ВПЛИВОВА «ДЕСЯТКА»
Під завісу 2012-го «Західний кур’єр» пропонує своєрідний рейтинг особистостей, які, на думку редакції, а також групи експертів, визначали у цьому році розвиток нашого краю, зокрема Івано-Франківська. Визначали в економічному, соціальному, політичному сенсі. Отже, десятка таких особистостей виглядає наступним чином:
1. Михайло Вишиванюк – голова Івано-Франківської облдержадміністрації.
2. Олександр Сич – народний депутат України, екс-голова Івано-Франківської обласної ради.
3. Віктор Анушкевичус – міський голова Івано-Франківська.
4. Руслан Марцінків – народний депутат України, донедавна секретар Івано-Франківської міської ради.
5. Роман Онуфріїв – директор друкарні «Місто НВ», голова фракції «Свобода» в Івано-Франківській міськраді.
6. Олександр Шевченко – директор ТОВ «Скорзонера» (туристичний комплекс «Буковель»).
7. Олег Бахматюк – голова ради директорів агрокомпанії UkrlandFarming.
8. Олександр Бубен – голова правління ПАТ «Прикарпаттяобленерго».
9. Тарас Зень – активний член обласного осередку Всеукраїнської скаутської організації «Пласт».
10. Вадим Войтик – директор івано-франківського Єдиного розрахункового центру.
Михайло ВИШИВАНЮК (нар. 13 жовтня 1952 р. в с. Іванівці Коломийського району) очолює ТОП-десятку хоча б тому, що і за посадою, і за покликанням є господарем області. Його харизма керівника поза всяким сумнівом ставить його на перше місце рейтингу.
Неординарні комунікативні здібності Михайла Васильовича дозволяють йому успішно будувати стосунки і з представниками опозиційної політичної сили – ВО «Свобода», зокрема, в обласній раді, стосунки з бізнесом, мас-медіа, а також на міжнародному рівні. Більшість інвестицій в область, як стверджують експерти, прийшли саме завдяки зусиллям і талантам губернатора. Івано-Франківська область за соціально-економічними показниками останнім часом посідає в Україні лідируючі позиції, а сам Михайло Вишиванюк визнавався одним з кращих голів держадміністрацій.
Роман Фабрика:
«Михайло Вишиванюк – це лідер № 1 в області. Ніхто не може до нього дорівнятися. Має мислення господаря; вміє приймати правильні рішення. Порядний чоловік».
Олександр Пасічник:
«Незважаючи на складну кризову ситуацію, Михайло Вишиванюк зумів консолідувати зусилля багатьох людей на вирішення соціально-економічних завдань. Його в області поважає, здається, кожен. Нікого іншого на цій посаді я собі не уявляю».
Тарас Грень:
«Жодна знакова подія на Прикарпатті не відбувається без участі Михайла Вишиванюка. Та й вирі-шення жодного скандалу не обходиться без його впливу чи втручання. Таких, як, скажімо, спорудження пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам у Надвірні. Він багато зробив для підняття іміджу Прикарпаття як у державі, так і у світі. Завдяки харизмі цього чоловіка навіть більшість Івано-Франківської обласної ради не часто згадує йому причетність до Партії регіонів».
Олександр СИЧ (нар. 16 липня 1964 р. в с. Дерть на Рівненщині) багатьма сприймається як постать суто політична, навіть ідеологічна. На посаді голови обласної ради за квотою «Свободи» він активно проводив політику захисту національних українських інтересів і разом з однопартійцями виступав ініціатором будь-яких масових акцій, де потрібно було сказати «фе» провладній партії і президенту.
До честі Олександра Максимовича, будучи очільником обласної ради, він не вступав у конфлікти з керівником ОДА Михайлом Вишиванюком, а навіть навпаки, чимало рішень узгоджувалися спільно і приймалися схвально. Тандем Вишиванюк-Сич працював успішно, кажуть аналітики, бо інтереси області домінували над будь-якими амбіціями.
