XI. "Останні цивілізаційні рубежі оборони" чи політичне мародерство

           До здобутків придуманого великого, єдиного народу зараховують перемогу у ІІ Світовій війні. До речі цю тезу чітко висловлює і Дмитро Табачник у своїй статті "Галицький шлях від Великої Перемоги." У черговий раз обливаючи брудом галичан і буковинців, він робить висновок : " Якщо націоналістичні бузувіри і гітлерівські прислужники будуть знаходитись в Києві в одному пантеоні зі справжніми героями, як про це традиційно кощунственно заявив Ющенко 9 травня, то Україна в подальшому навряд чи зможе існувати як єдина держава.

         Не менш символічною є пропозиція переіменувати проспект Перемоги  в Галицький шлях. Від загальної Великої Перемоги Україну хочуть направити в смердючий оранжистський світ зрадників і катів. День Перемоги - це і є сьогодні наш останній цивілізаційни рубіж оборони, відстоюючи його, необхідно пам'ятати, що подальший відступ стане зрадою предкам, самим собі, знищенням України, за яку у Велику Вітчизняну віддали життя мільйони."

             Це так думають ті, які придумали собі "стратегію анаконди", не бачать самі себе і звинувачують всіх і вся у своїх проблемах, роблять їх ворогами. А може, це просто спосіб заробити гроші? Думається, пан Табачник і іже з ним ніколи так добре не жили у матеріальному плані як тепер.

            А ось як думають ті, яких Іван Франко називав "високі умом і сердцем одиниці." Олена Бонер правозахисниця, дружина академіка А.Сахарова, ветеран і інвалід ІІ групи тої страшної війни, лейтенант медслужби: " Неправда про війну, "вона" в експлуатації теми війни з метою задурманити мозок її дійсним учасникам і тим, хто війни не бачив. І всі ці паради і державні свята - це не сумний спомин тих, хто з війни не прийшов, а мілітаризація суспільної свідомості, в якійсь мірі підготовка її до майбутньої війни, і збільшення сьогоденною і попередньою владою того, що сьогодні називають рейтингом - всередині країни і в міжнародному плані. Ну і зрозуміло, на війну вже п'ятдесять п'ять років списують, що країна, не влада і люди до неї наближені - живе погано, катастрофічно погано" ( 08.05.2010 - "Эхо Москвы"). І ще одна думка пані О.Бонер: " З кожним роком все глибше і гіркіше розумію, що Перемога - і загиблих, і тих, що повернулися живими - вкрадена. Вона 364 дні в році належить мародерам. І тільки один день - 9 травня - вона належить нам." 

( 10.05.2007).

             Це політичне мародерство над пам'яттю загиблих у роки ІІ Світової війни триває. Ними хочуть прикрити не тільки справжні причини і мотиви війни, причини жахливих втрат, але і банкрутство комуно-більшовицької ідеології, виправдати існуючі порядки і дійсно відвернути увагу людей від їх реального становища. Чому так погано живемо? А ті, кого "перемогли", живуть добре, і цей розрив збільшується? Чому така несвобода і несправедливість, корупція, матеріальне розшарування суспільства? Чому влада така пихата і так зневажливо ставиться до простих людей?  Чому чиновники, депутати, політики не служать народу, державі, а хочуть правити, перетворивши державну службу у прислужництво конкретній особі, політичній силі для працевлаштування родичів, кумів? Хіба ми не бачимо як так звані комуністи, прогресивні соціалісти давно плювали на інтернаціоналізм, пролетарську солідарність, соціальну справедливість, тобто так далеко відійшли від марксизму, що ним уже навіть не пахне. Зате вони на всі лади торочать про канонічне православ'я, про східно-слов'янську єдність, про те, що на Україні має базуватись тільки російський Чорноморський флот, але ніяк не НАТівський; все, що пов'язано з Росією - це добре, а Америка - це зло. При чому тут комунізм чи соціалізм? Що його вже побудували в Росії,  і там настало світле соціалістично-комуністичне майбутнє?! Це ж по-суті чорносотенська ідеологія, яка бере свій початок від низового нижегородського ополчення. В Смутні часи Кузьма Мінін і ті, що стали за "дім Святої Богородиці і православну християнську віру" ополчувались проти  "руйнівників землі Руської" заради порятунку " землі батьківської і вітчизни від загину". А на початку ХХ століття чорносотенці виступили під гаслами захисту Російської імперії і  її традиційних цінностей - "православія, самодержавства і народності" і влаштовували єврейські погроми. Невже комуністи забули як 70 років руйнували церкви, перетворювали їх на клуби, конюшні, склади, знищували священиків, а тих, кого залишили, робили сексотами? Тепер що їх так навернуло, але тільки в один бік, в одну конфесію? Невже забули вислів Леніна про Росію як тюрму народів, яку вони ж за часів Леніна-Сталіна та їх наступників перетворили на суцільний концтабір?  Невже ми цього не бачимо і не розуміємо і як той дядько у Довженка, баламутимося і баламутимо інших?!

