X. "Сухий пень", що неможемо викорчувати століттями

             Спливають століття, а ми все не можемо викорчувати той "сухий пень" у стосунках Росії і України. Постійно відбувається реінкарнація духу теорії офіційної народності та Валуєвського циркуляра і Емського указу. Ні Ленін,ні Сталін зі своєю фальшивою ідеологемою "про право нації на самовизначення аж до відокремлення", ні післясталінський комуністичний режим СРСР, ні новітня Росія не сприймали і не сприймають український народ, Україну як державу, як щось самостійне. "Не було, не є і бути не може." І як сотню років тому російська суспільність, "засліплена своїм державним становищем", і думає так само як і її бюрократія. Адже ніхто із суспільно-громадських авторитетів Росії публічно не зупиняє жириновських, затуліних, маркових та інших. Мовчать, тому що це - державна ідеологія Росії чи то царської, чи то більшовицької, чи новітньої. У листопаді 2009 року на телеекрани Росії вийшов явно пропагандистський, в стилі продукції Гебельсівського Міністерства пропаганди Третього Рейху чисто антиукраїнський фільм ( нібито документальний) під оригінальною назвою :" Убить русского в себе". Автор і ведуча Віра Кузьміна, режисери  Єлизавета Мавшина, Олександр Горянов, Володимир Батраков в анотації до фільму, тривалістю 51 хвилину зазначають, що :"... фільм на конкретних прикладах і фактах показує, що держава Україна - це колосальний і, на превеликий жаль, дуже вдалий проект по розділенню Росії." Автори фільму намагаються довести, що українців як таких не існує. Їх придумали поляки, австрійці і німці. Придумані українці - це росіяни, яких заставили убити "русского" в собі. У фільм вмонтована стара кінохроніка початку ХХ століття, яка до суті назви фільму не має ніякого відношення, але створює враження "документальності", а ще підсилюється це  відповідною трагічно-агресивною мелодією. Але не це найголовніше. Автори фільму для "доведення", що українці, українська мова - це ворожий проект, використали власне українців. Найперше, це такий собі тандем "Табачник-Бузина", який працює давно і успішно на ниві українофобства і прославився тим, що своєю "роботою" змусив відреагувати совість нації - Івана Дзюбу. Ще у 2006 році в газеті "День" Іван Дзюба опублікував свого відкритого листа до п. Табачника - гуманітарного віце- прем'єра уряду В.Януковича, щодо його українофобського інтерв'ю газеті "Сегодня", від 12 жовтня 2006 року. Цей лист був опублікований під промовистою назвою:" Совість нації шукає совість Табачника". Цікаво, що інтерв'ю у Табачника брав не хто інший як скандально відомий пан Бузина, якому Іван Дзюба дав вбивчу характеристику. Звертаючись до Табачника, він пише:" Ваш інтерв'юер Олесь Бузина відомий як автор числених текстів, у яких він послідовно і цілеспрямовано обливає брудом дорогі українцям імена їхньої історії, у тому числі й Шевченка. Він сповна використовує свій демократичний привілей, суть якого давно і вичерпно визначив В.Бєлінський :" Для низких натур нет ничего приятнее, как мстить за своё ничтожество, бросая грязью своих воззрений в святое и великое." Тут важко щось додати. Хіба що згадати Герострата, який спалив храм Артеміди в 356 році до н. е. Покаранням для нього стала страта, і як вища міра покарання - наказ про його повне забуття. Спеціальні оповісники багато десятків років їздили по всій Греції і оголошували наказ: "Не смійте пам'ятати ім'я божевільного Герострата, який спалив з власного марнославства храм богині Артеміди". Проте давньогрецький історик Феопомп розповів у своїх працях про злочин Герострата, і таким чином зберіг його ім'я для нащадків. Герострат домігся свого: набув безсмертної (хай і ганебної) слави - слави Герострата. Так і Бузина обливає брудом великих, щоб його запам'ятали, а коли ще за це не страчують, а дають добрі гроші, знімають у кіно, запрошують на телешоу, дають можливість брати інтерв'ю в урядовців високого рангу, то й поготів. Але це ж може бути тільки в Україні. Ми демократи. Де би був той Бузина, якби він собі щось подібне дозволив в Росії, скажімо, про Пушкіна?! Допомагали цьому тандему Володимир Корнілов і Петро Толочко. Якщо пан Корнілов уже давно і публічно зарекомендував себе як великий шанувальник всього антиукраїнського і в цьому фільмі виступив зі своїм директором Інституту країн СНД Костянтином Затуліним - великим "спеціалістом" з українських питань, то участь у фільмі в якості наукового консультанта  безпосередньо академіка Петра Толочка - прикрий факт. Адже пан Толочко академік Академії наук України, а не Росії. Хоча дивуватись тому, що пан Толочко взяв участь у фільмі, особливо не доводиться, якщо ще прочитати його відгук на працю Олександра Каревіна "Украинский язык. История становления", в якому пан академік пише:" В ХІХ столітті на території Малоросії відбувається конфлікт українського проекту національного будівництва (сформованого поляками, австрійцями, Ватиканом і жменькою місцевої полонофільської інтелігенції) з проектом формування великої російської нації, який мав на меті об'єднання велико-, мало- і білорусів аналогічно здійснюваній об'єднавчій політиці французької, італійської, німецької, британської та іспанської влади, що була направлена на політичну і культурну консолідацію своїх держав." Тобто виходить, що Росія на зразок розвинутих європейських держав хотіла нас зробити цивілізованими, а ми неумиті піддалися під вплив поляків, Ватикану, австрійців, які придумали нам нову культуру, написали історію тощо. Цікаво, якщо ми є чиїмось проектом, то як пояснить пан академік феномен Шевченка на Великій Україні і Франка на Галичині. Невже ці титани, що по обидва боки Збруча тримали, тримають і будуть тримати на своїх плечах духовне небо екзистенції України, також були чиїмось проектом, а не виразниками суті глибинного народного духу?!  Невже Ватикан з поляками і австрійцями вклали в серце, душу, розум кріпака Шевченка якийсь "проект", який вилився в "Кобзар", а він як вітер рознісся по простих українських селянських хатах, вражаючи своїм словом і духом кожне українське серце?! На мою думку, пан академік щось плутає, напевно, він не читав працю Івана Яковича Франка "Двоязичність і дволичність", в якій наш український Прометей, галичанин, до речі, ніби персонально для Табачника, писав:" Мова - скарб комунікації людей з людьми і, маючи до вибору, я беру ту, яка дає мені можливість комунікуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: "Pardon", ти не маєш до вибору; в якій мові вродився і виховувався, то без окалічення своєї душі не можеш покинути, так як не можеш замінятися з ким іншим своєю шкірою." І чим вища, тонша, субтельніша організація чоловіка, тим тяжче дається і страшніше карається йому така переміна." Ну як ще дохідливіше написати, щоб пани академіки і професори зрозуміли суть істинного і не баламутили того дядька, про якого писав О.Довженко!