В залік Олександрові Сичу можна поставити те, що під його орудою обласна рада продовжила традицію конкурсів проектів органів самоврядування, що значно посприяло розвиткові сіл і селищ.
А переконлива перемога Олександра Максимовича на цьогорічних парламентських виборах, яку він здобув у мажоритарному виборчому окрузі № 83 (м. Івано-Франківськ) за підтримки ВО «Свобода» та ВО «Батькі-вщина», дає підстави стверджувати, що кар’єра цього політика продовжує рости, а сам він має твердий намір відстоювати інтереси своїх виборців не лише на словах.
Буквально днями у приміщенні Верховної Ради Олександрові Сичу разом з іншими народними депутатами-свободівцями була вручена Почесна грамота від Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування та від Української асоціації районних та обласних рад – «за сприяння розвитку місцевого самоврядування, високий професіоналізм, активну громадську діяльність, вагомий внесок у здійснення Асоціацією заходів щодо захисту прав та спільних інтересів територіальних громад».
Недавній очільник Івано-Франківської облради, отримавши відзнаку, заявив: «Перейшовши на роботу до парламенту, ми й далі відстоюватимемо принципову позицію щодо розвитку місцевого самоврядування, його прав та розширення повноважень. І далі на законодавчому рівні ми наполягатимемо на ліквідації державних адміністрацій та передачі їхніх функцій виконкомам місцевих рад. Можете покладати на нас сподівання, як на лобістів місцевого самоврядування, яких повністю підтримуватиме фракція «Свободи».
Олена Третяк:
«Це справжній політик, який має стійку громадянську позицію».
Ростислав Кукурудз:
«Олександр Сич – володар електоральних симпатій франківчан. З ним пов'язані надії на зміни».
Романа ОНУФРІЇВА (нар. 20 вересня 1975 р. в с. Угорники Івано-Франківської міськради) можна назвати диригентом в Івано-Франківській міській раді. Маючи бізнесову жилку і досвід керівника видавничо-поліграфічного підприємства, він успішно виконує функції голови пос-тійної депутатської комісії, яку в народі називають «бюджетною».
Його думка авторитетна для багатьох депутатів. Зрештою, вміло і збалансовано розподілити бюджет міста, вчасно скерувати кошти туди, де вони найбільш потрібні – це все великою мірою залежить від голови депутатської комісії.
Крім того, усі акції свободівців благословляються Романом Онуфріївим, як керівником міської орга-нізації ВО «Свобода». Робота тандему Онуфріїв-Марцінків була помітною не лише в Івано-Франківську, а й в усій Україні.
Олена Третяк:
«Його рішучості та впевненості можна позаздрити».
Ростислав Кукурудз:
«Роман Онуфріїв і Руслан Марцінків – досить відомий тандем в Івано-Франківську. Саме вони вдвох управляли процесами, що відбувалися в місті. Успішно чи ні? Думаю, що було багато хороших ідей, хоча були, звичайно, і помилки».
Віктор АНУШКЕВИЧУС (нар. 15 листопада 1962 р. в м. Воркута Республіка Комі) з приходом два роки тому до міської ради «свободівців» стільки ж часу балансує на лінії «знімуть – не знімуть». Депутати й цього року неодноразово погрожували міському голові Івано-Франківська відставкою, але здатність до компромісів Віктора Анушкевичуса переважала.
2012-й був для міського голови дуже клопітним. У травні Івано-Франківськ відзначив своє 350-ліття, і незважаючи на обмежене фінансування зі столиці, містові вдалося відсвяткувати цю дату на високому організаційному рівні. Заслуга в цьому, безперечно, міського голови та його виконкомівської команди.
А друга половина року пройшла під знаком парламентських виборів, і тут Віктор Анушкевичус вирішив спробувати схопити за хвіст жар-птицю. Одначе його виборна кампанія була млявою – чи то з огляду на брак грошей тих сил, що його підтримували, чи то з розрахунку, що спрацює авторитет багаторічного мера, який насправді багато зробив для тих, хто працює у бюджетній сфері. Як би там не було, але Віктор Анушкевичус виявився рішучим в іншому: незадовго до дати виборів він зняв свою кандидатуру з перегонів, чим здивував багатьох франківців.
