Це жахливе слово – суїцидЩо примушує людей добровільно йти з життя? Якось, блукаючи павутиною всесвітньої мережі, зайшла знічев’я на сайт Управління МНС в Івано-Франківській області. Мене одразу ж зацікавила інформаційна довідка за минулу добу. Ознайомилася з кількістю пожеж та дорожньо-транспортих пригод, випадками виявлення на Прикарпатті вибухонебезпечних предметів. Наприкінці документа дрібненькими літерами значилися двоє осіб, які покінчили життя самогубством. Читаю про те, як один повісився, інший – викинувся з вікна, а по спині від жаху починають повзати мурашки. Намагаюся зрозуміти, через які проблеми нещасні наважуються вкоротити собі віку, що ж загнало їх у настільки глухий кут…Бути чи не бути З початку року на Івано-Франківщині наклали на себе руки майже три десятки осіб – практично стільки ж, як і за аналогічний період 2011-го. Сухі цифри цієї статистики інформують лише про ті випадки, коли суїцид є закінченим, тобто людина померла. Реально ж спроби вкоротити собі віку прикарпатці чинять набагато частіше.
- У 2011-му у відділення інтенсивної терапії обласної психіатричної лікарні №3 потрапила 91 жертва незакінченого суїциду, – розповідає доцент кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Івано-Франківського національного медичного університету Ігор Тодорів. – З них 30 пацієнтів шпиталізовано внаслідок отруєння сурогатами алкоголю чи передозування наркотиками. 11 з них вішалися, решта – труїлися. Двоє померли. Дві треті покінчували з життям через депресію. Мушу сказати, що саме алкоголь чи наркотики нерідко викликають у людей посилення депресії, наплив суїцидальних думок або інші розлади психіки, що призводять до спроб самогубства.
Пацієнтів, котрі накладали на себе руки шляхом повішання, як правило, врятувати дуже важко. Вони повертаються до життя із тяжкими психологічними дефектами, часто залишаються інвалідами. Справа у тому, що під час удушення у мозок не надходить кисень, конче потрібний для його нормального функціонування.
Звичайно, 90 потенційних самогубців за рік – немало, однак кількість таких пацієнтів порівняно з минулими роками суттєво знизилася. Адже було і таке, що через відділення інтенсивної терапії обласної психіатричної лікарні №3 щороку проходило по 130-160 чоловік, а у буремні 90-і – і до двохсот.
Вважається, що середня кількість суїцидів – це 10-20 чоловік на 100 тисяч населення. Саме такою є офіційна статистика у США, Німеччині, Болгарії. У нас – десь 22 людини на 100 тисяч. Це середній світовий рівень і на Західній Україні він падає. Слід підкреслити, що на Сході нашої держави суїцидальна активність є принаймні у півтора рази вищою. Дослідники пов’язують це з високою релігійністю та моральністю західноукраїнських людей. Тут самогубці, яким поталанило повернутися до життя, дуже картають себе за такий жахливий крок.
У стані фрустрації
– За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі нині налічується 800 причин самогубств, – пояснює доцент кафедри психіатрії, наркології та медичної психології медуніверситету Ігор Тодорів. – З них 41% – причина невідома, 19% – страх покарання, 18% – психічні хвороби, 18% – нездоланні проблеми, 6% – пристрасть, 1,4% – пересиченість життям.
За статистикою, найбільш суїцидальний вік – від 18 до 44 років. Вважається, що у цьому віковому проміжку кожна із трьох смертей настає внаслідок суїциду.
Найчастіше накласти на себе руки намагаються не особи із розладами психіки, а якраз психічно здорові. Це люди, які підпадають під якусь дискримінацію, над якими чинять знущання, які не бачать виходу із певної ситуації. Дуже багато суїцидів вчиняються у стані фрустрації (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — головного психологічного конфлікту. Фрустрація – це порівняння людиною власних бачень того, що він повинен отримати, на що заслуговує, з тим, що реально має. Кожен із нас хоче бути гідно поцінованим. Недоотримання чогось може закінчуватися невротичними розладами.
