Втрачені мільярди
Прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив, що Україна втратила за три роки від газового договору, який підписала Юлія Тимошенко, 20 мільярдів доларів. За його словами, ці кошти могли бути б використані для модернізації промисловості, охорони здоров'я або на реалізацію інфраструктурних проектів. Скільки це – 20 мільярдів доларів і куди вони «пропали»?
20 мільярдів – це багато чи мало?
20 мільярдів доларів за 2010-2013 роки – це 40 мільярдів гривень щороку, що складає близько відсотка від Державного бюджету України за 2013 рік. Небагато?
«Київський міський центр серця» – єдиний в Україні медичний заклад, в якому проводяться найскладніші кардіохірургічні операції. Цього року на його фінансування з Держбюджету було виділено 37 мільйонів гривень – це і зарплати лікарям, і новітнє обладнання, і медичні препарати. 20 мільярдів гривень вистачило б на фінансування 540 центрів серця. Або на збільшення у 60 разів фінансування медичних препаратів для «швидких» по всій Україні; на ще 12,5 проектів зі створення мережі перинатальних центрів по всій Україні.
20 мільярдів гривень – це у 400 разів збільшення фінансування реабілітації дітей, хворих на ДЦП. За ці гроші можна було б збільшити більш як у 130 разів фінансування українського кінематографа, у 380 разів – фінансування досліджень і науково-технічних розробок.
Врешті-решт, цими грошима можна було гасити кредити, які понабирав уряд Тимошенко. Ми б не залежали ані від МВФ, ані від інших організацій чи країн.
Ринкові чи захмарні ціни?
Депутати від опозиції люблять «козирнути» аргументом, що така ціна на газ – ринкова, і завдяки цьому Україна, мовляв, здобула енергетичну незалежність.
Щоб зрозуміти, наскільки ціна на газ для України «ринкова», варто порівняти її з цінами на газ для інших країн, куди Росія також поставляє «блакитне паливо». Німеччина у 2013 році платить за газ 402 долари за метр кубічний, Австрія – 395, Нідерланди – 379, а Україна – 410 доларів за метр кубічний, і це враховуючи знижку, отриману в 2010-му році Віктором Януковичем. «Ринкове» формування такої ціни під питанням ще й тому, що доставляти в нашу країну газ – ближче, ніж у Німеччину або Австрію.
Справжня енергетична незалежність – це не «драконівські» ціни на газ, а зменшення обсягів закупівлі імпортного газу, видобуток вітчизняних енергоносіїв. Звісно, з такими цінами ці питання пріоритетні у порядку денному енергетичної політики держави. І якщо саме це малося на увазі, якщо такою була мета високих цін на газ – низький уклін за турботу, але за такою логікою можна пояснити встановлення, приміром, високих цін на продукти як привід населенню задуматися, що вони їдять, і сісти на дієту. Маразм? Очевидно.
Ціни на газ для населення не зросли – такою була принципова позиція Віктора Януковича – проте, якщо не зросли тарифи за комунальні послуги, чи значить це, що ціна на газ нас ніяк не торкнулася? Високі ціни на газ – це висока вартість виробництва – як промислового, так і текстильного, харчового, а отже, це зростання вартості товарів. Мало того, кошти, які підприємець міг закласти у модернізацію виробництва, йому доводиться сплачувати за газ.
Яким був розрахунок
У 2008-му році інфляція сягнула 22,3%, у 2009-му вона склала 12,3%, гривня знецінилася майже вдвічі – із 4,5 до 8,5 гривні за долар. Внутрішній і зовнішній борг України збільшився у 4 рази – з 88 млрд. грн. у 2008 році до 320 млрд. грн. на кінець 2009 року. Реальна зарплата у 2009-му році зменшилася на 9%, заборгованість із виплати зарплат зросла до 1,5 млрд. грн., безробіття – більш ніж на третину. Європейські та американські економічні видання, такі як «The Economist», «Wall Street Journal», «Business New Europe» та інші писали про те, що політика Тимошенко і Ющенка веде Україну до дефолту. Економісти не вірили, що Україну можна витягнути з цієї економічної кризи.
Планувалося, що не пізніше 2010-2011-го року українська економіка «завалиться». Проте завдяки зваженій політиці уряду М.Азарова, економіку вдалося врятувати від стагнації. І зараз в Україні – стабільно низька інфляція, ціни на продовольчі товари зменшуються, так само як і ціни на непродовольчі товари. За кілька років «правління» Тимошенко ми звикли до ситуації, коли щоосені, незважаючи на новий урожай, ціни на продукти росли. Тепер же, завдяки продуктовим ринкам і сільськогосподарським ярмаркам, відкритим по всій Україні, можна купити товари навіть дешевше, ніж минулого року.
Звісно, глобальна економічна криза і «кабальна» газова угода затримали економічний розвиток. Ми втратили від них немало. Проте з цих випробувань українська економіка вийшла ще сильнішою. Віримо, що зростатимуть видатки і на медикаменти, і на виробництво кіно, і на наукові досліди. Просто тепер на це потрібно трохи більше часу.
Ольга СОЛОМЧЕНКО
|