Володимир Ковальчук:
«Заслуговує на повагу за вміння в потрібний час боротьби з політичними опонентами зробити «хід конем» і втримати в руках ситуацію в міській раді».
Роман Фабрика:
«Людина, яка мала реальні шанси стати народним депутатом, і вступилася… Це подвиг».
Тарас Кобець:
«Попри кризу і політичну нелюбов столиці до гонорових західноукраїнських міст обласний центр Прикарпаття якісно і гарно відзначив своє 350-річчя. Безперечна заслуга у цьому міського голови і його команди».
Руслан МАРЦІНКІВ (нар. 22 листопада 1979 р. на Коломийщині) буквально донедавна в Івано-Франківській міській раді (будучи на посаді секретаря міськради) відігравав значиму роль організатора (разом з деякими іншими депутатами-свободівцями) акцій на кшталт «усунути Анушкевичуса». Його публічні випади проти міського голови не раз з’являлися на сторінках місцевих видань та на місцевих інформаційних сайтах. Кредо Руслана Марцінківа стосовно діяльності міської ради полягало в максимальній відкритості та прозорості влади для франківської громади. Власне, з його ініціативи міськрада прийняла рішення про створення своєї веб-сторінки, що дозволяє мешканцям і депутатам бути ближчими одне до одного.
Інший бік діяльності Руслана Марцінківа – суто політичний. Він – один з найактивніших організаторів та координатор всіх акцій, що їх проводила «Свобода» в Івано-Франківську. Саме його з незмінним мегафоном у руках можна було бачити попереду колон, якими йшли свободівці під час своїх маршів вулицями міста. Чого вартує лише липнева акція «Національна мобілізація» на захист української мови, що була проведена у відповідь на так званий мовний закон.
Недаремно Руслана Марцінківа під номером 20 було включено у партійні списки «Свободи» на парламентських виборах. Те, що цей номер пройшов до Верховної Ради, мабуть, і для самого Руслана стало несподіванкою. Але свій прихід у стіни парламенту «свободівець» відзначив яскраво: фото, де він виштовхує із залу засідань новоспечену «тушку», облетіло весь Інтернет.
Олена Третяк:
«Поважаю цього молодого чоловіка за рішучу позицію».
Володимир Ковальчук:
«Руслан – єдиний, хто щороку організовує заходи по вшануванню дисидента, засновника Українського Національного Фронту 50-60-х років, політв’язня Михайла Дяка».
Олександр ШЕВЧЕНКО (нар. 8 квi-тня 1971 р. в Коломиї) вже з десяток років вважається одним з найуспішніших топ-менеджерів Прикарпаття. Туристичний курорт «Буковель» – його дітище. А цього року цей амбітний чоловік вирішив випробувати долю безпосередньо в Івано-Франківську, балотуючись кандидатом у народні депутати по мажоритарному в/о №83. Вочевидь, такі плани мають під собою підґрунтя: у 2011 році Олександр Шевченко озвучив свої апетити щодо ФК «Прикарпаття», ставши його президентом (правда, вже за рік франківська команда зникла з футбольної мапи України), а у 2012-му йому доручили очолювати комісію з підготовки пропозицій і обґрунтувань щодо можливостей і перспектив проведення на території Івано-Франківської області зимових Олімпійських та Параолімпійських ігор 2022 року.
У 2012-му Олександр Шевченко прославився і як меценат та спонсор численних акцій, фестивалів тощо. За його кошт було придбане обладнання не на один медичний заклад, відремонтовані школи і дитсадки, а для сотень «пенсіонерів і піонерів» відкрилися принади відпочинку на «Буковелі». І не важливо, що передвиборча агітація кандидата у багатьох викликала дратівливість або ж саркастичну посмішку, зате передвиборча кампанія, за висновками експертів, була чи не найдорожчою в області. Хоча особисто Олександр Шевченко не вважає, що вибори програв. Мабуть, і місто не надто програло: все-таки меценатські (чи то пак, виборчі) кошти пішли на користь людям і громаді.
