Я – за український вибір!

Але ніхто в той час не думав, що буде з загальною економікою, наукою, культурою. Ми хотіли будувати все нове!

І були заворожені новими ідеями ринку, конверсії, лібералізації, приватизації, і не знали про те, що в світі вже ніде немає такого дикого капіталізму. Нам було не відомо, що в провідних європейських країнах є й жорстке державне планування, і регулювання. Як легко ми тоді відмовилися від статусу ядерної держави, промінявши свою безпеку на обіцянки фінансової підтримки з-за кордону для проведення реформ. Ось тільки які це будуть реформи, не визначилися.
Сьогодні ми маємо напівзруйновану армію, втратили флот, військово-повітряні сили, сотні тисяч військових фахівців та офіцерів опинилися на вулиці, а професія військового перестала бути престижною.
Ми легко взялися за руйнування власного народного господарства – оскільки нам сказали, що приватизація – це єдиний спосіб справедливого розподілу радянського майна між усіма громадянами держави. І в результаті нині більша частина народного господарства – енергетика, металургія, хімія, машинобудування – зосереджені в руках маленької групки людей.
Наша країна наївно відкрила ринок, тому що нам сказали, що лібералізація і відкритий ринок зроблять українські підприємства сильнішими. В результаті імпортна продукція тут же заповнила прилавки і квартири українців. А останні, радіючи достатку товарів, не розуміли, що годують працівників інших країн. І наші заводи без спеціалістів, фінансування та підтримки держави повільно руйнувалися, стаючи легкою здобиччю для спекулянтів і ділків, яким було наплювати на долю підприємств, на життя робітників, чиїми руками це багатство створювалося.
Ми ввели власні гроші, витративши на це сотні мільйонів доларів, але не довіряємо їм і воліємо зберігати всі свої заощадження в іноземній валюті.
Чи знали нинішні пенсіонери, голосуючи в свій час за незалежну Україну, вірячи, що нова країна дасть їм забезпечену і гідну старість, що їх же держава стане відбирати у них пенсію?
Ми 20 років проїдаємо, розтрачуємо, руйнуємо те, що дісталося нам у спадок від Радянського Союзу, боячись навіть подумати про те, а що буде, коли це закінчиться.
Коли ми вибирали незалежність, хіба ми вибирали таку Україну?
Тепер нас роздирають суперечності, сумніви і, що найстрашніше, ми починаємо втрачати віру в себе. Шукаємо порятунку зовні і сподіваємося, що нам обов'язково повинен допомогти Європейський союз. Хочемо, щоб європейці дали нам свою мрію, свою віру і свою волю.
Але ж в реальності багато європейських країн, які вирішили за чийсь рахунок стати багатими, тепер жорстоко за це розплачуються – вони тоді отримували гроші, а тепер віддавати доведеться суверенітет. Багато держав-членів ЄС опинилися в глибокій економічній депресії, безробіття там досягло дуже високого рівня. І ці країни не знають, куди їм іти: назад – неможливо, а вперед – нікуди. Вони опинилися в борговій пастці.
Україна проголосила курс на євроінтеграцію, але не просунулася ні на крок! Чому? Тому що більша частина населення не готова відмовитися від своїх історії та культури на догоду миттєвим інтересам політиків, для яких Євросоюз – місце для зберігання накопичених за народний рахунок капіталів. Зараз в Європі ніхто не зацікавлений в тому, щоб колишні республіки СРСР перетворювалися на економічно сильні і стабільні держави.
Наша країна поки стоїть на роздоріжжі: будувати суверенну державу або віддати право керувати собою новій європейській наддержаві. Перед українцями поставили помилкову мету, їм сказали: «Ви – європейці!». Україна скасувала візи для громадян європейських країн, а у відповідь отримала ще більш жорсткий механізм отримання віз до Європи. Ми їм не потрібні. Їм необхідні наш ринок, дешева робоча сила, місце для забруднюючого навколишнє середовище виробництва.
Так, нам потрібні головні європейські цінності. Але прийняти і впровадити їх в наше життя ми можемо і повинні самі. Ніхто цього за нас не зробить. І для цього не обов'язково вступати в Європейський союз.
Наш народ зобов'язаний винести уроки з власної історії, а також з історії інших молодих країн! Якщо ми на роздоріжжі, значить, ще не втратили право на власний вибір. І це сьогодні наш основний ресурс, і в цьому наша сила! Ми ще можемо зробити свій, український, вибір.
Мій вибір – сильна незалежна держава!