            Прикро, але в сьогоднішній Росії та і на Україні практично ніде не згадується ім'я Андрія Дмитровича Сахарова, яке повинно стояти в одному ряду з іменами Льва Толстого, Махатми Ганді, Мартіна Лютера Кінга. Радянський фізик, академік, тричі Герой Соціалістичної Праці ( 1953; 1955; 1962), Лауреат Сталінської премії (1953), Ленінської премії ( 1956), кавалер ордена Леніна (1953); позбавлений всіх цих нагород у 1980 році за антирадянську діяльність, Лауреат Нобелівської Премії миру (1975), один з творців радянської водневої бомби. Ця людина мала все: гроші, любов партійного керівництва, нагроди ( в СРСР було тільки 16 чоловік - тричі Героїв Соціалістичної Праці) - і пожертвувала всім цим заради гуманістичних принципів, ставши фактично лідером дисидентського правозахисного руху в СРСР. Він відкрито виступив проти введення військ в Афганістан.  В 1978 році голова КДБ СРСР Ю.Андропов інформував ЦК КПРС: " Одним із головних аспектів ворожої діяльності академіка Сахарова є систематичне відвідування дипломатичних представництв капіталістичних країн в Москві. Сахаров виступає з клопотанням за українських і прибалтійських націоналістів, сіоністів, реакційно налаштованих церковників і сектантів, осіб, що виношують еміграційні наміри, передає дипломатам виготовлені ним документи антирадянського змісту." Щоб краще зрозуміти морально-етичну велич цієї людини, слід звернути увагу на такий факт. А.Д.Сахаров зі своєю старшою дочкою Тетяною в серпні 1969 року перебував в Арзамасі. За ним уважно стежили. А ось що писав у своєму листі (від 15 вересня) в ЦК КПРС Ю.Андропов про А.Д.Сахарова: " "..." відвідав центральну міську ощадну касу, залишив наступну письмову заяву: "Розміщений на моєму особистому рахунку 1667 вклад в сумі 130 тис. карбованців, або дещо більше, прошу перевести в рівних частинах на наступні громадські цілі: 1) 1/3 на потреби будівництва або обслуговування дитячих або медичних установ нашого міста; 2) 1/3 перевести на поточний рахунок ювілейного комуністичного суботника 1969 р., для "..." будівництва онкологічного центру; 3) 1/3 на поточний рахунок "Червоного хреста" ". Значну частину коштів від міжнародних премій Сахаров направляв на допомогу політв'язням. Арешт. Позбавлення всіх нагород і звань. Майже 7-річна ізоляція ( з 22 січня 1980 по 16 грудня 1986), багаторазові голодування і примусове годування... Тріумфальне повернення в Москву за часів М.Горбачова, звання народного депутата СРСР і його знаменитий виступ на І з'їзді народних депутатів СРСР, де "агресивно-слухняна більшість" не давала йому говорити ( свистіла, тупала, вигукувала, заплескувала). Ще один факт, який свідчить про морально-етичний рівень цієї великої людини: коли М.Горбачов запропонував Сахарову повернути всі нагороди і звання ( вже було підготовлено відповідний указ), Андрій Дмитрович категорично відмовився, і Горбачов так і не підписав цей указ. А хто зараз вчить моралі, патріотизму, честі і гідності: Жириновський, Табачник і такі як вони? Уважені і обнагороджені різними чинами, званнями - але їм все мало. Один хоче повернути собі фабрику на Україні, другий присвоює собі звання липового полковника (добре, що не генералісімуса)  і записується у "знамениті українці". І це моральні авторитети Росії і України?! Їм давати оцінку галичанам, Шевченку, Франку?! Андрій Дмитрович Сахаров був російським інтелігентом, але його не лякала "стратегія анаконди". Будучи одним з п'яти співголів Міжрегіональної депутатської групи, буквально за лічені місяці до своєї смерті Сахаров запропонував проект Конституції Союзу Радянських Республік Європи і Азії. У 45 статтях пропонувалося утворення на зразок Євросоюзу, складовими частинами якого, як передбачала стаття 25, повинні були стати "Союзні і Автономні республіки, Національні автономні області і Національні округи колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік." Станом на 1987 рік до складу СРСР входило 15 союзних республік, 20 автономних республік, 8 автономних областей, 10 автономних округів. Тільки до складу Російської Федерації входило 16 автономних республік, 5 автономних областей, 10 автономних округів. Для них усіх Конституція Сахарова передбачала: " Фундаментальним і пріоритетним правом кожної нації і республіки - право на самовизначення" ( ст.24) " На території республіки державною є мова національності, зазначеної в назві республіки. Якщо в назві республіки дві або більше національності,  то в республіці діє дві і більше державні мови. В усіх республіках Союзу офіційною мовою міжреспубліканських відносин є російська мова." Так думав російський демократ, правозахисник, дисидент Андрій Сахаров. Я зупинився тільки на одному аспекті Конституції Сахарова . Основою цього документу є захист основних прав і свобод людини, побудови правового суспільства, демонтаж тоталітарної системи, відмова від експенсії, агресії і "месіанства, " недопущення будь-яких таємних служб охорони громадського і державно порядку. Знімаю капелюха перед тими людьми, які у свій час ініціювали перейменування в нашому місті вулиці "Чекістів" на вулицю " Академіка Сахарова".

