Івано-Франківськ туристичний:середмістя
Івано-Франківськ дуже подобається приїжджим людям. Подорожній, який побував у столиці Прикарпаття двадцять-тридцять років тому, дотепер згадує місто між двома Бистрицями – симпатичне і досить комфортне для постійного проживання. Історія населеного пункту – як людська біографія, але із суттєвою різницею: у своє колишнє людина може повернутися лише подумки, а місто живе сьогоденням і якоюсь своєю частиною – в минулому. Унікальну можливість одночасно побачити кілька історичних епох створює середмістя зі старовинною архітектурою.
Івано-Франківськ – одне з небагатьох вітчизняних міст, де в малозміненому вигляді зберігся центральний квартал з історичною забудовою, в епіцентрі якого – 49,5-метрова ратуша. У 70-ті роки радянські зодчі мали намір "до основанья” модернізувати цей прилеглий до площі старовинний квартал у стилі "соціалістичного реалізму”. Слава Богу, в тутешньої інтелігенції тоді покірливо не затремтів голос – масив історичної забудови вдалося відстояти.
Івано-Франківськ не належить до древніх поселень. В області є міста значно поважнішого віку, відомості про існування яких зберігаються ще в давньоруських хроніках: Тисмениця (1143 рік), Снятин (1158 рік), Тлумач (1213 рік), Коломия (1240 рік). Що вже казати про Галич (перша згадка датована 898 роком), який прославився як столиця Галицького та Галицько-Волинського князівств. Офіційною датою заснування обласного центру Прикарпаття вважається 7 травня 1662 року, коли місто отримало магдебурзьке право. Потужна фортеця, між тим, будувалася не на голому історичному місці, а на території старовинних українських сіл Заболоття та Княгинин (перша письмова згадка в 1437р.). Вигідне географічне розташування на перетині жвавих торговельних шляхів, високі і міцні фортечні мури, які не змогли взяти турецько-татарські війська під час облоги в 1676 році, сприяли швидкому зростанню кількості населення і статусу міста.
Мандрівку Прикарпатським краєм варто розпочинати саме з „воріт у Карпати”: саме так найчастіше називають місто Івано-Франківськ (колишній Станиславів). Місто засноване Андрієм Потоцьким, представником галицького шляхетного роду. Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа Корассіні з Авіньйона у формі пентагону з додатковими бастіонами, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Фортеця будувалась за останнім словом новітньої фортифікаційної науки, родоначальником якої був французький інженер Вобан. З висоти пташиного польоту фортеця нагадувала дивовижну квітку з пелюстками-бастіонами. Образ міста історично асоціювався з теорією Вінченцо Скамоцці «Ідеального міста» (міста-сонця, міста-зірки) – гармонійного, компактного як для оборони, так і для проживання. Щоб затерти назву старовинного українського села і дати місту-фортеці шляхетське ім’я, Андрій Потоцький назвав його іменем свого сина Станіслава. До 350-річчя міста відреставровано один з бастіонів фортеці, який став ще однією туристичною родзинкою середмістя.
Кожне місто, як і людина, має своє неповторне обличчя. Давнина і сьогодення поєднались в неповторну самобутню картину його майданів та вулиць. Архітектура міста відбиває образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково-ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Зрештою, ще однією визначальною ознакою франківської архітектури є відсутність чистого стилю. Костели, церкви, синагоги – католицькі, греко-католицькі, вірменські, єврейські – все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями – українці, поляки, німці, євреї, вірмени.
Прогулюючись історичним центром (він співпадає із сучасним адміністративним та діловим), і корінний франківець, і гість почуваються вільно й розкуто. На нього не тиснуть залізобетонні громади мегаполіса. В Івано-Франківську туристи можуть зупинитися як на добу-дві, а потім оселитися в горах, так і на весь період відпочинку. Останній варіант – найпривабливіший, оскільки дає змогу з обласного центру за радіальними маршрутами відвідати всі найцікавіші об’єкти Прикарпаття і водночас, за бажанням, пожити кілька днів на будь-якій гірській турбазі чи у приватній садибі. У нашому місті гостей чекають сучасні готелі, в яких одночасно розмістяться більше 1300 чоловік. Після прогулянок містом можна відпочити в затишних міських кафе і барах. Їх у нас сьогодні працює понад 250, з них більше 25 – високого ресторанного класу.
