П`ятниця, 23.04.2021, 00:36
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Травень » 10 » СУСПІЛЬСТВО
10:47
СУСПІЛЬСТВО
Мамо, вічна і кохана...
Ви пробачте, що був неуважний


У другу неділю травня святкуємо День матері.
Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів.
Її старання увінчалися успіхом – у 1910 році штат Вірджинія перший визнав День матері як офіційне свято. Хоча по суті це свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама – найголовніша людина у світі..
 В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.
І незважаючи на те, скільки нам літ і які крісла чи вершини підкорили, ми зажди залишаємось для матері дітьми. Поділитися спогадами про маму ми попросили відомих людей Прикарпаття.


Микола  Сімкайло,
владика-ординарій Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ:


– Лише коли її нема біля нас, нема у цьому світі, ми оцінюємо важність і цінність втрати серця й душі особи, яка дала життя своїй дитині. Вона ціле життя хоче і просить у Бога для неї щастя, здоров’я, доброї долі.
Коли я у 1977 році на саме Різдво мав автокатастрофу / мені дорогу перебігла  дика свиня / і  попав у Монастириську в лікарню,  то моя мама від мене не відходила півтора місяці й постійно виконувала усі мої «захцянки». І лиш з роками я осмислив, як ми деколи не цінимо, що  є мама і що ніхто у світі не віддасть своє життя, аби вберегти дитину. Це лиш може зробити єдина у світі жінка – МАМА.
А тому я просив би усіх, й великих і малих, цінувати те материнське серце й цілувати руку тій особі, що привела нас на світ, прощати їм їх маленькі  помилки й гріхи, бо усі ми люди, ангели є лише на небі.
Матері переживають усе життя за своїх дітей, але й ми мусимо пам’ятати за них, бо коли спам’ятаємося, то може пізно бути, як співається у пісні, «черешня всохне, мати відійде».
І нехай Бог посилає нашим матерям втіху від дітей і сили жити довго й у злагоді. А ми не забуваймо молитися за них, нехай Бог додає їм сили і нехай буде благословенна мати у всіх віках, як благословенна Діва Марія.

Михайло Вишиванюк,
голова ОДА:

– Постійним дороговказом у житті для мене є мамина настанова, яку вона мені дала ще дуже давно. Пригадую, коли я став головою колгоспу у  селі Турка Коломийського району, приїхав додому й кажу мамі, що мене призначили керівником. Мама поралася у той час коло печі. Повернулася до мене й каже: «Сину, нині тобі держава дала дуже велику посаду. Бо голова у колгоспі нині є цар і Бог. Але запам’ятай дуже важливу річ, що як будеш постійно дбати про людей і працювати для людей, щоб їм було добре, то й тобі буде добре біля них. Але, не дай, Боже, ти про це забудеш  і будеш працювати лише на себе – біда тобі буде. Велика біда!». Цей наказ не порушив жодного разу.
Приїжджав до мами я часто, як тільки була можливість – приїжджав на трошки. Я тоді думав, що мама буде вічно. Вона нам все говорила: «Нічого мені від вас не треба, маю всього достатньо. Лиш хочу знати, що ви живі, здорові. Й бачити вас коло хати. Бо колись схочете частіше приїжджати, а вже не буде до кого. Тому їдьте, поки є ще до кого їхати».
У  нас у родині є залізна традиція – на Святий вечір і Паску усі мають бути у прадідовій хаті. За все своє життя я тільки один раз не був вдома на Святвечір, коли мене призвали восени в армію в Оренбург. Мама дуже переживала. Але вже на другий рік на Святий вечір я приїхав додому. Це є непорушна традиція зібратися у прадідовій хаті, сходити на цвинтар й до церкви. Пом’янути померлих, а потім сісти за стіл.