До так званих «груп ризику» щодо суїцидів належать хронічні алкоголіки та наркомани, інваліди, самотні люди, засуджені, підлітки. Виявляється, що приблизно 27 відсотків дітей віком від 10 до 17 років дуже часто мають думки про самогубство. Причиною цього є, як правило, втрата соціальних зв’язків, невдачі у навчанні і коханні, страх за майбутнє, сімейні конфлікти. Самогубствам сприяють захоплення певними комп’ютерними іграми, художніми фільмами, де є культ смерті.
Підвищенню суїцидальної активності сприяють і різні суспільні катаклізми. Наприклад, коли збудували Берлінську стіну, рівень самогубств у Східній Німеччині зріс у 25 разів.
Не вбивай
Слід визнати, що ставлення до самогубства, зокрема офіційне, завжди орієнтувалося на релігійні приписи, а також відповідні норми. Світові релігії поширюють свій вплив не лише на громадську думку, мораль, але й на ухвалення законів щодо самогубства та самогубців. До антисуїцидальних віросповідань належать християнство, іслам та іудаїзм. Одна з причин непримиренного ставлення церкви до самогубства полягає в тому, що життя є святим, оскільки дароване Творцем.
Біблія передвіщає вічні муки тим, хто накладе на себе руки. Книга книг зафіксувала найважливіше первинне право людини, без якого всі інші права, оскільки вони є похідними, втрачають сенс. Йдеться про право на життя та заповідь "Не вбивай!", адже людина – найцінніше з-поміж усього, створеного Богом. Відповідно до норм церковного права, в багатьох католицьких країнах самогубство розглядали як гріх, який має бути покараний: самогубцю відмовляли у християнському похованні, якщо не доведено, що він був психічно хворою людиною. Нині ж, запевняє координатор надзвичайного та делегованого служіння у справах екзорцизму Івано-Франківської митрополії УГКЦ отець Йосафат Мощич, церква виказує більше розуміння та гуманізму щодо зазначених питань.
– Не нам судити про вчинки дитини Божої. Здебільшого людські оцінки розходяться із планами Всевишнього. Господь любить кожне своє створіння, тож у таких справах ми можемо бути не прокурорами, а лише адвокатами. Загиблого потрібно поховати по-християнському, а його родичів підтримати та поспівчувати їм. Якщо ж людина вижила, обов’язково відвести її на консультацію до психіатра та на молитву за оздоровлення до священика. Адже душа особи, котра наважилася накласти на себе руки, мусить бути важко зраненою.
SOS або месиджі про допомогу
Кваліфікований психіатр Ігор Тодорів запевняє, що перед тим, як зважитися на остаточний крок, потенційний самогубця шле своєрідні месиджі рідним та близьким, благаючи врятувати його. Це можуть бути нав’язливі розмови про смерть та суїциди; іноді людина навіть розповідає, яким шляхом вкорочуватиме собі віку. Зачувши такі слова, не варто відмахуватися, як від чогось несерйозного. Потрібно одразу ж бити на сполох та показати таку особу фахівцям.
Особливу увагу слід приділяти психологічному стану дітей та підлітків. У наш бурхливий час, коли дорослі женуться за грошима, дітлахи дуже часто полишені сам на сам зі своїми проблемами. Вони можуть відчувати себе покинутими, обділеними, невартими цього життя. Іноді хвилина щирого спілкування із власним сином чи донькою, зацікавлення його думками, проблемами та переживаннями можуть відвернути трагедію, – радить Ігор Тодорів.
Усі ми хочемо бути щасливими… Ціле життя чогось шукаємо та прагнемо, долаємо гори матеріальних проблем, забуваючи про вершини духовні. Зупинімося на мить та огляньмося довкола! Можливо, зараз десь на самоті страждає чиясь душа і думає про найгірше. Будьмо уважнішими та терпеливішими один до одного… Тільки так можна запобігти трагедіям та дати надію на щастя тому, хто вважає своє життя безглуздим.
Тетяна ГИРЯ
|