Володимир Ковальчук:
«Хоч вибори закінчилися, а звичайні мешканці Івано-Франківська продовжують їздити на «Буковель» за сприяння депутата обласної ради Олександра Шевченка».
Тарас Кобець:
«Більшість заходів Шевченка проходили у рамках передвиборчої кампанії, але ремонти, відкриті спортивні клуби, подарована техніка залишаться у місті і допомагатимуть городянам».
Роман Фабрика:
«Цікавий чоловік. Стратив на виборах, кажуть, мільйони, але показав прикарпатцям, що таке відпочинок у Карпатах».
Олег БАХМАТЮК (нар. 14 серпня 1974 р. в Івано-Франківську) цьогоріч увійшов у двадцятку українських мільярдерів. Його називають яєчним магнатом, бо працюючи свого часу в різних бізнесових галузях і зробивши врешті ставку на сільське господарство, на агробізнес, досяг успіху. Його агрохолдинг «Авангард» вважається одним з найпотужніших в Україні.
Журнал «Кореспондент» минулого року в рейтингу «Золота сотня» відвів Олегу Бахматюку 8-ме місце і оцінив його статки в $2,2 млрд. Український «Forbes» віддав Олегу Бахматюку 11-те місце в списку 100 найбагатших людей України, оцінивши його статки в $877 млн. (дані на листопад 2012 р.).
Кілька тижнів тому Олег Бахматюк публічно заявив, що Українська аграрна компанія UkrlandFarming (ULF), головою ради директорів якої він є, пропонує китайським партнерам комплексний проект «зернового трубопроводу» вартістю 2,5 млрд. доларів, що передбачає будівництво в Україні елеваторів, порту і морських суден для перевезення зернових, а також закупівлю вагонів-зерновозів. Мета проекту – налагодження каналу поставок зернових, насамперед кукурудзи, як у Китай, ринок якого дотепер було закрито для України, так і на Близький Схід і в Північну Африку, куди ULF вже постачає свою продукцію. На думку експертів, це серйозна заявка на створення додаткових робочих місць і сміливий прорив українців на зовнішні продовольчі ринки.
Роман Фабрика:
«Став мільярдером з …яйця. Його проект так званого зернового коридору заслуговує на схвалення. Олег Бахматюк – наш краянин, людина з незвичною комерційною думкою».
Олександр Пасічник:
«Його гроші, без сумніву, працюють і на Прикарпатті, тож ця постать має певний позитивний вплив на розвиток і нашого краю, й Івано-Франківська».
Олександра БУБЕНА (нар. 5 січня 1971 р. в м. Гродно, Білорусь), голову правління ПАТ «Прикарпаттяобленерго», вважають керівником нової формації, новатором, одним з найкращих топ-менеджерів України. За його керівництва підприємство досягло чималих успіхів не лише в межах області, а й в Україні. Вже багато років поспіль воно є одним з найбільших платників податків в області і в місті. Про такі бізнес-структури кажуть: соціально відповідальний бізнес. Цьогоріч «Прикарпаттяобленерго» здобуло перше місце в ІV Національному конкурсі бізнес-кейсів з корпоративної соціальної відповідальності, участь у якому взяли 38 проектів.
Олександр Бубен вважає, що для досягнення успіху потрібно мислити стратегічно, багато працювати над собою, вчитися та дбати про навчання і ріст власної команди. Він не уявляє життя без спорту та активного відпочинку. Любить і вміє організовувати спортивні свята. Сьогодні він – президент успішного футзального клубу (НФК «Ураган»), який, без перебільшення, є спортивною візитівкою Івано-Франківська і краю. Сміливо взявся за реалізацію ідеї створення Академії футзалу, на базі якої проходитимуть навчання та спортивно зростатимуть кращі футзалісти Центральної і Західної України.
