Богдан БЕНЮК:
«Дамоклів меч війни з Росією висить»
В Україні є люди, які особливо болісно сприймають агресію і територіальні зазіхання північно-східного сусіда. Через це часто спалахують конфліктні ситуації, котрі згодом стають козирем у руках тих же агресорів. Про вилазку народних депутатів-«свободівців» на Першому національному не говорив хіба тільки лінивий. Але й ця справа має свою світлу і темну сторону. Детальніше про відстоювання інтересів України, свої ролі в політичному та культурному середовищі «Західному кур’єру» розповів народний депутат і народний артист України, один із учасників «свободівської» вилазки, наш земляк Богдан Бенюк.
– Пане Богдане, у ці дні громадськість активно заговорила про вас. І відбувається це не тільки у зв’язку із вашим творчим турне містами України. Здебільшого це стосується вашої участі у побитті керівника Першого національного телеканалу Олександра Пантелеймонова. Чи такої слави достойні народні обранці?
– То був творчий вечір на Першому національному (Сміється. – авт.). Я розумію, що у вашому запитанні є сарказм і в ту, і в іншу сторону. Оцінку тої події, яка сталася 18 березня, ми зможемо дати, мабуть, ще через якийсь певний час. Зараз поясню чому. В цей траурний день для України на каналі робили якісь кроки, які були проти державності нашої України. Для мене, як для громадянина, це є державна зрада – не менше. Ті люди, які були на Майдані і бачили по телевізору все те, що показував Перший національний, в той вечір могли рознести цей канал від верху їхньої антени до самого «основанія». Слава Богу, нам вдалося погасити їх великий порив. Нас четверо депутатів поїхали на Перший національний, де вже біля входу стояли люди, котрі мали туди йти. Нам вдалося багатьох не впустити. Але ці всі речі буде розслідувати, мабуть, і не кожен журналіст, а ті органи, які повинні це робити. Без сумніву, якщо б це відбувалося в мирний час, то в такий спосіб не варто це робити. Це зрозуміло, бо це за правовим полем. Але в той день, коли в нас йде війна, то емоції взяли верх.
Наш вчинок, який заставив написати заяву Пантелеймонова, через два дні побачило керівництво нашої держави, яке зняло Пантелеймонова, а 25-го вже був призначений новий керівник. Процес люстрації, прийняття закону про люстрацію він також підштовхнув. Вчора (4 квітня – авт.) я був на погоджувальній раді. Олег Тягнибок наголошував, що норми цього закону обов’язково мають бути оголошені цього тижня.
Слава Богу, що існує ще Майдан, який підштовхує нас ці речі робити. Але й бачимо, що робиться на місцях. Призначень нема, ті люди, які були при керівництві і мають певні характеристики від минулої влади, по сьогодні працюють. Тому ці моменти, які ми зробили на Першому національному, можуть відбутися в будь-якому іншому куточку нашої держави. Але є різні думки: варто це було робити чи ні. До цього ставляться по-різному. Видно, це було замовлення не тільки у зв’язку із цим вчинком депутатів, але і проти партії «Свобода». Партія «Свобода» посідає в політичному житті нашої країни особливе місце. Це та партія, яка багатьом не подобається. В першу чергу не тільки в Україні, а ще й поза межами України. І тому мені здається, що ця акція буде ще мати продовження, вона буде мусолитися не один день, поки знову хтось з депутатського корпусу не зробить ще щось таке.
– Ваш творчий вечір не пройшов випробування навіть на сцені рідного театру, де вас закидали помідорами. Знаємо про неоднозначне ставлення до вашого можливого виступу у найбільш націоналістично налаштованому Львові, де підтримка ВО «Свобода» чи не найбільша в Україні. Згодом були скасовані вечори у Чернівцях, а також і в майже рідному Івано-Франківську. Це робиться з метою безпеки чи недопущення можливих провокацій?
