У листопаді 1955-го станіславський «Спартак» вийшов на всесоюзну арену
Цієї осені виповнюється 55 років з моменту здобуття станіславським «Спартаком» звання чемпіона України серед клубних команд і виходу колективу на майстрівський рівень. Ця радісна для обласного центру подія могла статися й роком раніше, однак тоді спартаківці фінішували другими.
В середині 1950-х станіславський «Спартак» після нетривалого відступу повернувся до когорти лідерів першості України. В 1953 році в зональних змаганнях станіславці поступилися лише майбутньому чемпіону – одноклубникам з Ужгорода. Наступного сезону наша команда дісталася-таки фіналу, який до того ж проводився на її полі. Господарі розпочали турнір з двох перемог, однак згодом виявилося, що в своєму складі вони мають невірно оформленого футболіста на прізвище Тараканов. Гравця дискваліфікували, а «червоно-білі» змушені були перегравати зустрічі. Сил спартаківцям забракло і вони пропустили поперед себе київський «Зеніт».
В 1955-му вже кияни, які виступали під назвою «Машинобудівник», стали господарями вирішальних матчів. І на цей раз спартаківців не оминули пригоди. У зональному турнірі вони фінішували другими, поступившись переможцю – мукачевському «Буревіснику» лише за співвідношенням забитих і пропущених м’ячів. Причому різницю склали мікроспопічні дві сотих бала. У переможця – 2,38 (31:13), у «Спартака» – 2,36 (26:11).
Федерація футболу України, зваживши на цю обставину, вирішила допустити до фіналу обидва колективи. Восьмим учасником змагань стала краща сільська команда України – полтавський «Колгоспник». Впродовж 12 днів (з 17 по 28 жовтня) претенденти на чемпіонство змагалися на двох найбільших стадіонах столиці – імені Хрущова (нині – НСК «Олімпійський») і «Динамо».
Напередодні фіналу станіславський «Спартак» отримав нового наставника. Ним став 31-річний Олександр Щанов, який у післявоєнні роки захищав кольори київського «Динамо», а перед переїздом на Прикарпаття працював начальником команди. Дебют у новоспеченого наставника вийшов вдалим.
Спартаківці Станіслава втратили очки лише одного разу, втретє в сезоні розійшовшись миром з мукачевцями – 2:2 в 2-му турі. А вирішальним у боротьбі за «золото», як з’ясувалося згодом, стала… стартова гра з херсонцями. Мінімально обігравши друзів-суперників (об’єднана спартаківська команда Станіслава і Херсона представляла Україну на всесоюзній арені), наші земляки у підсумку випередили їх на два бали. Кращим бомбардиром «Спартака» у київських матчах став Юрій Головей, який записав на свій рахунок дев’ять із 17-ти командних голів.
Однак сезон на цьому для спартаківців не завершився. На команду ще чекали перехідні матчі з колективом, що продемонстрував найгірший результат серед восьми українських команд класу Б чемпіонату СРСР (загалом Україна мала десять команд-майстрів). Ним виявився Спортивний Клуб Чорноморського Флоту (СКЧФ) з Севастополя.
Перша гра відбулася 13 листопада в Криму і завершилася перемогою господарів 2:0. За тиждень на матч-відповідь в Станіславі зібралося 8 000 глядачів! На радість чисельній публіці спартаківці зуміли реваншуватися – 2:0 (Голи: Гарачек – 23 хв. і Мовчій – 88 хв.). Переможця дуелі визначила лише третя гра, яка знову ж відбулася в нашому місті і завершилася з тим самим рахунком. Забивши у першій 45-хвилинці два голи (Чепига – 36 хв., Головей – 45 хв.), «червоно-білі» по перерві потратили усі сили на збереження здобутої переваги. Відтак наступний сезон «Спартак» розпочав в чемпіонаті СРСР.
В золотому сезоні кольори клубу захищали: воротарі – Й. Чеголі і Ю. Чернишов, оборонці – Р. Срібний, Н. Сільвай (капітан), М. Рипан і О. Літенко, півоборонці – Є. Фірсов, З. Дьорфі і С. Оклея, нападники – С. Дзекця, І. Гарачек, Ю. Головей, В. Чепига, М. Мовчій і В. Гура, тренер – О. Щанов. Один із звитяжців – 80-річний Степан Оклея й нині мешкає в Івано-Франківську.
Сторінку підготував Володимир Горощак
|