             До слова хочу дещо зауважити про сам Інститут країн СНД, який очолює Костянтин Затулін, а Корнілов, відповідно,  його українську філію.З першого погляду, це, нібито, хороша справа. Люди, напевно, цікавляться розвитком колишніх республік СРСР, що увійшли в СНД. Але це не так. Як зазначається у електронних ЗМІ , на персональному сайті пана Затуліна визначена основна мета діяльності цього інституту: "Головна мета роботи Інституту полягає у визначенні і науковому забезпеченні російських інтересів на території колишнього СРСР, що включає в себе вивчення процесів в колишніх союзних республіках, прогнозування їх внутрішньої і зовнішньої політики, розробка моделей економічної, політичної, військової і культурної інтеграції, правозахисну діяльність, підтримку російської мови, збір і опрацювання інформації про становище російськомовних мешканців у ближньому зарубіжжі, підтримка зв'язків з російською діаспорою і еміграцією за кордоном; моніторинг етносоціальних і військово-політичних конфліктів на території колишнього СРСР, розробка рекомендацій по їх вирішенню і недопущенню." Тобто цей Інститут цікавиться  тільки російськомовною діаспорою і захищає тільки її інтереси, російську мову, російську культуру. Даний заклад не цікавить ні українська, ні молдавська, ні таджицька чи будь-яка інша діаспора, мова, культура в Росії та інших країнах СНД. Тобто справжня назва Інституту звучала б як Інститут захисту російських інтересів в країнах СНД, а мета -  повернення країн СНД під максимально можливий вплив Росії. І тут всі методи доступні, включаючи активну участь у створенні такого українофобського фільму як "Убить русского в себе", в якому панове Затулін і Корнілов значаться як наукові консультанти. Суть фільму викладена у своєрідному висновку, який робить ведуча в кінці, цитую мовою оригіналу: " Авторы большого украинского мифа почивать на лаврах отнюдь не собираются. Ведь если за какие-то сто лет с небольшим им уже удалось заставить миллионы людей в этот миф поверить, превратить придуманную матрицу в реальность, почему тогда утопией кажутся нарисованные политические карты будущего  без России, для этого не понадобится даже воевать. Хорошо знакомый военным историкам термин "стратегия анаконды". Сейчас он популярен как никогда: Подобраться с окраин, выдавить с морей, тихо душить и переварить. Заставить народ, который победил в самой страшной войне человеческой цивилизации поверить в выдуманное прошлое, в то что его, этого единого, великого народа и не существует. А убив русского, пусть даже в выдуманном, нереальном мире, вполне реально убить всю Россию."  З цього заключення чітко простежується причинно-наслідковий зв'язок: існування українського народу, культури, мови, історії загрожує існуванню Росії. Тому нас хтось придумав, ми є чиїмось проектом. Це є перша і основна аксіома, на якій будується вся політика сучасної Росії.

(Продовження буде наступного разу)