Крим: поза законом.Свідчення очевидців

Де в АРК ховаються «бандерівці», як кримські військові імпровізували, здаючись росіянам, які проблеми в Криму не помічає українська влада і чому бореться з тамтешнім населенням, а не з окупантами. Трагедію півострова розглянули за круглим столом у рамках 11-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, де побував кореспондент «Західного кур’єра». Розповідали активісти й члени кримських правозахисних організацій. Більшість із них уже стали вимушеними переселенцями. Сьогодні їхньому життю загрожує небезпека.

Військова зрада?
Андрій Зубарєв, член оргкомітету ялтинської групи опору окупації, каже, що геть розчарований цілковитим нерозумінням ситуації в Криму з боку українських народних депутатів, особливо, коли звинувачують військових: «Ми були свідками того, як влада України покинула напризволяще кримські військові частини: бракувало засобів для самооборони, території не були достатньо укріплені, аби уникнути захоплення ворожими підрозділами. Доходило до того, що ми купували на зібрані в Ялті гроші фундаментні блоки, щоб забарикадувати вхід до прикордонної частини».
Дуже часто обурюються, чому кримські військові не опиралися, коли їхні частини захоплювали. Андрій Зубарєв пояснює: по-перше, офіційно не був введений ні військовий, ні надзвичайний стан. Окрім цього, в.о. міністра оборони сказав, що вони в принципі не бачать реальної окупації, тому відповідних розпоряджень не даватимуть. Таким чином у військових просто не було жодних наказів з боку Києва.
І ще одна важлива причина: на території багатьох частин жили сім’ї військових. Як гадаєте, солдат відкриє вогонь, коли в гуртожитку, на відстані 10 м, мешкають дружина і діти?
До речі, евакуація багатьох сімей військових відбувалася не за допомогою української влади, а завдяки місцевим ініціативам. Хоча досить часто дружини вояків уже через кілька днів поверталися, пояснюючи, що не залишать своїх чоловіків у біді.
Викладач Кримського гуманітарного університету Олександр Боднар наголошує, що Крим – територія, де працює багато зв’язкових, тобто це звичайні інженери, без спеціальної військової підготовки, вони не навчені противитися силовим захопленням: «Ви ж зрозумійте, що не можуть, наприклад, підводники протистояти сухопутним військам. Військ, які реально могли чинити спротив, насправді було не більше двох тисяч. І це проти десятитисячної російської армії».
Андрій Зубарєв пригадує приклад відповідальної поведінки одного з кримських командирів. Уже в безвихідній ситуації, коли штурму частини було не уникнути, командир вирішив знищити наявну в частині зброю. Він заварив ствольні коробки, цілковито вивів із ладу зброю і в такому вигляді віддав її під контроль російських військ.
Загалом, чимало військових у приватних розмовах перебували на рівні відчаю, почувалися зрадженими своїм центральним українським керівництвом. «Погодьтеся, складно витримати умови, коли немає зброї, їжі та жодних наказів, окрім «Тримаємося!», – каже Андрій Зубарєв.  

Українська байдужість
Існує і низка «побутових» труднощів у Криму. Приміром, з людьми, які перебувають у СІЗО. «Хто їх судитиме, враховуючи, що жоден суд на території АРК зараз не приймає рішень? – обурюється Олександра Дворецька, представниця кримського правозахисного центру «Дія». – А що буде з людьми, які перебувають на умовних термінах? Це теж своєрідні заручники режиму окупантів. Зараз їм можна пред’являти будь-які претензії і давати будь-які завдання».  
Є проблеми і з пересуванням. До прикладу, складно придбати залізничні квитки. Також кримська самооборона обшукує і навіть висаджує пасажирів просто з потяга. Ретельно перевіряють мобільні телефони (смс, фото) і начувайтеся, коли там буде хоч щось, що має належність до проукраїнської позиції, і борони Боже – фото чи відео з Майдану.
Варто згадати і про зниклих осіб в АРК, перебування яких невідоме досі (здебільшого це військові й активісти).
Олександра Дворецька повідомляє, що серед звільнених з полону є понад двадцять людей: «Але ми не бачимо жодної реакції від влади України, яка давала б бодай якусь відповідь, що ж робити з цими людьми, як діяти, куди звертатися. Є три групи, які займалися викраденими. Перша – «професійні» росіяни на кшталт «Русского единства». Друга – колишні «беркутівці», котрі приїхали з усієї України. Вони займалися тортурами. Третя – ФСБ, Кримська служба безпеки, які проводили допити, основні запитання: починаючи від «Де в горах ховаються «бандерівці»?» і закінчуючи «На кого ви працюєте і скільки вам платять?».
За словами активістів, кримці, звільнені з полону, і члени їхніх сімей (більшість родичів викрадених змушені були покинути півострів) так і не отримали від держави жодної допомоги. Зараз вони мешкають в активістів чи знайомих, і жодних дій стосовно цих людей українськими слідчими органами не проводиться, їх не допитували, не збирали інформацію щодо викрадення тощо.
«Мені не подобається поширене запитання: чому кримці не виходять на масові протести, – обурюється Олександра Дворецька. – Працювати з Кримом необхідно було протягом останніх 10 років, а не тепер починати. Російські прапори, проросійські паради – ніхто на це не реагував. І тут раптом звідкись має з’явитися патріотизм до України».

