Вадим ПІСАРЄВ:
«Класика є найбільшим показником танцюристів»
У грудні 2010 року на базі Івано-Франківської обласної філармонії у рамках культурно-мистецького проекту «Схід-Захід» була створена Балетна школа Вадима Пісарєва. За майже три роки своєї діяльності вона доказала, що навіть у нашому місті, де дотепер балетним мистецтвом майже ніхто не цікавився, є усі шанси створити справжній театр опери і балету. У цьому переконаний і сам маестро, народний артист України, провідний танцівник світу, художній керівник Донецького національного академічного театру опери і балету ім. А. Солов’яненка Вадим Пісарєв. Минулого тижня він завітав до Івано-Франківська, щоби переконатися, що справжнє балетне мистецтво можливо розвинути, якщо для цього є бажання. Своїми враженнями від невеличких успіхів Балетної школи Вадим Пісарєв поділився із нашими читачами.
– Пане Вадиме, балетній школі в Івано-Франківську невдовзі виповнюється три роки з часу відкриття. Чи можна вже за такий короткий період говорити про якісь здобутки та майбутні таланти?
– Три роки – це ще не такий період, коли можна про щось говорити. Коли буде вісім років, тоді вже можна буде говорити про певні здобутки балетної школи. Це не бізнес-проект, у якому можна швидко зірвати куш. Тут треба таланти плекати, як зернятко: посадити в землю, поливати водичку, а вже потім пагони виростуть і дадуть плоди. А за три роки це тільки зернятко з водою. Я дуже щасливий, що зараз тут займається 140 учнів. І ще дуже багато хочуть йти у балетну школу. Я також дуже радий, що у нас є конкретні завдання, котрі ми виконуємо, є співпраця з іншими школами. Уже навесні вихованці балетної школи візьмуть участь у конкурсі імені Сержа Ліфара, будуть учасниками гала-концерту «Гранд-па». Крім того, у травні планується гала-концерт балетної школи, тоді буде підбито певні підсумки навчання у школі.
– Наскільки важливо для вас було відкриття саме в нашому місті такого навчального закладу?
– Найперше тому, що її тут ніколи не було. Я, як апостол Петро, прийшов і проповідую класичні танці. Тут я побачив багато дітей, котрі хочуть танцювати і могли би поповнити ряди балетної трупи, але вони не мають класичної балетної бази.
Те, що діти йдуть у балет, – явище унікальне. І це не тільки в Івано-Франківську. В нас у Донецьку також був дуже великий конкурс. У нас балет відвідує трохи більше хлопчиків, а в Івано-Франківську переважають дівчата.
Я сподіваюся, що школа буде розростатися, а зірочки згодом стануть справжніми зірками балету.
– Чи реально розвинути балет у нашому краї, де переважає народне мистецтво?
– Реально. Там, де переважає народне мистецтво, буде переважати й класичне.
Щороку ми у Донецьку проводимо фестиваль «Гранд-па», а також «Зірки світового балету», а у березні будемо відновлювати міжнародний конкурс Сержа Ліфара. Думаю, що такі великі балетні події не можуть пройти повз Івано-Франківськ. Тому талановиті діти з Івано-Франківської балетної школи будуть представлені на донецькій сцені разом із зірками світового балету. А в майбутньому на базі школи ми створимо модерн-балетну групу. Нехай спочатку у ній буде шість-вісім осіб, але вона буде працювати, і я особисто готовий її підтримувати.
Окремо хочу подякувати батькам, котрі привели своїх дітей на балет. Таким чином сьогодні ми боремося не тільки з комп’ютерами, ай-фонами, а боремося за культуру. Балет – це найкраще заняття для дітей. Тут вони чують класичну музику, працюють із професійними людьми, не тільки кожного дня працюють над стопою, але й готують концертну програму, котру ми обов’язково представимо в Івано-Франківську для широкого кола глядачів.
– Доволі часто ви проводите різноманітні конкурси та фестивалі. Наскільки розвинене в Україні балетне мистецтво?
– Воно не дуже відоме, напевно, найскладніше, але й одночасно найкрасивіше мистецтво. Людина, котра побачить балет, обов’язково потягнеться до нього. У балеті приваблює гармонія хореографії та класичного руху. Класика – це завжди найвища форма танцю. А балет – це високе мистецтво, котре несе тільки красу і добро.
– Сучасний балет від класичного дуже відрізняється?
– Дуже сильно відрізняється. У сучасному балеті ви робите, що хочете, а в класичному є свої рамки, закони, є своя конституція, котру треба виконувати. Якщо сказано виконувати п’яту позицію ніг, то не може бути й мови про якусь іншу, скажімо, шосту.
– Ви є прихильником більше сучасного чи все-таки класичного балету?
– Класичного. Хоча, коли я був молодий, мені більше подобалася сучасна хореографія. Це тому, що я багато працював у класичній. Тепер я вже можу сказати, що тільки на класичній основі може розвиватися той чи інший танець – арт-модерн, пост-модерн, неокласика, хіп-хоп, брейк-данс, джаз та інші.