           А тепер подивимося, де ми опинилися, і до чого нас закликають новітні апологети Уваровської теорії, як нам вимальовують "останні цивілізаційні рубежі оборони", спекулюючи на пам'яті загиблих. Ніби і не читали текст  Резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ "Возз'єднання розділеної Європи, де П.3 констатує:  "... в ХХ столітті європейські країни випробували на собі два потужних тоталітарних режими: нацистський і сталінський, які несли з собою геноцид, порушення прав і свобод людини, воєнні злочини і злочини проти людства". Для  "знаменитих українців" Резолюція у П.6 нагадує: "... знання історії допомагає уникнути повторення подібних злочинів у майбутньому, а відкрите і змістовне обговорення історії буде сприяти примиренню на основі істини і вшанування пам'яті загиблих." У П.10 зазначено про ініціативу Європейського Парламенту оголосити 23 серпня, тобто день підписання 70 років тому Пакту "Молотова-Ріббентропа", Загальноєвропейським днем пам'яті жертв сталінізму і нацизму в ім'я збереження пам'яті про жертви масових депортацій і страт. Резолюція у П.14: " ... просить уряди і парламенти держав-учасників повністю позбутись структур і моделей поведінки, націлених на те, щоб прикрасити минуле, намагатися до нього повернутися або ж намагатися  продовжити його існування і в майбутньому, перешкоджаючи повній демократизації." Як для нас писано! А щоб менше баламутили "дядька", П.16 говорить: "... знову звертаємося із закликом до всіх держав-учасників відкрити свої політичні  і історичні архіви." І була ця Резолюція прийнята Європою зовсім недавно: 3 липня 2009 року у Вільнюсі. Не читав пан Табачник, що ще 22 листопада 2004 року на 59 пленарному засіданні Генеральна Асамблея ООН за ініціативи 10 пострадянських країн (Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикістану, Туркменістану, Узбекістану і України) прийняла Резолюцію про оголошення 8 і 9 травня Днем пам'яті і примирення, " Як данина пам'яті всім тим, хто віддав життя під час Другої світової війни", - говориться в Резолюції. Ну що тут можна сказати? Хіба що знову навести цитату з дійсно  великого Олександра Петровича Довженка, який слухаючи одного мізерного гемеопатичного поетика, який заявив, що після повернення на Україну радянської влади, необхідно розстріляти мільйони українців, у своєму щоденнику 12 квітня 1942 року записав: " Скільки ж темної шушвалі ненавидить наш народ. Скільки нужі повзає по народному тілу."

(Продовження буде наступного разу)