 
Міжнародні визволителі
Те, наскільки «правовими» методами в Криму проводився референдум, не є новиною. На що досить часто кажуть, мовляв, необхідно було звертатися до міжнародних спостерігачів. І вони дійсно були присутні під час доленосного дійства 16 березня.
Олександра Дворецька розповідає про результати дослідження біографій цих осіб: «Здебільшого це були члени неонацистських, шовіністичних рухів на території Європи, такі як рух за відділення Каталонії, організатори проросійських рухів у Латвії, професори із США, які заперечують генотип боснійців, представники партії «Сербські двері», котрі стверджують про євроскептицизм і сербський націоналізм, представники антимусульманської партії «Атака» з Болгарії, спостерігач Пісковський із Польщі, про якого польські журналісти навіть розмовляти не хочуть, вважаючи його неадекватним, представник компартії Греції… Тобто люди, які сказали, що вони прийшли визволяти від фашистів, самі належать до різних партій і організацій, котрі причетні до дискримінації».

Антикримські закони
Члена координаційної ради з допомоги кримцям Ольгу Скрипник шокує реакція Києва на кримську ситуацію. Вона розповідає про законопроект «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України», який може стати фатальним. Його основою є закон Грузії «Про окуповані території» 2008 року. Статті 4 і 8 цього законопроекту повністю скопійовані з грузинського закону. Однак необхідно згадати історію осетино-грузинського і абхазо-грузинського конфліктів. Ворожнеча між цими народами триває не одне десятиліття в різних формах. Тож не дивно, що метою грузинського закону «Про окуповані території» є створення умов для деградації населення та цих територій, які з погляду Грузії, є окупованими. Осетинами і абхазами цей закон сприймається як прояв геноциду з боку Грузії.
Події у Криму лише за формою схожі на події у Закавказзі 2008 року. Але по суті це абсолютно різні явища. У Криму проживають громадяни України, які жодним чином не є ворогами для самої України. Це громадяни, між якими немає етнічних конфліктів, мало того, багато хто став заручником окупантів не зі своєї волі.
Прийняття під кальку грузинського закону призведе до ситуації, коли, незалежно від присутності РФ на цій території, місцеве населення змушене буде чинити опір владі України, яка їх визнає колабораціоністами в широкому тлумаченні цього поняття (за ст. 10 законопроекту) і позбавить засобів до існування (за ст. 8 законопроекту), змушуючи тим самим переходити на бік окупантів і поповнювати «армію Аксьонова». Цей закон буде загрожувати громадянам України позбавленням волі на строк від 3 до 15 років.
Також цей законопроект ускладнює виїзд громадян України з окупованої території, вимагаючи від них спеціального дозволу, який кримці не зможуть отримати на окупованій території.
Володимир Ханас, керівник моніторингової місії з питань дотримання прав людини в АРК, каже, що зараз украй необхідний закон про внутрішніх переміщених осіб, над яким наразі працює ініціативна група. Саме цей закон мав би стати інструментом для захисту громадян України на окупованій території.
Наталя МОСТОВА

P.S. Редакція висловлює подяку ГО «Молода Просвіта» за організацію поїздки нашого кореспондента на кінофестиваль.