Ярослав Дубас, депутат Івано-Франківської міськради, фракція ВО «Свобода»
Концепція стратегічного розвитку міста, або хто ми і куди ідемо
Ми живемо в час радикальних змін. Темпи розвитку настільки високі, що без їх адміністрування та упорядковування народжується хаос. Також місто, як адміністративна одиниця, як осередок життя громади, як історико-культурне середовище, вимагає виваженого і, головне, планованого розвитку. Міська влада, в моєму розумінні, якраз і повинна обиратись громадою для таких функцій і спрямовувати розвиток міста, надаючи йому певних рис і якостей.
Що ж відбувається насправді, або де ми зараз є
Запитайте, будь ласка, будь-якого вповноваженого чиновника, який роками працює на посаді: «А який він, Івано-Франківськ, яке його обличчя, який він зараз? Це місто для людей? Місто малого і середнього бізнесу? Ворота в Карпати? Індустріальне місто? Місто забудівників? Місто студентів?»
Впевнений, вас чекатиме у відповідь мудре мовчання, в прямому і переносному розумінні.
Напевне тому, що навіть стратегічний план розвитку і підвищення конкурентоспроможності міста не дає відповіді, до якого кінцевого пункту ми рухаємось. А це, до речі, документ, за яким розвивається місто. Справа в тому, що чи то не вистачило сил, на думку деяких оглядачів, чи не було розуміння для чого, але факт залишається фактом: ніхто за останні 8 років не ставив собі питання: «Хто ми і куди ідемо?». Як наслідок, місто програє у конкурентоспроможності містам-сусідам обласного значення і, попри преславні рейтинги комфорту для життя, які, до речі, є більш ніж сумнівні, похвалитись немає чим.
Що нас чекає?
А відповідь дуже проста. Поїдьте в мікрорайони міста «Позитрон», «Пасічна», на вул. Бельведерська –П.Орлика, і ви побачите вражаючу щільність забудови, яка не підкріплена, на жаль, ніякими інфраструктурними об’єктами (ні зелених насаджень, ні відпочинкових зон, дитячих садків, а найголовніше – інфраструктури, яка б гарантувала працевлаштування і менш-більш пристойний рівень життя). Це, даруйте (прошу вибачення у єврейської общини), нагадує мені гетто. І уявімо, що ці будівлі на 100 % заселені… Які тоді у міста будуть рейтинги зручності життя?
Чи є альтернатива?
Альтернатива є завжди. Або ми це усвідомимо (під словом «ми» розумію не тільки посадовців чи політиків, але і саму громаду), або потихеньку шукаймо альтернативні місця для життя.
Попри всі песимістичні ноти, я вірю, що чітке окреслення проблеми – це вже одна третя від її розв’язання і, сподіваюсь, що ми напівдорозі до мети.
|