Ростислав Кукурудз:
«Поважаю його через системну підтримку міських суспільних проектів: Свято ковалів, Шкільний футбольний кубок, ФК «Ураган», які у великій мірі визначають сьогоднішнє обличчя міста».
Тарас Кобець:
«Він заслуговує на повагу як мінімум своїм дитячим спортивним соціальним проектом «Кубок Олександра Бубена з футзалу». Це змагання для школярів усіх шкіл, до них були залучені кількасот учасників, а вболівальників і причетних до кампанії популяризації футзалу важко злічити. Переможець турніру отримав солідну грошову винагороду».
Тарас ЗЕНЬ (нар. 1985 р. в Івано-Франківську) для багатьох краян старшого покоління, можливо, маловідомий. Однак цей активний, патріотично налаштований молодий чоловік заслуговує бути пошанованим. З 2001 р. і дотепер є членом Пласту – Національної скаутської організації України. З 2006 по 2008 рр. очолював Пласт у Івано-Франківську.
Комендант кількох таборів та Всеукраїнської акції від Секретаріату Президента України «Почесна варта Говерли». Працював також PR-менеджером Пласту в Україні. З його ініціативи, зокрема, були реалізовані такі масштабні медіа-акції, як величезні пазли «Вчимо історію разом!», етно-фотопроект «Вишита Україна», літературна акція «Книжечки з пластунами» та рекордне доміно «ДоміНАЦІЯ».
Сьогодні Тарас мешкає в Івано-Франківську, про свою любов до якого каже: «Тут ефективність моїх дій є значно більшою. Це місто є ідеальним для створення чогось. Це місто і є моєю особистою Столицею».
Тарас Зень став ініціатором створення в Івано-Франкі-вську пам’ятника пластунам, який встановлений цього року на честь 100-річчя Пласту. Він також ефективно організував збір коштів на його спорудження. Пластуни це робили шістьма способами. Продавали листівки на стометрівці; організували концерт луцького гурту «Фіолет» у «Мармуляді»; перегляд фільму «Срібна земля» у «Люм’єрі»; аукціон серед батьків пластунів, де продавали власноруч виготовлені роботи; залучили благодійників і «пройшлися» по соцмережах...
Тарас Кобець:
«Цьогоріч організація Пласту святкувала своє 100-річчя і чимала кількість заходів проходила саме в Івано-Франківську. І натхненником та координатором цієї діяльності був саме Тарас Зень. Завдяки його зусиллям та ініціативі місто отримало чи не найкращий за останні роки пам'ятник – пам'ятник пластунам. Окрім того, традиційна участь Пласту у духовних заходах громади тільки додатково переконує, що цьогоріч для мене Тарас Зень – це людина року №1 для міста».
Тарас Грень:
«Внесок цього хлопця у розвиток Пластової організації важко переоцінити. Він душею вболіває за те, щоб молоде покоління продовжувало кращі традиції тих, хто зачинав цей рух, зокрема Степана Бандери».
Вадима ВОЙТИКА (нар. 13 червня 1972 року) добре знають у журналістських колах Івано-Франківська, але з минулого року і дотепер його прізвище згадується іванофранківцями мало не щодня. Його вважають ідейним натхненником житлово-комунальної реформи в Івано-Франківську (і в цьому є частка правди), а очолюваний ним Єдиний розрахунковий центр (ЄРЦ) звинувачують у всіх гріхах ті, хто звик до радянської системи комунального обслуговування, яку проклинають, але змін прийняти не хочуть.
Саме на плечі Вадима Войтика і однодумців лягла відповідальність за нововведення, а радше – за ліквідацію жеків, за те, що мешканці обласного центру помалу звикають платити лише за надані послуги і розуміють, що ремонти їхніх помешкань та спільних територій потрібно робити не тільки за кошти міського бюджету, а й за власні.
Важливо, що, схвалена міськрадою і міськвиконкомом, реформа посувається. І хоча скаржників на роботу ЄРЦ все ще вистачає, побільшало гарних відгуків на роботу тих, хто надає житлово-комунальні послуги.
