Прикарпатська «Даруся» змусила плакати українську Америку
Філадельфія, Клівленд, Чикаго, Нью-Джерсі, Нью-Йорк – цими містами протягом двох тижнів гастролював театральний колектив Івано-Франківського облмуздрамтеатру. У США вони презентували «Солодку Дарусю».
Разом з акторами в поїздці була і сама авторка, письменниця, лауреат премії імені Т. Шевченка Марія Матіос. Серед численних глядачів було багато діаспорців, які колись самі пережили події, описані в «Солодкій Дарусі». В знак подяки актори отримали схвальні відгуки про виставу.
11 найсильніших вражень від гастролей режисера театру Ростислава Держипільського:
- Америка визнала нас європейським театром, який репрезентує сучасну Україну, такою яка вона є насправді, а не провінційним театром, як дехто говорить тут, вдома..
- Ми виступали не на церковних подвір’ях, як усі попередні творчі колективи з-за океану, а на великих професійних театральних сценах мегаполісів.
- Спеціально для гастролей записаний нами диск з піснями «Солодкої Дарусі» та «Нації» глядачі виривали з рук. Незабаром презентація диску відбудеться і в Україні. Найшвидше, це буде на початку грудня.
- Й гадки не мав, що там українці так добре поінформовані про життя України, особливо політичне.
- Україномовне радіо в Чикаго, де мали двогодинне пряме включення з відомим журналістом Данилом Яневським, чує й слухає уся україномовна Америка. Нам телефонували з Нью-Йорка й Вашингтона… Це дивовижно.
- У Нью-Джерсі в антракті підійшла схвильована старенька пані й почала вибачатися, що виставу не зможе додивитися – від хвилювання розболілося серце. «Розумієте, це розповідь про мене», – зі сльозами на очах з болем видавила з себе…
- Їхали без декорацій. Врешті для «Дарусі» – то лишень дві лавки та пеньок. У кожному місті нам ті лавки виготовляли. На одній із вистав чую репліку із залу. Боже, знову самодіяльність сільська приїхала, погляньте на ті нещасні лавки… А вже через п’ять хвилин та пані чи не найголосніше аплодувала, витирала сльози й кричала «браво». Бо не у лавках завжди справа…
- Я разом з колективом радів – ми попали у «десятку». Виставою, постановкою, грою. А головне – Марією Матіос.
- Там осінь така ж красива, як і в Україні… Ми змогли це помітити завдяки організаторам туру. Весь побут і робота були налагоджені й відпрацьовані до останньої крапки. Щиро дякуємо, бо могли спокійно відіграти вистави…
- А ось кухня там жахлива. Розумію, людина до всього звикає, навіть до поганої їжі. Але ми на четвертий день просили – зваріть нам українського борщу. Дайте туди часнику і ложечку сметани.
- В Америці, а вже й в Україні, знають, що ми незабаром, як Бог поможе, повеземо за океан і «Націю».
Америка про гастролі
Ось що пише спеціально для тижневика «Час і події», україномовної газети Чикаго, Світлана Остапчук у матеріалі «Смілива і відважна Марія Матіос у Америці».
«Про відважну Марію Матіос, поета, прозаїка і публіциста, український народ ще заспіває свою пісню, не напише, а саме заспіває, бо мало хто може позмагатися з її літературним Божим даром».
Далі авторка зауважує: «Майже кожний хоче придбати квиток на виставу, тому що є гордий– найвідоміша сучасна письменниця Марія Матіос народилася на Буковині, а театр – з Прикарпаття. Приїжджають земляки. Тай взагалі, в діаспорі українці люблять театр, і люди не поділяються на регіони, на Схід і Захід. В Америці Україна єдина. Всі чекають на зустріч з «Солодкою Дарусею».
«Таємниць у біографії Марії Матіос не знайдеш, так як цвіт папороті в купальську ніч. Якщо народ вибирає і титулує, то він має знати все. Сучасна буковинська літературна Богиня здивувала світ українською правдою. Її твори перекладені багатьма мовами. Люди різних народностей читають їх і не стримують своїх сліз. Письменниця розмовляє голосом історії.
У житті Марії Матіос наступив момент, коли її творчість перестала належати їй і цілковито стала належати народові. Для нього вона живе і пише, а сили набирається у землі, яка її зростила».
Ця ж газета в іншому числі пише:
«Від Ореста Кузя, який разом з братом Юрком є організаторами гастрольного туру, ми довідались, що театр виступає у переповнених залах, що люди плачуть і задаровують акторів квітами, що Марія Матіос присутня на кожній виставі, а після вистави виходить до людей, спілкується, дає відповіді на запитання, роздає автографи, і що на виставах були присутні люди різного віку і дуже багато молоді. Українська молодь, яка живе за океаном, з великим захопленням відгукнулась на цю подію. Це й не дивно, бо молоді люди є більш інформованими і знають, що в Америці вже давно не було українського театру, за винятком Львівського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Можливо, так багато людей прийшло на вистави в містах, у яких вони вже відбулися, через те, що театр був запрошений найвідомішою в Канаді та Америці посилковою корпорацією «Міст», яка вміє об’єднати українців діаспори.
Звичайно ж, найважливішим є те, що Івано-Франківський академічний український музично-драматичний театр ім. І. Франка вже здобув світову славу. Марія Матіос разом з режисером-постановником Ростиславом Держипільським міцно тримають її у долонях. Їхні два серця б’ються в унісон. Від українців Америки щодня надходять чудові відгуки, і всі єдині у своїй думці: «Це треба побачити і пережити».
«МІСТ» – тижневик для українців всього світу: «Солодка Даруся» — у США»
«Вистава викликала значне зацікавлення в американської громадськості й стала знаковою подією в культурному житті української спільноти США. Трагічна доля Дарусі, як і весь складний період історії буковинського села міжвоєнних років, Другої світової війни та повоєнного лихоліття, нікого не залишили байдужим. На думку глядачів, молодим акторам театру вдалося відтворити на сцені всю глибину й трагізм цього великого твору.
Одну з вистав франківців, яка відбулася в Українському культурному центрі міста Дженкінтавн, відвідав посол України в США Олександр Моцик. Український дипломат висловив щиру подяку акторам театру та письменниці Марії Матіос за вагомий внесок у популяризацію українського слова й театрального мистецтва у світі».
Один із українських сайтів у Чикаго сповіщає: «Оця «Даруся»… таке солодке, що аж терпке та гірке, а потім пекуче й болюче... це справжнє».
Олександра ЛІСКОНОГ
|
