Ворохтянські скоки
Перші спортивні змагання курорт прийняв ще у 1922 році
Відтоді, як до гірської Ворохти проклали залізничну колію, а сталося це в 1884 році, містечко стало розвиватися як культурно-відпочинковий центр. Австрійський уряд присилав сюди різноманітні комісії, які обстежували довколишню місцевість. Почали зводитися перші санаторії, будинки відпочинку, туристичні притулки… Коли в Ворохті з’явилися лещатарі, по-сучасному – лижники, достеменно не відомо. Але було то ще до першої світової війни…
Перша відома авторові згадка про лещатарство у Ворохті датується зимою 1912-13 рр. У своєму щорічному звіті станиславівське товариство «Сокіл» розповідає про дводенний курс лещатарства, що відбувся у містечку. Війна перервала розвиток спорту на теренах краю. По її завершенні про Ворохту згадала вже польська влада…
У 1922 році з метою популяризації зимового спорту у Східних Карпатах лижна федерація Польщі (ПФН) ухвалила провести у Ворохті чемпіонат країни. Він відбувся 4-6 березня. Щоправда, вже зі старту зіткнулися з великими організаційними труднощами. З’ясувалося, що в містечку бракує помешкань для учасників та офіційних осіб. Дала про себе знати й віддаленість курорту. Декотрі з спортсменів добиралися до місця змагань по 50 годин і майже одразу мусили виходити на траси. А дехто взагалі спізнився до старту…
Першого дня поблизу гори Кукул відбулися лижні перегони на дистанції 15 км.
Вранці наступного дня відбувся дивовижний, як на наш час, біг з перешкодами. На трасі спортсмени змушені були долати плоти, копиці сіна, рови… По обіді, – стверджує кореспондент польського спортивного видання «Пшегльонд спортови», всі, хто живе у Ворохті, зібралися біля скочні (трампліна), щоб стати свідком незнаних раніше в цій околиці лижних скоків (стрибків). Зауважимо, перші лижні трампліни з’явилися у Галичині ще до І Світової війни, у Славському та Львові.
Ворохтянську скочню збудувала фахова рука поручника Павловського, – писалося у згадуваній вище кореспонденції. Втім, вона мала певні вади, зокрема, неправильний нахил, а смуга для приземлення була занадто вузькою.
На старт вийшли спортсмени з Варшави, Кракова, Львова та Закопаного. Через відлигу, а відтак не надто слизький сніг дальність польоту була незначною. Переможець – А. Розмус з Закопаного – приземлився на позначці 17 метрів. Згодом чемпіон країни виконав ще один стрибок на дальність, встановивши не тільки рекорд трампліна, але й рекорд Польщі – 27,5 метра. Того ж дня визначилися переможці у двоборстві.
На завершення змагань, 6 березня, відбувся біг партульовий, у сучасному розумінні – біатлон. Цікаво, що до них допускалися тільки військові. Було утворено сім команд з чотирьох спортсменів. Дистанція складала 7 км.
Відтоді Ворохта приймала лещатарів щороку. Траси готувалися головно для вишколу військовиків, але користалися ними й аматори. Зимовий спорт набував чимраз більше прихильників. Міністерство залізниць взимку навіть призначало спеціальні потяги до Ворохти, які курсували у неділю та в дні релігійних свят. Приміром, взимку 1929-30 рр. з Станиславова потяг рушав о 4.23, а з Ворохти – о 19-й. Причому до туристичного прибулку в Заросляку спортсменів доправляли вузькоколійкою. Спеціальний вагон дочіпали до поїзда Львів – Ворохта (вирушав о 23.20).
Водночас в календарі офіційних змагань польської федерації прикордонна Ворохта з’являлася лише зрідка. Центром лижного життя країни став відомий і нині курорт Закопане.
Нове дихання Ворохта отримала у 1934 році, коли тут спорудили 60-метровий трамплін під Ребровачем, другий за величиною у Польщі після вже згадуваного Закопаного (саме на цьому місці знаходяться сучасні трампліни). Його відкриття відбулося 4 лютого.
«В долині Пруту відбувався давно не бачений рух. З’їхалися сюди туристи і спортовці з далеких сторін Речі Посполитої», – писала з цієї нагоди газета «Кур’єр станиславовський». Польська федерація картярства делегувала тренера національної збірної норвежця Петера Йонсона.
«В п’ятницю пополудні випробували нову скочню закопанці і були нею задоволені, – пише газета. В суботу зранку прибув до Ворохти пан воєвода Ягодзінський в товаристві генерала Касприцького (його називали ініціатором будови – прим. авт.) та чисельних представників влади». Відбулися змаганні у бігу на 12 км та стрибках. Петер Йонсон, виступаючи поза конкурсом, стрибнув на 56 метрів, встановивши рекорд трампліну. За кілька років світ поринув у нову війну і про спорт знову довелося забути…
Радянська влада згадала про Ворохту у 1960-ті. Збірна СРСР якраз дебютувала на зимових Олімпійських іграх і їй був потрібен тренувальний центр, схожий за своїми характеристиками до тих, де проводилися змагання, а тоді у фаворі були Альпи.
Власне, саме у Ворохті до Олімпіади-1964 в Інсбруку готувалися радянські двоєборці, які згодом вибороли «срібло». Через чотири роки, у 1968-му, на Прикарпатті закладала фундамент свого майбутнього олімпійського тріумфу чоловіча четвірка з біатлону. В середині 1960-х взагалі всерйоз обговорювався проект спорудження в околицях Ворохти багатофункціонального спорткомплексу для зимових видів спорту з лижним стадіоном, трасами для швидкісного спуску, овалом для ковзанярів та ін.
Власне, тоді були зведені сучасні трампліни, найбільший з яких має потужність до 90 метрів. І не тільки трампліни. В урочищі П’ятихатки постав лижний стадіон, до якого вела канатна дорога. В 1960-80 рр. Ворохта неодноразово ставала місцем проведення представницьких змагань всесоюзного та всеукраїнського масштабу. В дні змагань з обласного центру курсували спецпоїзди, котрі доправляли у гори глядачів. Подекуди їх число доходило до 10 тисяч.
Та час бере своє. Хоч спорткомплекс неодноразово реконструювався, зокрема, було встановлено обладнання, котре дозволяло спортсменам змагатися цілий рік, на сьогодні трампліни фактично вичерпали свій ресурс. Нині вони слугують винятково для тренувань та проведення змагань національного рівня.
|