Новаторство Вадима Войтика проявилося й у тому, що він запровадив для платників електронні розрахунки через Інтернет. Тепер кожен може, не виходячи з дому або з місця роботи, заплатити за комунальні послуги, зайшовши на свою сторінку в інтернеті, бачити там усі свої заборгованості чи авансові платежі. Прозорість роботи ЄРЦ з клієнтами, оперативність реагування на звернення громадян, контроль за якістю виконання наданих послуг – це те, що стало реальністю в Івано-Франківську в цьому році. І такий експеримент варто вітати.
Володимир Ковальчук:
«Знаю Вадима з 90-х років. Він завжди у пошуках, і робота в ЄРЦ мала б бути для нього рутинною, однак і тут він показав новітні технології, які здатні змінити ситуацію в комунальній сфері. Особисто стикався з роботою ЄРЦ і приємно дивувала оперативність навіть у таких простих-складних речах, як видача довідок».
Олена Третяк:
«За здійснення комунальної реформи Вадим Войтик заслуговує поваги. Не кожному вдасться працювати в умовах шаленого опору з боку мешканців».
Тарас Кобець:
«Ідейний натхненник комунальник реформ в Івано-Франківську. Досі чимало людей не сприймають зміни і воюють проти ЄРЦ, але той факт, що організація працює вже рік, і продовжує реформи (які у всі часи були непопулярні), – це дуже велике досягнення і, зосібно, Вадима Войтика».
P.S. Насправді достойних людей, які прислужилися розвитку краю, дуже багато і важко втиснути в рамки рейтингу всіх тих, хто працює не заради слави, а заради високої мети. Наші експерти називали в числі інших такі прізвища, як директор обласного театру Ростислав Держипільський та директор обласної філармонії Андрій Савка, завдяки зусиллям яких культурні заклади «ожили» і стали цікавими для глядачів; бронзова призерка Лондонської Олімпіади Христина Стуй (якій, до речі, влада так і не посприяла у виділенні житла), Олег Заріцький – за архітектурне відродження міста, нову туристичну атракцію «Бастіон»; ректори Національного медичного університету та Прикарпатського національного університету – Микола Рожко та Ігор Цепенда; письменники Юрій Андрухович і Тарас Прохасько, завдяки творчості яких Івано-Франківськ добре знають навіть у Скандинавії чи Німеччині; видавець серії книг «Моє місто» Василь Іваночко; краєзнавець, почесний громадянин Івано-Франківська Лук’ян Вардзарук; Богдан Томенчук – директор регіонального Центру оцінювання якості освіти, завдяки якому випускники шкіл мають можливість вступу у вузи за знаннями; митрополит Івано-Франківської архієпархії УГКЦ Володимир Війтишин, єпископ Коломийської єпархії Микола Сімкайло, отець Йосафат (Бойко) – парох храму Кирила і Мефодія УГКЦ с. Крихівці; міський голова Тисмениці Богдан Дарчин (за організоване на високому рівні святкування 950-річчя міста) та міський голова Калуша Ігор Насалик; підприємець Олександр Долішній (діловою візитівкою міста можна назвати реконструйований ним Пасаж Гартенбергів) та багато-багато інших імен. Усім їм – велика подяка від мешканців краю і побажання міцного здоров’я та довгих і щасливих літ у натхненній праці в ім’я України.
Редакція «ЗК» вдячна групі експертів, які взяли участь в обговоренні кандидатур і визначенні топ-десятки впливових людей Прикарпаття:
Романові Фабриці – заслуженому журналісту України, почесному громадянину Івано-Франківська; Олені Третяк – генеральному директору Івано-Франківської ТРК «Вежа»;
Володимиру Ковальчуку – заступнику начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції, депутату Івано-Франківської облради;
Ростиславу Кукурудзу – директору приватного підприємства «Ростімекс», депутату Івано-Франківської міськради; Олександру Пасічникові – директору Українсько-канадського бізнес-центру;
Тарасу Греню – представнику Західного медіа-центру Міноборони України; Тарасу Кобцю – блогеру, авторові інтернет-медіа проектів.
|
