У культурно-мистецькому житті міста письменницький ювілей – це завжди подія. У ці березневі дні прикарпатському письменнику-гумористу Павлові Добрянському виповнилось … 80! Ювіляр у свої вісімдесят усміхається приязно і щиро, а кожного ранку не квапливою ходою прошкує по вулиці Шевченка до редакції журналу «Перевал», де працює заступником головного редактора упродовж багатьох років.
Пригадую, як 1990 року (здається, що це було ніби вчора) Павло Казимирович відзначав своє 60-ліття. Тоді у вщерть заповненому актовому залі педагогічного інституту імені Василя Стефаника (тепер Прикарпатський національний університет) проходив літературний вечір письменника. Пам’ятаю, що цей вечір вилився у справжнє свято українського гумору, на якому звучали дотепне й влучне слово і веселий сміх. Це був справжній вияв любові і шани талановитому гумористові.
І ось Павлові Добрянському… втім, не будемо акцентувати про роки, бо, як кажуть, що людині рівно стільки років, на скільки вона себе почуває, а ювіляр почувається ще ого-го-го!
Ужинок нашого ювіляра досить вагомий: більше тринадцяти гумористичних книжок вийшло у світ з-під його пера. Проте шлях на літературний Парнас для Павла Добрянського не був легким. Перш ніж зійти на нього, майбутньому письменнику довелося здолати не один високий перевал. Спочатку була семирічна школа у рідній Тарасівці Жмеринського району, що на Вінничині, потім – фельдшерська школа та робота в дільничній лікарні неподалік Шаргорода. Уже тоді комічні ситуації, в які потрапляв сам або колеги по роботі згодом стануть матеріалом для майбутніх гуморесок. Далі було навчання на фармацевтичному факультеті Львівського медичного інституту. Саме на студентські роки припадають його перші літературні спроби у жанрі гумору. Після закінчення інституту молодого фармацевта направляють працювати в одну із аптек тодішнього Станіславова, який став не лише його другою рідною домівкою: тут він зустрів кохання усього життя – чарівну дівчину Емілію, свою вірну дружину.
Так, мабуть, медицина втратила неабиякого фармацевта, але натомість література отримала талановитого гумориста. З-під невтомного пера письменника у 1962 році з’являється перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». А далі їх ставало усе більше: «Сказано – зроблено» (1968), «Оце ситуація» (1972), «Веселе гроно» (1976), «Лукаві замашки» (1979), «Нептун у коморі» (1980), «Тещина стратегія» (1985), «Купите – не пожалкуєте» (1986), «Чоколядовий капелюх» (1989), «Лепеха в раю» (1990), «Веселий аптекар» (2003), за цю гумористичну повість автор був удостоєний літературної премії імені Василя Стефаника (перед тим у 1999 році була присуджена премія імені Івана Франка).
Про популярність П. Добрянського свідчить хоча б той факт, що окремі його твори друкувались російською, молдавською, угорською та… німецькою. А от Берлінське видавництво тодішньої НДР «Ойленшпігель ферлаг» у 1979 році випустило гумористичний збірник «Настрої кохання», до якого увійшли такі твори Павла Добрянського, як «Народна медицина», «Лепеха в раю», «Новорічний тост». Правда, з цього приводу сам гуморист кепкує, що гонорар йому так і не надіслали.
Хочеться відзначити, що на гумористичних творах Павла Добрянського виросло ціле покоління читачів. Той, хто придбав хоч одну книжку творів письменника, не пожалкував, бо його гумор має особливу магнетично-лікувальну дію – очищає душу, робить людину добрішою, спонукає творити добро. Щирість почуттів письменника, його працелюбність, загострене відчуття правди, любов і повага до простих людей – усе це він успадкував від матері й батька. Він і досі не пориває зв’зків із своїми земляками, пам’ятає про своє родинне коріння на Вінничині.
Переконаний, що читачам старшого покоління запам’ятались усмішки із книги «Тещина стратегія», яка стала, як каже сам автор, «настільною книгою для багатьох приймаків, а жіночій половині населення припали до вподоби усмішка «Дамська сумочка», про борця із злом, донощика із сорокарічним стажем Михея Лепеху («Лепеха в раю»), який, потрапивши у пекло, і там строчить доноси на чортів. А ще читачі сміялись із сільського скрипаля, який разом із своїм псом, ідучи з весілля, впав до льоху. Про пильного продавця Івана Шила, який викрив шпигуна, бо той почав міряти мешти місцевої фабрики, що стояли на полиці аж… п’ять років. Приємною несподіванкою для шанувальників таланту Павла Добрянського стала поява нової збірки «Всякий молодець на свій взірець» (2005), де представлені сатира, гумор, рецензії колег по перу та веселі придебенції.
Григорій Рис
|