– Це було не в театрі. У мережі багато всіляких речей, а правди там не дуже багато є. Творчий вечір 2 квітня відбувався в Будинку художника, де я 31 грудня також проводив вечір. Він пройшов, але провокації, які були, пов’язані з подіями на Першому національному. Троє чоловіків на початку вечора піднялися з місць, сказали «Ганьба Бенюку», «Здай мандат», кинули помідор у бік сцени, з залу почали виходити люди. Вони пішли. Поруч стояла одна камера і один фотограф (засобів масової інформації не було). Наступного дня перша інформація про це появилася в газеті «Комсомольська правда в Україні». Мене питали, де моя охорона, бо розраховували на те, що буде якась «потасовка». Я розумію, що ці всі речі далі обставляються, як провокативні. Нічого страшного тут немає. Хай воно собі буде. Знаєте, вибір робить глядач, бо глядач прийшов на творчий вечір, який був.
У Чернівцях і Франківську не продавалися квитки. Глядач у Чернівцях і Франківську позбавлений робочих місць, зарплати і фінансування, а ті гроші, які були зароблені на вечорі в Києві, я віддав хлопчикові на лікування. Це був благодійний концерт.
– Наприкінці лютого, коли вирішувалася доля нового керівництва держави, вас називали як одного із потенційних кандидатів на посаду міністра культури. Чи погодились би ви на такий крок?
– Ви черпаєте цю новину із інтернету. Я ніколи не хотів бути міністром культури. А моє прізвище чомусь зависало в інтернеті, що я нібито кручуся серед тих людей, котрі хочуть очолити це відомство. Ні. По-перше, там мають бут молоді люди, бо чим більше років виповнюється людині, тим вона стає більшим гальмом, у неї з’являється багато речей, котрі обмежують у її душевних поривах. Наш земляк Нищук, який очолив це міністерство, як камікадзе кинувся в цю роботу. По-перше, не маючи підтримки в багатьох питаннях. Зараз багато людей, які крутяться навколо міністерства і кажуть Нищуку, що це має розвиватися так або інакше, таким чином тільки псують все. А таких людей величезна кількість. Міністерський тягар непростий.
– Особисто вас ображають слова «бандерівець», «хохол» чи «малорос»?
– Я стараюся на деякі слова взагалі не звертати уваги, тому що був період, коли вони звучали як образа. А зараз у колі тих людей, з якими я спілкуюся, «хохол» зникає, його вже не чути. Зате з’явилося прекрасне слово «бандерівець» і ті гасла, які знає не тільки Україна. Мені здається, що якась велика сила, Божа рука веде Україну. Путінське вторгнення на нашу територію, війна, яку він веде зараз з Україною, мобілізувала нас і очистила українців. Це позитивні моменти. Інша справа, що дамоклів меч війни з Росією висить, але ми вже стали зовсім іншими, аніж були місяць тому. Коли Янукович втік, ми раптом побачили, що збройних сил не існує, відкриваються склади – а там залишилася тільки тисяча пар взуття, яке вже струхнявіло, і більше нічого немає. Запчастин нема, танки не їздять.
– То можна сказати, що в українців виробився частково імунітет проти Росії?
– Я думаю, що він вималювався. Це дуже добре.
– В кулуарах Верховної Ради, як і за лаштунками театру, вирішуються питання, які для пересічних громадян недоступні. Чи доводилось вам грати подвійні ролі «на камеру»? Ви жертвували собою справжнім заради показовості?
– Якщо ви маєте на увазі життя фракції, то це правда. Фракція збирається разом і розробляє стратегію, що ми будемо робити від сьогоднішнього дня на засіданні до перспективи цілого тижня. Ми обговорюємо, хто буде виступати. А вже в залі Верховної Ради відбувається зовсім інший спосіб існування.
Про жертви заради показовості я не думаю, тому що в мене переплелися моя акторська професія, сімейне життя, Верховна Рада. Я їх не розділяю. Тому це клубок обов’язків, які зі мною поруч існують. Якби я почав розділяти, то виникла б можливість вибору. Поки що воно клубком так і котиться нерозривно. А добре це чи погано – я ж не можу оцінку давати. Це повинен робити хтось збоку і він має постаратися робити це не зараз, а через певний час. Тоді воно більш яскраво і точніше буде виявлено.