– Під час останнього фестивалю «Зірки світового балету» в Донецьку глядачі мали можливість побачити чимало балетних експериментів. До яких несподіваних та навіть кардинальних кроків у творчості ви готові вдаватися заради популяризації балету у суспільстві?
– Я хочу показати щось дуже талановите. І до цього йду, щоденно працюючи і вдосконалюючи майстерність трупи нашого театру.
– Часто можна чути про так звані змішані танцювальні стилі, що, власне, ви й пропонували втілити в Івано-Франківську. Скажіть, який вид балету користується більшим попитом – модерн, класичний чи фольклорний?
– І все-таки класика є найбільшим показником танцюристів. Що стосується представлення Івано-Франківської балетної школи, то тут буде переважати так званий симбіоз – карпатська музика і класичний балет.
Я переконаний, що у вас згодом буде театр опери і балету. Створенням балетної школи ми провели місток між Заходом і Сходом. Це зробили ті люди, котрі люблять мистецтво, країну, дбають про майбутнє своїх дітей.
– Де ще в Україні, окрім Донецька та Івано-Франківська, можна знайти вихованців балетної школи Вадима Писарєва?
– У Берліні, Відні, Амстердамі, Токіо, в Національній опері. Розумієте, усі мої випускники виконують провідні партії, а не просто партії у кордебалеті тощо.
– Чимало мистецьких проектів ви втілюєте в життя завдяки підтримці першої леді України Людмили Янукович. Як вам вдалося долучити до такого високого мистецтва президентську родину?
– Так якось у житті сталося, що Людмила Олександрівна дуже любить мистецтво, церкву. Вона допомагає нам, підтримує. Я їй за усе дуже вдячний, дай їй, Боже, здоров’я. До речі, коли пані Людмила приїжджає до нашої школи у Донецьку, то завжди привозить подарунки для дітей.
– У родині Пісарєвих ви не один пов'язаний із балетом. Вашими стопами пішов син, також ви плекаєте надії на те, що дочка стане балериною. Наскільки доречним, на вашу думку, є спільне сімейне захоплення однією справою?
– У нас із дружиною нормальні стосунки як на роботі, так і вдома. Поза роботою ми намагаємося не зачіпати тем, котрі стосуються робочих моментів, але це вдається рідко. Так чи інакше розмови про роботу виникають постійно. А взагалі, буває по-різному. Син здебільшого не прислухався до моїх порад, а тепер, коли йому вже виповнилось 27, то почав прислухатися.
– Для танцівників балету дуже важливо зберігати фігуру, бути завжди в тонусі. Ви часто сидите на дієті? Що можете собі дозволити?
– Зараз я вже не танцюю. А взагалі я ніколи дієти не дотримувався. Тільки протягом останніх, мабуть, 17-ти років дотримувався православних постів. Тоді не вживав ані м’яса, ані риби.
– У вас за плечима вже чимало постановок, спектаклів. Що дається найважче у такому виді мистецтва?
– Якщо взяти до уваги спектакль «Спляча красуня», то його потрібно готувати два-три тижні. Крім цього, є ще й інші спектаклі. «Спляча красуня» має відповідати вимогам високої чистоти класики. На жаль, деколи бракує членів трупи. Є також чимало побутових проблем. Для прикладу, ми хотіли перебудувати театр таким чином, щоби адміністрація перейшла у прибудову, а в основному корпусі мали би розміститися додаткові гримерні, хоровий клас. Свого часу наш театр був побудований як драматичний, а тому в нього є проблеми із акустикою та колом сцени. А зрештою, навіщо усім знати про усі наші проблеми (сміється. – авт.).
– Після спектаклів, як правило, ви швидко покидаєте сцену. Не любите аплодисментів і похвали?
– Так, я шкодую глядача і його долоні. Я не люблю показних аплодисментів. Я вчився у Євгена Костенка, народного артиста. Він танцював гопак і мав шалений успіх у глядачів. Він дуже коротко кланявся, зразу вибігав за сцену і ніколи не виходив. Це мені дуже подобалось. Тому цей приклад я взяв і для себе.
– А ноги танцівників балету ви шкодуєте, чи витискаєте з них усі соки?
– Ні. Тут я прихильник золотої середини. У нас немає такого, як на Заході. Для нас важливе здоров’я.
– Погодьтеся, що балетом цікавиться дуже невелике коло шанувальників. З чим це пов’язано?
– Прийде і наш час. Не турбуйте його, не поспішайте. Усім набридне Інтернет, телебачення, отоді всі підуть до театру. Згадаєте мої слова.
– Як можна пересічному українцеві навчитися розуміти і любити балет?
– Цього треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Людина, котра йде в театр, має знати композитора, біографію, історію написання твору. Для цього треба трохи розбиратися в музиці. Тоді така людина буде в повному захваті. Якщо ви йдете вперше до театру, то слід дивитися високопрофесійну виставу на найвищому рівні. Це необхідно для того, аби в людини не виникло відрази до театру після першого походу туди.
Розмовляв Володимир БОДАК
|
