамина душа молиться за нього і за його дітей на небесах, оберігає його, і він, як і більшість із нас, це відчуває. З тих пір він взявся за наукову й релігійну літературу, проштудіював доступний світовий досвід і зрозумів, що ці нетлінні істини треба донести молодшому поколінню у вигляді наукового дослідження, в якому варто, по можливості, сконцентрувати все, чого набуло людство у своєму пізнанні Бога і у своїй вірі у вічне життя.
Дослідження В.І.Кафарського під загальною назвою «Духовна наука» впорядковуються у тритомник. Перший том «Історіософія віри в Єдиного Бога» вже побачив світ, на часі – другий. Для українського читача, який завжди був допитливим і на генетичному рівні побожним, перший том цієї духовної науки розкриє чимало істин щодо безсмертя людської душі, зокрема того, як це трактують релігії світу, як це проповідують тибетські лами, єгипетські жерці чи християнські богослови. Як це трактує, зрештою, Біблія.
Сучасний світ на сьогодні здатний осягнути, що через смерть і воскресіння Ісуса, ми, як і Він, стверджує автор, єднаємося з Богом. «Єднаємося з Богом в Його енергіях». І намарне, вважає В.І.Кафарський, осмислити людським розумом те, що не піддається осмисленню, як би ми не намагалися. Системи пізнання Бога – це лише системи пізнання. Але людина сильна своєю вірою: «На Небі живуть не так, як на Землі, тому потрібне очищення інтелекту і волі вірою, бо лише віра дає можливість пізнати непізнане, йти від видимого до невидимого, від розумної причинності до чуттєвої послідовності: внутрішнього відчуття, волі до пізнання, інтуїції, інтелекту, що опирається на релігійний досвід. Ніщо так, як віра і релігійний досвід, не зв’язує нас із «всемогутнім Богом, тому що між нашим розумом, яким ми осягаємо Отця, й Істиною, тобто внутрішнім Світлом, за допомогою Якого ми Його осягаємо, немає посередників». Але віра – не релігія. Віра – те, що відчувається серцем, релігія – те, що живиться розумом». Через те, мабуть, автор часто говорить про «добре серце», про милосердя, сердечну любов…
Перший том цікавий тим, що знайомить нас із надбанням світових релігій у наближенні до Бога, досвідом філософської науки у пошуках єднання з Космосом на рубежі тисячоліть. Окремою главою виокремлюється постать Ісуса Христа, якого людство сприймає як Учителя і Сина Божого. Й одним з найцікавіших розділів книги є спроба дослідити і упорядкувати релігійні вчення та наукові трактування про життя і смерть у контексті безсмертя людської душі. Для того, щоб зрозуміти, наскільки ґрунтовне дослідження провів В.І.Кафарський, варто лише звернути увагу на літературу, якою він послуговувався, яку, безперечно, детально, з олівцем у руках, вивчав: від Апокрифів і Євангелій – до богословських та філософських праць К.Армстронг, М.Бердяєва, Ієрофея (Влахоса), В.Каспера, Ньютона, Ф.Прокоповича, Рамачараки, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди, Б.Спінози, М.Томпсона, І.Франка, Хайдеггера, Цвейга, Д.Чижевського, А.Шептицького і ще десятків, десятків тих, хто намагався пізнати істину людського буття.
Видається, ця книга  може слугувати джерелом знань для тих, хто цікавиться історією релігій, і для тих, хто прагне пізнати непізнане, звертає погляд у свій внутрішній світ у намаганні злитися із Всесвітом і відчути вселенську любов, якою наповнений Космос і яку чекає від кожного з нас, сущих.   
Наталка Стрілець