– Чи правда, що Богдан Бенюк став персоною нон-грата в Сполучених Штатах Америки? Причиною цьому стала нібито ваша роль Жида у політичному вертепі. Чи це так?
– Перший раз від вас таке почув. Але мушу вам сказати, що вертеп давно в’їхав у Сполучені Штати Америки. І навіть наші українці, які живуть там століття, показують вертеп. І ці персонажі там є. А з приводу тієї події, яка сталася на Новий рік і яку роздмухали кілька людей в Україні, які, власне, і курують велику єврейську громаду, мені здається, що вони зробили нечесний вчинок. Тому що існують традиції корінної нації, вони не придумані нами. Тому їх треба поважати. А вказувати і звертатись до світового співтовариства і казати, що «Свобода» або вертеп розпалюють ворожнечу щодо єврейського народу, – це глупість. Не треба такого робити. Я знаю, що це за люди, і мені дуже шкода, бо вони є громадянами України. Але вони загострюють ситуацію тільки навколо того, що існує ВО «Свобода», яка багатьом не подобається, і не тільки в Україні.
– «Свобода» однією із перших заговорила про необхідність люстрації. І повсюди в країні її вже проводять, хоча на законодавчому рівні ще немає виписаних норм, що воно таке і як застосовувати. Поділіться вашим баченням цього суспільного процесу.
– А судді хто? Повинен бути люстраційний комітет, котрий не замішаний у першу чергу в державних структурах. Це мають бути відомі люди, які ніколи не були держслужбовцями. Тільки таким можна дати можливість виставити певний ряд претензій до тієї чи іншої людини. Ті претензії будуть впливати на рішення керівних органів, котрі призначають людину. От і все, процес такий. Люстраційний комітет не повинен звинувачувати людину або її судити чи вказувати, що робити.
– Як тільки назріває час виборів до парламенту, то партії, як правило, беруть у свої лави медійні, публічні обличчя. Це нібито додає рейтинг для партії. Що спонукало вас долучитися до «Свободи»? Що може зробити у ролі депутата артист чи спортсмен?
– Справа не в тому, що він актор, спортсмен, фізик чи хімік. У нас були такі вибори, коли збиралася парламентська сім’я, котра складалася в переважній більшості із юристів. Це було, здається, під час каденції Ющенка. Як бачимо, результатів було не дуже багато. Виявляється, що не приналежність до якоїсь професії грає роль, а професійність володіння професією і людські якості. Як «Свобода» появилася у Верховній Раді, то парламент почав жити іншим життям. А найважливіше – хто міг подумати п’ять місяців тому, що в нашій державі відбудуться такі події? Здавалося, що Янукович зі своєю клікою сидить так потужно, що це машина, яку ніколи не спихнеш. А виявляється, ця машина трималася на золотому батоні, на грошах, вертольоті, валізці і собачці.
– Зараз Україна знову вступила у виборчий процес. За деякими соціологічними дослідженнями «свободівський» кандидат на посаду президента не є лідером перегонів. Кого ви будете готові підтримувати, якщо Олег Тягнибок не потрапить у другий тур?
– Я навіть собі такого не думаю, кого буду підтримувати, бо він не проходить. Якщо ви пам’ятаєте вибори у Верховну Раду, то який рейтинг малювали «Свободі»? Він був таким, яким був. Найбільше малювали Королевській. Де Королевська зі своєю партією? Тому-то до соціології, до опитування питання зовсім інше. Народ зробить найважливіший вибір. Ви кажете, що рейтинг невисокий? 1 метр 92 сантиметри зросту… Це ми з вами невисокі, а він високий (сміється. – авт.).
– За 35 років у театрі вас зробили ваші ролі. Ви навіть колись стверджували, що самі своєю працею створили бренд Богдан Бенюк. Чи доводилося вам шкодувати про якісь вчинки?
