Права інвалідів: українські реалії
Чотири роки тому Україна приєдналася до міжнародної Конвенції про права інвалідів, але економічно не була готова виконувати відповідні соціальні програми. Чи відбулися суттєві зрушення за ці роки?
Україна та Європа
Згідно з неофіційною статистикою, кожен п'ятий громадянин України – інвалід. На жаль, особливих причин для радості у них немає. Хоча потрібно їм, загалом, небагато: можливість працювати, вільно пересуватися не тільки вдома, а й вулицями рідного міста, користуватися різними видами транспорту, самостійно відвідувати магазини і заклади харчування.
Гарним прикладом для нас може слугувати Франція – країна, де існує спеціальне міністерство, що займається проблемами інвалідів. Незадовго після створення його очолив Мішель Жиллібер, який і сам пересувався на візку після пережитої авіакатастрофи. Тоді і почали облаштовувати французькі міста для зручностей людей з обмеженими можливостями, і сьогодні турботу про інвалідів видно з перших хвилин перебування в цій країні. Людина на візку може з відносною легкістю пересуватися містом, відвідувати ресторани, кінотеатри, подорожувати тощо. Водночас самі ж французи вважають, що їх столиця може бути й комфортнішою для інвалідів, тому європейська інфраструктура постійно удосконалюється.
Відколи Україна прийняла Конвенцію про права інвалідів, вона взяла на себе відповідальність перед міжнародною спільнотою за їхній добробут. Але у 2009 році прийняття Конвенції було лише порожньою декларацією – уряд Тимошенко не мав ресурсів, щоб турбуватися про таких людей і виконати зобов’язання перед світом. Тоді функціонувала тендерна процедура, яка суттєво гальмувала процес і дозволяла чиновникам наживатися на проблемах інвалідів. Що ж сьогодні робить теперішній уряд задля вирішення цієї проблеми?
Зміни на краще
Останні три роки у великих українських містах дуже активно облаштовуються будівлі, приміщення та вулично-дорожні мережі задля зручності інвалідів. Уряд встановив нові стандарти для громадського транспорту, щоби тролейбуси, автобуси і трамваї були пристосовані для зручності людей на візках. За статистикою, сьогодні в Україні 283 тисячі інвалідів, які потребують протезів та колісних крісел. Якщо у 2010 році держава забезпечила такими засобами лише 49,8% інвалідів, то вже у 2012 році цей відсоток піднявся майже до 75.
Для комфортного пересування таким людям необхідні спеціально обладнані автомобілі. Сьогодні індивідуальний транспорт отримують все більше і більше інвалідів. З початку 2012 року 110 людей з обмеженими можливостями отримали зручні авто. У 2013 році Запорізький автозавод надасть за державним замовленням 678 авто для інвалідів. А взагалі передбачено, що 80 тисяч людей, які сьогодні потребують індивідуального транспорту, отримають його.
Нарешті ми почали усвідомлювати, що рівень турботи держави про людей з обмеженими фізичними можливостями – це відображення рівня розвитку суспільства в цілому, його моральної відповідальності. Тому матеріальне забезпечення українців з обмеженими можливостями має наближатися до європейських стандартів. Сьогодні наша держава значно підвищила розміри соціальної допомоги інвалідам. Обсяг загального фінансування урядових програм до 2020 року становитиме майже 38 мільярдів гривень.
Окрім цього, в українське законодавство були внесені зміни, що дозволяють інвалідам отримати крісло чи протез за індивідуальним замовленням. Ці зміни вже діють, і люди з обмеженими фізичними можливостями поступово забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації. Цього року майже три сотні інвалідів Великої Вітчизняної війни отримали слухові протези, штучні кришталики ока, електрокардіостимулятори та пільгове ендопротезування. Також нещодавно Міністр соціальної політики Наталія Королевська запевнила, що до кінця 2013 року майже 79 тисяч дітей-інвалідів отримають протезно-ортопедичні вироби, спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією.
Доволі цікавою є нововведена програма оплати товарів та послуг за принципом «гроші ходять за інвалідом». Тобто людина сама може обирати того, хто надаватиме їй передбачені державою безкоштовні соціальні послуги.
Звісно, проблема поки що далека від її остаточного вирішення. Але те, що сьогодні робиться державою, дає велику надію, що життя людей з обмеженими фізичними можливостями в Україні суттєво наблизиться до європейських стандартів, і вони отримають можливості для повноцінної роботи, культурного життя та громадської діяльності.
Павло ГОРБАНЬ
|