Архітектурно-культурна спадщина міста має давні європейські корені і є ознакою нашої європейської культурної ідентичності і заразом самобутності та водночас привабливим туристичним продуктом. На сьогодні опрацьовано декілька екскурсійних маршрутів по місту, один з них проходить по центральній його частині, в самому серці міста, який і пропонується нашим гостям. Свій шлях розпочинаємо з площі перед Святовознесенським катедральним собором Української греко-католицької церкви (з 1849 р.). Друга перебудова в 1753-1763 роках за ініціативи та фінансування ченців Ордена Єзуїтів. Споруда є витвором австро-баварської барокової школи з чіткою композицією основних об’єктів, пропорційністю. Шатроподібні завершення башт запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури. Особливої уваги заслуговує чудовий п’ятиярусний іконостас, створений у 1900 році. У соборі правив відомий діяч церкви і патріот України Андрей Шептицький, який півтора року був станиславівським єпископом, його горельєф встановлений в одній із зовнішніх ніш храму, поруч із скульптурами святих княгині Ольги та князя Володимира. Нещодавно встановлено і горельєф єпископу Григорію Хомишину – видатній особистості, патріоту, прихильнику української державності, борцю за віру Христову.
Мандруючи далі площею Андрея Шептицького, проходимо повз елегантну ротонду з фонтаном і фігурою Діви Марії, яку збудовано і відкрито до 2000-ліття християнства. Скульптура Божої Матері виділяється особливою рисою, автор представив нам Богородицю з відкритими проникливо-стражденними очима, її погляд водночас і осудливий, і прощенний, добрий.
І ось підходимо до найдавнішої споруди міста (1672-1703 рр.) – Парафіяльного костелу. Коли на місці Санкт-Петербурга ще була болотиста місцевість, цей храм уже стояв у всій своїй красі, був він і фамільною молитовнею та усипальницею Потоцьких. Костел – зразок барокової культурної архітектури з деякими рисами ренесансу. У крипті Станиславівської колегіати – латинського костьолу в 17-18 ст. – були поховані основні роди Потоцьких – власників міста-фортеці. Першим захоронили тут Станіслава, старшого сина А.Потоцького, започаткувавш усипальницю родини Потоцьких. Свідченням цього є дві меморіальні дошки українською та польською мовами.
Нині це єдина культова споруда міста, що використовується не за призначенням – тут знаходиться Музей мистецтв, де представлено унікальні зразки сакрального мистецтва Прикарпаття. Дзвіниця, що поруч (1744 р.), була цілковито знищена у 1962 році і нещодавно (в 2000 р.) відбудована.
Йдучи з майдану А.Шептицького на пл. Ринок, виходимо на ринкову площу, де жоден турист не в змозі обминути поважну споруду старовинної ратуші (перша – 1695 р.) Ратуша постає перед нами у своєму четвертому варіанті – збудована в 1935 р. Після останньої реконструкції вона має єдиний золочений верх цивільної споруди в Європі. Зараз тут знаходиться Краєзнавчий музей. В його архівах зберігаються понад 105 тис. музейних експонатів, працюють історичний відділ, народного мистецтва, промислів та ін. Як у Музеї мистецтв, так і в Краєзнавчому музеї за бажанням можна прослухати цікаву екскурсію, проведену досвідченими екскурсоводами.
Неподалік від ратуші знаходиться одна з найдавніших споруд міста – Вірменський собор (1742-1762 р.) Зараз тут Святопокровський собор Української автокефальної православної церкви. За своєю об’ємно-просторовою композицією споруда є характерним зразком зрілого бароко. Церква збудована за ініціативи станиславівського вірменського братства протягом двадцяти років. Внутрішня частина церкви багато прикрашена живописними і скульптурними творами. Це, зокрема, галерея з 14-ти великих колон з фігурами, а також чудові фрески.
Особливу увагу привертає вівтарна плита Хачкар – символ вірменської громади. Повертаючи ліворуч від костелу на вул. Вірменську, ми підходимо до Палацу Потоцьких (1672 р.). Цегляно-кам’яний палац було збудовано на території фортеці як показний замок Андрія Потоцького. Одна із небагатьох фортечних наземних споруд у реконструйованому вигляді збереглася до наших днів. За в’їзною брамою, яка оздоблена панцирами та іншими військовими лаштунками, знаходиться палацовий ансамбль, що з трьох інших боків оточений високим цегляним муром та рештками фортифікаційних валів і бастіонів. Наліво від брами, в глибині парку, знаходиться триповерховий будинок колишнього палацу. На початку XIX ст. у зв’язку з передачею палацу під військовий шпиталь внутрішнє планування було змінене. В палаці бували польський король Ян Собеський, австрійський цісар Йосиф II, три десятиліття мешкала дружина Пилипа Орлика, гетьмана України після Івана Мазепи.
Ось такий короткий огляд основних архітектурних пам’яток центру міста. За бажанням навіть транзитний мандрівник чи турист може за кілька годин ознайомитися з ними.
Організацію відпочинку та проведення екскурсій для туристів в місті та області завжди готові взяти на себе туристичні фірми Івано-Франківська, а їх у нас майже 100.
Володимир УСТИНСЬКИЙ
|