– Думаю, що шкодування про свої вчинки буде відбуватися в той момент, коли буду стояти перед воротами, біля яких стоїть Петро. Отоді я буду розуміти, що я робив, а чого не робив. Є вчинки, які гризуть мені душу. Це так, вони є, бо я ж не святий чоловік і я це розумію. Було й таке, що я робив якісь вчинки, а потім знаходив спосіб, як із тими людьми знайти спільну мову.
– Як вам вдається попри політичну діяльність викроїти час для театру? Зараз часто граєте на сцені?
– Виявляється, що на двох стільцях сидіти не можна, а на шістьох можна. Бо можна лягти. Тому я граю вистави у театрі, в театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв», викладаю в театральному інституті імені Карпенка- Карого, веду курс заочників в інституті Поплавського і працюю у Верховній Раді. А ще я озвучую мультики, знімаюся в кіно. Я ж від цієї роботи отримую задоволення. Якби я її робив без задоволення, то вона б мені висіла, як мішок картоплі, яку я колись носив нагору півтора кілометра на ту грядку, де мама садила. Поки я вибирався на ту грядку, то мені очі на лоба вилазили. Але потім відбувалася компенсація, бо я отримував задоволення, коли та картопля сходила. Переїзди, робота, вистави, провокації – це все життя, яке тільки вигартовує людину.
– Кажуть, що, як правило, образ, у котрий вживається актор, згодом відбивається на долі самого актора. Які зіграні вами ролі в кіно чи театрі зіграли з вами злий жарт або стали доленосними?
– Мушу вам сказати, що все навпаки. Бо є різні персонажі. Нехай Швейк, якого я граю декілька років. Але персонажа Швейка грали тисячі артистів і у кожного Швейк був схожий на того артиста, який його грав. Мій Швейк наділений тією людською характеристикою, яку маю я. І це закономірний процес. Було би дивно, якби одинакові Швейки ходили по Україні. Тим і цікавіше, що Швейк-Бенюк такий, але ще був Швейк – Петро Бенюк в театрі Заньковецької, ще був Швейк – Гнат Юра, засновник театру імені Івана Франка.
Колись моя знайома психолог сказала: «Богдане, ти повертаєшся додому з театру і проїжджаєш попри Володимирський собор. Мені здається, що ти будиш того, хто написав цей твір, і того персонажа, якого ти хочеш втілити. Чи нема в тебе бажання після вистави попросити вибачення і подякувати, внутрішньо заспокоїти його?» Я собі думав, що вона мені таке говорить? А потім, коли я ступив на територію намоленого місця і 10 хвилин на лавочці помолився і подумав про все те, зрозумів, що внутрішній спокій справді є. Ці речі існують поза нашим хотінням. Але коли ти їх знаєш, розумієш і коли ти їх робиш, воно тебе вилюднює і не дає тобі перетворитися у щось, що не має душі.
– Дуже часто ті амплуа, в котрих акторам доводиться перебувати протягом довшого періоду, не дають їм можливості розкритися перед глядачем в іншій іпостасі. Зважаючи на велику кількість зіграних вами ролей, ким ви б не змогли бути? Які ролі вам не під силу?
– Є. Тільки мені треба режисера, який би запалився цією ідеєю. А в моїй творчій біографії складалося так, що я сам не мріяв про ніяку роль. Завжди роль на блюдечку приносили мені оці «рижі сери», які запалювали мене тою чи іншою роботою. Повірте, саме від отого запалу, який я бачив у режисерах, я й зробив багато цікавих ролей, не думаючи про те, що я їх буду робити.
– Сцена, сім’я і політика. Наскільки сумісними є ці три грані життя Богдана Бенюка? Де ви – справжній?
– Я думаю, що все-таки вдома. Бо вони найбільше страждають. Мене нема, а тим часом діти виростають, внуки ростуть, завжди я нічого не встигаю і все думаю: може, завтра...
Розмовляв Володимир БОДАК
|