Цієї неділі село Микитинці Івано-Франківської міськради відзначатиме 500-у річницю з часу першої писемної згадки. Наприкінці минулого року дослідник Петро Сіреджук віднайшов її в документах Центрального державного історичного архіву у Львові, датовану 1510 роком. Також існує писемна згадка про те, що наступного, 1511 р., Микитинці перейшли у власність від одного пана до іншого. Хоча донедавна це село з давньою і багатою історією вважалося на сто років молодшим.
Звідки прийшов Микита?
Версія щодо заснування й походження села побутує така: угорницький пан одному зі своїх підданих, якомусь Микиті, начебто дозволив оселитися осторонь Угорників на правому березі річки Млинівка і саме його ім’я лягло в назву нового поселення. На її користь свідчать і дослідження відомого історика, академіка Івана Крип’якевича.
Тож те, що своєю появою село завдячує якомусь Микиті, не викликає жодного сумніву. Загадкою ж залишається, звідкіля він прийшов. Істину з’ясувати неможливо, бо архівні документи не містять такої інформації. Але поступово розростаючись, кілька окремих родинних господарств й утворили населений пункт під назвою Микитинці.
Зробили все, що могли
За словами теперішнього сільського голови Микитинців Михайла Сіщука, до відзначення 500-ліття з часу заснування село підійшло достойно.
«Ми зробили все, що могли, – каже Михайло Петрович. – Коли мене обрали головою, я сказав людям: працюйте на село. І вони працюють, бо зрозуміли, що це їм вигідно, адже вони тут живуть. Мені приємно, що є така підтримка».
Добра співпраця громади і влади налагодилася з підприємцями, які мають тут свій бізнес, і підприємствами, розташованими на території села. А таких понад сотню.
«Усі вони нам дуже допомагають, – каже пан Сіщук. – І ця допомога відчутна. Допомагає й Івано-Франківська міська рада. З 2007 року село вже не отримує дотацій. Ми й не просимо, бо 100 тисяч нас не рятує. Щороку на розвиток села ми витрачаємо до трьох мільйонів гривень».
Молодіжна перспектива
Приміське село – перспективне. Кількість населення щороку зростає. Сюди переїздять люди з міста. На території села будують нові садиби, багатоповерхівки, житлові мікрорайони.
Воно привабливе тим, що тут тихо і спокійно, підведені всі комунікації, мережі зовнішнього освітлення, розвивається інфраструктура. Є чудова нова школа, в якій створені всі умови для якісної освіти, діє відділення сімейної медицини. Споруджені два дитячі спортивно-ігрові майданчики. Зрештою, село розвивається за Генеральним планом, прийнятим у 2008 році.
«Наше село й справді можна назвати молодим. Тому найбільшою проблемою є відсутність дитячого садка, – розповідає сільський голова.– Один із забудовників вже навіть було погодився його спорудити, але чомусь, на жаль, передумав. Хоча, я переконаний, що й цю проблему за кілька років ми вирішимо. Ще одна будівельна фірма передасть нам перший поверх багатоповерхівки під влаштування лікарняної амбулаторії з денним стаціонаром».
Інвестора треба шанувати
Свого часу на микитинецьких землях планувалося звести новий мікрорайон, так званий «Соціополіс». Однак тоді в місті виник грандіозний «земельний» скандал. Зараз ця справа погрузла в судах.
«Чомусь усі вбачали в нас якихось корупціонерів, а ми хотіли зробити добру справу не лише для села, а й для міста, і навіть області, бо це був прекрасний проект розвитку території, – вважає пан Сіщук. – Практично мали побудувати Микитинці-2. Зі школою, дитячим садком, магазинами і навіть церквою. Підвести туди комунікації, збудувати трансформаторну станцію, газорозподільчий пунк. Зараз земля заростає травою. Хоча оренду нам платять. Хоч щось з того маємо».
Сільський голова переконаний, що микитинецькі землі є дуже привабливими для інвестора. «Інвестора треба шанувати. Наше село не є аграрним. Багато поля приватизовано і не обробляється. Люди чекають на забудову. Нам вигідніше надавати землю в оренду підприємцям. Розвивати хриплинський промвузол. Поруч міг би постати новий житловий масив», – каже Михайло Сіщук.
До витоків
Згуртована микитинецька громада шанує свою історію, зберігає і примножує традиції, розвиває народну творчість. В селі є два народні хори, якими керують знані на Прикарпатті культурні діячі Ганна Карась та Василь Гнатишин, інструментальні й танцювальні ансамблі.
У 2008 році у відреконструйованому приміщенні Народного дому відкрили музей села, експонати якого надали його мешканці. Гордість експозиції – колекція автентичного одягу. Зараз готується до друку книжка про історію села.
За допомогою меценатів й благодійних пожертв відремонтували стару дерев’яну церкву, виклали плиткою її подвір’я. Один підприємець громаді подарував мікроавтобус. Споруджується церковний парафіяльний будинок, де діятимуть церковна школа і благодійна їдальня.
На території села встановлені пам’ятники Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Степанові Бандері. В центрі, на руслі кошньої ріки Млинівка, споруджено фонтан.
В основному підготовку й проведення урочистостей з нагоди 500-ліття Микитинців сільська влада і громада здійснює власними силами. Обіцяють, що буде цікаво.
Іван ГІРАК
ДОВІДКА
Село Микитинці розташоване на східній околиці м. Івано-Франківська. З півночі межує з селом Угорники. З півдня – з с. Хриплином. Зі сходу межує з містом Тисмениця, а із заходу – з обласним центром.
Площа земель – 1229 га. Площа землі у володінні та оренді членів господарств, що проживають на території села постійно, – 232 га. Кількість домогосподарств, що проживають на території сільської ради та зареєстровані у погосподарських книгах, – 783.
Найбільш поширені прізвища мешканців: Андрусів, Баб’як, Гавриш, Гаврилишин, Гринів, Довган, Золотарчук, Іванишин, Івасів, Криховецький, Максимів, Маланюк, Паращук, Федорів, Хоминець, Шевчук.
|