Олександр Сич,
голова обласної ради:


– З дитинства пам’ятаю, як мама тяжко гарувала, аби ми не були голодні, аби вийти із тих злиднів, у яких ми жили.
Моя мама, як кажуть у нас на Рівненщині, належала до роботящого хазяйського роду. Вона була дуже віруючою людиною, отож народжувала усіх дітей, яких їй післав Бог. Нас у мами було восьмеро.
Мама навчила мене хреститися, навчила молитися. Пригадую себе маленьким, коли вона вчила мене, як складати рученьки, як «Отче наш» казати…
Та найбільше ціную, що коли я поїхав у світ, то мама мені віддала із хати усе, що мала, десь обділивши інших дітей. Я у сім’ї наймолодший і єдиний, хто здобув вищу освіту. На той час у колгоспній ланці мама отримувала 8-10 рублів у місяць, тато заробляв більше – 50-60. То коли я вирішив поступати у наш Івано-Франківський педагогічний інститут, мама дала мені аж 60 рублів і я поїхав у невідомий світ у одній сорочині й штанях. Лише з плином часу я зрозумів, яка велика сума на той час для моєї сім’ї то була! Уже потім я здобув самостійно усе, що маю у житті. Але оті 60 рублів відкрили мені двері у світ науки.
Тому до сьогоднішнього дня жалкую, що не зміг кілька років тому перебороти свою хворобу хребта й поїхати до мами на день народження. Я тоді ще міг побачити її живою. А через кілька днів її не стало…

Віктор Анушкевичус,
міський голова вано-Франківська:


– У кожної людини є білі та чорні смуги у житті, є надзвичайно радісні події та надзвичайно сумні, чорні дні. За останні роки таким найчорнішим днем в моєму житті було 28 липня 2008 року – день, коли померла моя мама. Майже чотири роки тому під час повені в Івано-Франківську. Це була чорна смуга, оскільки, дякувати Богу і своїй мамі, я народився на цей світ, я живу, я відбувся.
Я дякую Богу, що ще в юності, будучи студентом, я зрозумів у повній мірі, ким є мама в моєму житті. На превеликий жаль, ми часто оцінюємо людей по-справжньому тільки тоді, коли вони помирають.
Протягом останніх десяти років я взагалі не сперечався з мамою, щоб не завдати їй болю, слухав її, але деякі речі все одно робив по-своєму.
Попри те що я сильний чоловік, мама була для мене тим тилом, тим порадником, до якого я завжди звертався, тому що з мамою я міг говорити про все, абсолютно про все. У нас ніколи не було таємниць і я розумів, що це, мабуть, єдина людина у світі, яка тебе щиро, беззастережно, безкорисливо любить. Це є мама.

Ігор Зварич,
 народний депутат України:


– Моя мама померла молодою, їй ледь виповнилося 42 роки. Усе своє життя  я намагався воскресити  і втілити у життя її мрії.
У день, коли я народився, мамі було 22 роки, а вона вже очолювала школу у Бродівському районі на Львівщині. Я малим разом з родиною часто переїжджав по району, із одного села в інше. І всюди, де ми жили, пам’ятником матері залишилися споруджені завдяки її старанням школи. Мама була математиком, тому не знати цього предмету для мене була ганьба. І коли я отримав перемогу на одній із математичних олімпіад, мене запросили на навчання у республіканську фізико-математичну школу у Київ. Треба було дати мені майже 60 рублів на дорогу. На ті часи, то були величезні гроші. Але мама й хвилини не вагалася поступати мені, чи ні. Вона тоді мною безмежно гордилася.
Незадовго до смерті  мама дуже хотіла побачити внучку. На той час моя дружина чекала на первістка. Я не можу передати словами її настрій, коли вона, людина, яка вгасала, довідалася про народження онучки. Але назвати своїм іменем не захотіла. Щоправда, другу дочку ми з дружиною таки назвали на честь моєї мами – Оленою.
Мене до нинішнього дня ятрить думка, що може, коли б я тоді не був студентом, міг зробити для матері щось більше у житті…
Розмовляла  Олександра Лісконог
Переглядів: 730 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]