Юрій ШУЛЯР, депутат Івано-Франківської міської ради, фракція ВО «Свобода»
«Cтрашне перо – не в гусака»?
Останні пристрасті довкола футболу, що розгорілись після ганебного рішення ФІФА про дискваліфікацію стадіону «Арена Львів», сколихнули всю країну, зайняли перші шпальти друкованих ЗМІ та інтернет-ресурсів, потіснивши на деякий час навіть обговорення перспектив асоціації України з ЄС. Не залишила байдужим ця тема і мене – читаю, обурююсь, протестую. Однак, відкриваючи чергову газету чи сайт, не можу позбутись відчуття, яке зародилось давно, але набуло чітких форм і ваги останнім часом. Неприємний холодок недовіри та настороженості аж надто регулярно викликають публікації деяких ЗМІ протягом кількох місяців з моменту, котрий я для себе визначив, як помах невидимої владної руки, на знак якого в країні розпочалась нещадна інформаційна битва.
Війна за свідомість виборців в Україні не припиняється уже давно, але періодично з волі закулісних генералів у пресі починаються справжні баталії, що найчастіше свідчать про наближення чергових виборів. Кампанія чорного піару цьогоріч дивує, власне, віддаленістю від виборів, але не тільки цим. Читаюча українська публіка давно звикла ділити ЗМІ на провладні та незалежні, відповідно фільтруючи для себе подану ними інформацію. Зміни у цій звичній схемі сталися нещодавно і стали помітні багатьом читачам на прикладі цькування, розпочатого за вказівкою з вулиці Банкової, ВО «Свобода», найбільш дієвої та яскравої опозиційної партії. Незвичним стало те, що медіа-ресурси, які позиціонують себе, як незалежні та противладні, почали радо підхоплювати і тиражувати брехню, вміло вкинуту політтехнологами режиму.
В хід пішло все – машини, будинки, брелки до телефонів і навіть діти. Діючи за принципом Й.Геббельса "брехня, часто повторена, з часом звучить, як правда", наклепники не надто заморочувались добором доказів чи їх якістю, бо ж суть справи, істина їх не цікавила. На цій невдячній ниві окремі видання та персони відзначились особливим цинізмом, чим заслужили мою особисту зневагу та ігнорування на майбутнє.
Не буду детально аналізувати цей мотлох – бридко і шкода часу. Через специфічні особливості нашого суспільного буття ми, українці, звикли поблажливо ставитись до порушень певних норм, нас не надто дивує продавець, що виставляє у вітрину несвіжу ковбасу, чи бармен, який не доливає пива в кухоль відвідувача. Але професія журналіста, подібно до вчителя та лікаря, відрізняється значно більшими розмірами впливу на оточуючих і глибиною сфер свідомості, які зачіпаються цим впливом. Тому й вимоги до працівників цього цеху повинні бути високими і стосуватися, перш за все, моральних, ціннісних характеристик. Вміння бути професійним та безпристрасним там, де справа стосується суспільного, і самому бути прикладом моральності має бути нормою для журналіста. Перо повинно бути гострим, але руки, що його тримають, чистими. На мою скромну думку.
|