Нам необхідна нова конституція, нова політична система. Нам потрібна така влада, яка буде підкорятися волі громадян. Ми два десятка років проводимо економічні реформи, які насправді виявляються просто поділом і переділом радянського господарства між невеликою кількістю фінансових груп. Але якщо спочатку ділили підприємства, то тепер приватизуються державні органи влади. Суди, податкова, прокуратура, парламент – все це вже чиясь приватна власність!
Ви ніколи не замислювалися, чому політик чи політична сила, які, прийшовши до влади, починають проводити в життя курс, який кардинально відрізняється від їх передвиборних обіцянок, залишаються при владі? Хто в цьому випадку повинен і може змусити їх виконати свої обіцянки? Зараз ідеологічні гасла і програми стали всього лише ширмою і необхідним атрибутом для тих, хто будь-що-будь хоче бути при владі. Українським громадянам необхідно зрозуміти і зробити висновки, що наші проблеми не в тому, що ми в черговий раз помилилися, проголосувавши за того чи іншого політика чи політичну силу, а в тому, що будь-яка влада, розуміючи свою безконтрольність, починає відчувати безкарність, згадуючи про інтереси народу лише напередодні чергових виборів.
Я впевнений, нам сьогодні потрібно створювати громадський рух, що ставить перед собою мету реального впливу та громадського контролю над обраною народом владою. Головним завданням такого руху є формування в Україні громадянського суспільства, яке змусить будь-яку обрану електоратом владу виконувати свої обіцянки, бути законослухняною, рахуватися з думкою більшості виборців з усіх питань державного устрою, економічного чи зовнішньополітичного курсу країни.
А ще нам гостро необхідна нова зовнішня політика. Україна завжди – ще з часів Київської Русі – відігравала ключову історичну роль. Нам необхідно повернути свої позиції на своїй же території, яку впродовж століть освоювали українці разом з росіянами та іншими народами! Необхідно відновити і розвивати економічні і культурні зв'язки в рамках Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю, Казахстаном. Тому що перед нами стоять однакові проблеми і спільні цілі. Разом ми будемо сильнішими! І, як завжди, в найважчі часи Київ знову має стати центром економічної та культурної консолідації.
Українцям потрібно позбутися комплексу меншовартості та неповноцінності, який нам нав'язали. Є навіть люди, які стверджують, що це, мовляв, невід'ємна частина нашої української ментальності. Все це неправда! Ми можемо самі ставити і досягати великі цілі! Можемо мати рівноправні відносини з усіма сусідами, а не стояти з простягнутою рукою з проханням про допомогу. Нам вона не потрібна, а потрібні здорові амбіції, здоровий глузд та готовність до праці на власне благо.
Нам необхідна нова економічна політика, яка на початок кута поставила б українські підприємства. Ми просто зобов'язані створити всі умови для тих, хто готовий гарувати і вкладати в нашу економіку. За 20 років ми побудували багато магазинів, мегамаркетів і величезних ринків – з'ясувалося, що це зовсім не складно. Але ми не будуємо підприємства, які виробляли б сучасні кораблі, літаки, складне устаткування. Ось надзавдання, що повинно бути пріоритетом влади!
Українцям необхідно позбутися дурних дискусій про мову – немає ніякого конфлікту між російською і українською мовою. Наша двомовність – це наша перевага, яку ми повинні зберегти і розвивати.
Нам необхідна нова соціальна політика, але ми не маємо права відбирати у наших громадян пенсії і позбавляти їх права на заслужений відпочинок. У нас немає права позбавляти справедливих грошових дотацій інвалідів, «чорнобильців», «афганців». Наша держава зобов'язана забезпечити гідне життя тим, хто не може це зробити сам через хворобу або вік.
Нашим співвітчизникам слід повернутися до ідеї, що освіта і наука є основою розвитку будь-якого суспільства. На жаль, система освіти розвалюється, а наука просто зникає як галузь. Дипломи та наукові звання продаються як віники на базарі, не маючи ніякої цінності. Нам необхідно перестати фінансувати науку і освіту за залишковим принципом!
Українська держава повинна розглядати інвестиції в людину і її розвиток як своє основне та пріоритетне завдання.
Нам необхідно дбайливо ставитися до всього, що у нас було і є, поки все остаточно не розвалилося. Історія Київської Русі, Запорізької Січі, Російської імперії та Радянського Союзу – все це наша історія!
У нас ще є час зробити свій вибір – наш український вибір.
Віктор Медведчук.
Ініціатор громадського руху «Український вибір».
За матеріалами "Эксперт-Украина"