План дій – у дію
Що призвело до силового протистояння і де вихід?
Події, спресовані у часовому проміжку минулого тижня, впорснули в застояну кров столичного Майдану нову дозу протестного адреналіну. Сутички під стінами «урядового кварталу», що вийшли з-під контролю політиків, потрощені автобуси «Беркута» та вулиця Грушевського, геть заволочена димом та сльозогінним газом – такими кадрами новинних сюжетів увінчалося недільне віче у Києві 19 січня.
За кілька годин до початку заворушень на віче мітингувальники отримали оголошений лідерами опозиції план дій, що в кінцевому результаті і став, на думку багатьох, одним з чинників перетворення мирного Майдану у натовп грізної, некерованої сили. Його пункти – створення Народної Ради та альтернативних органів влади на місцях, дострокові вибори Президента та створення нової «народної» Конституції, проведення демократичних виборів у Києві і т.д. – звучали гучно, проте, недостатньо переконливо. Не вдовольнило очікування майданівців також ім’я єдиного лідера спротиву. Замість конкретного імені-прізвища ним ухильно було проголошено «весь український народ».
Що стало потужнішим каталізатором некерованого розвитку подій підкреслено «мирного протесту»: «закручування гайок» з боку влади, чи все-таки нездатність опозиції протистояти давильні? Чи були протести спровоковані залаштунковими політичними силами, чи виникли спонтанно? Різнолінійні дискусії перетинаються тільки в одній спільній точці: у «годину-пік» протистояння політики утратили контроль над ситуацією. Чи зможуть вони його повернути та утримувати в своїх руках надалі? Чи сприятиме цьому сформульований опозиційними колонами план дій? Та, врешті, чи є сенс продовжувати мирний протест? Може, саме час будити майданного «звіра»?
Зіновій Шкутяк, голова обласного осередку партії «Наша Україна», колишній міський голова Івано-Франківська, народний депутат України 5-го і 6-го скликань:
– На превеликий жаль, опозиція тут ні до чого (до початку протестів на вулиці Грушевського 19 січня, – ред.). І це погано. Вимогу, яку давно ставили політикам – об’єднатися, створити єдиний орган, який би брав на себе відповідальність за ситуацію, було враховано у плані дій. Тому, я вважаю, те, що стосується створення Народної Ради як об’єднання депутатів-опозиційників – це був би позитивний крок. Своєю чергою, для створення альтернативних органів влади на місцях уже потрібно рішення Народної Ради. Треба подумати, як це зробити легітимно. Тому поки Раду не створено, про альтернативні органи говорити зарано. Що стосується дострокових виборів Президента, думаю, спочатку потрібно довести до логічного завершення питання відставки уряду – це більш реалістичний крок. Згідно з чинним законодавством, для відставки Януковича потрібна його згода. Тому у виконанні цього пункту я маю сумнів. Але на умовах відставки уряду, однозначно, треба наполягати. І знову ж таки, об’єднання депутатських груп у Народну Раду може сприяти цьому.
У загостренні ситуації в Україні зацікавлені, в першу чергу, її вороги. Тих, для кого самостійна, сильна Українська держава – більмо на оці, ми, скажімо так, знаємо. Але, на жаль, виконавцями їхньої волі сьогодні є чинна влада. Саме її свавілля, на мій погляд, і стало спусковим гачком силового протистояння. А не якийсь окремий крок чи подія.
Олександр Левицький, перший заступник голови обласного осередку ВО «Батьківщина», перший заступник голови Івано-Франківської облради, член НГО «Майдан» в Івано-Франківській області:
– Щодо оголошеного на недільному вічі плану дій опозиції я, звичайно, маю свої зауваження. Але вони не настільки критичні, щоб їх озвучувати. Тим більше, що план було підтримано більш ніж півмільйоном громадян, присутніх на мітингу. Тому, на мою думку, приймаючи зараз будь-який план, потрібно, в першу чергу, працювати над його виконанням. Щодо реалістичності, то це залежить від того, чи буде активний спротив з боку режиму. Якщо так, то, безумовно, виконання його пунктів опиниться під ризиком. Якщо ні – то цей план втілиться дуже швидко, і я впевнений, буде корисним і успішним для всієї держави.
Яким чином це відбуватиметься? Бачимо, що події, які мали місце після прийняття цього плану дій, свідчать, що обставини змінилися і будуть змінюватися. Призначення керівником робочої групи переговорів з Майданом людини, яка підозрюється у попередніх розгонах мітингів (Андрія Клюєва, – ред.), з боку влади – зумисний деструктивний крок. Окремо стоїть питання, чи відбудуться ці переговори взагалі. Рішення про це самостійно не має права приймати жоден з лідерів опозиції. Не треба їздити в Межигір’я і там про щось домовлятися. Переговори з владою повинні відбутися у присутності міжнародних посередників, у прямому ефірі, і тільки тоді, коли Майдан дасть на це мандат. Хто розпочав сутички 19 січня, думаю, ми ніколи остаточно не дізнаємось. Чи це були провокатори, чи найполум’яніші, найвідданіші патріоти-активісти. Ми можемо сказати одне – на Майдані не лунало жодних закликів до силових дій. Тому особисто я схиляюсь до того, що це спровокували сторонні до Майдану люди, за якими стоїть влада. Їх спровокував Янукович, щоб отримати алібі для розгону Майдану.
Ігор Дебенко, політолог, член Ради НГО «Майдан» в Івано-Франківській області, помічник народного депутата України Олександра Сича (ВО «Свобода»):
– На моє переконання, у пошуках причини недільних сутичок не треба намагатися виокремити якийсь один момент. До цього призвів певною мірою акумулятивний ефект. Прийняті в четвер закони загострили обурення суспільства. А невиконання однієї з головних вимог Майдану до опозиції – побачити лідера, який поведе за собою і візьме відповідальність за усі наслідки, знову ж таки стало чинником, який наростив протестний потенціал. Тому те, що відбулося у неділю, якщо і розпочиналося із провокації, то знайшло підтримку загальної маси людей Майдану, і фактично перетворило сам Майдан, тобто суспільство, на політичний суб’єкт. Він певною мірою відтіснив опозицію, яка значною мірою, через пасивність своїх дій, навпаки, поступово втрачає суб’єктність як таку. За провокаторами сьогодні стоять суб’єкти, які підігрують владі. Не виключено, що вони розігрують в межах Майдану якісь свої сценарії. Існування осіб, які так чи інакше переслідують якісь власні цілі, я не виключаю як у середовищі влади, так і в протилежному середовищі.
Стосовно плану дій, який був озвучений у неділю і який знайшов своє продовження в тих вимогах, які висунули опозиційні лідери до влади щодо переговорів, то ситуація складається таким чином, що вимоги є, але немає готовності сторін до переговорного процесу. А без конструктивного діалогу будь-який план неможливо втілити апріорі. Великою мірою усі вимоги опозиції влада може задовольнити лише у разі повного перезавантаження системи. А на це вона навряд чи піде. Особисто я не вірю, що в умовах чинного конфлікту можливі дочасні президентські і парламентські вибори. Фактично можлива або подальша ескалація конфлікту, або, власне, поступки обох сторін. Або третій варіант, про який я навіть не хочу говорити.
Опитувала Оксана ГЛУШКЕВИЧ
|
