Знайти під ногами дар Божий і зуміти показати його іншим – справа не з легких. Щодня ми ходимо вулицями міста і не бачимо того, що діється навколо нас. Тільки одиницям дана можливість розгледіти у буденному щось неймовірне. Це стосується, зокрема, витворів мистецтва. Особливо того мистецтва, де творцем є не хто інший як сама природа. Іванофранківець Володимир Черняк стверджує, що він єдиний зібрав колекцію унікальних витворів із коріння.
Чоловік захоплюється цією красою. Для нього це не просто переплетені гілки, а справжні витвори мистецтва. У його приватній колекції їх вже понад сто. Проте, як стверджує сам пан Черняк, матеріалу є ще дуже багато. Вміти побачити дивний образ у кожній підібраній під ногами гілочці чоловікові допоміг випадок – бачення прекрасного у Володимира Ігоровича з’явилося внаслідок пережитої важкої хвороби. Найдивніше те, що майстер не вважає себе… майстром, оскільки нічого свого він не додає, а лише показує коріння у тому вигляді, в якому його сотворила сама природа.
– В мене вже є чимала колекція робіт, проте залишається багато матеріалу, котрий чекає своєї черги, – розповідає пан Володимир. – То є ще орієнтовно півколекції. Для доведення її до належного стану мені вкрай потрібен англійський лак. Він страшенно дорогий, хоча дуже добре передає структуру дерева.
Володимир Черняк вже брав участь у декількох виставках навіть міжнародного рівня, де здивував відвідувачів неймовірними витворами природи. Дивлячись на його роботи, кожен бачить щось своє. Автор колекції каже, що спеціально не називає робіт, а дає можливість це зробити глядачеві. Чоловік пригадує дискусію двох хлопчиків, котрі сперечалися біля одного кореневища. Один хлопець у ньому бачив жабу, а інший – бегемота. «Таким чином я даю можливість кожному пофантазувати і вирішити для себе, що він бачить перед собою», – запевняє майстер.
Знайшов – побачив – показав. Так коротко Володимир Черняк характеризує весь процес свого мистецтва. «Жоден різець не торкнувся до матеріалу. Ті, хто милувався, моїми експонатами, були просто вражені. В цьому їх енергетична сила, – стверджує Володимир Ігорович. – Один мій учитель казав нічого не чіпати. Я так і роблю. В інакшому випадку може вийти ефект футбольного м’яча, проколотого голкою. Він ніби має форму, але вже не м’яч. Колись я пробував причепити око, зуби, але тоді матеріал одразу ставав штучним, мертвим».
Коріння та гілки оживають тільки завдяки тому, що пан Володимир очищає їх від кори та бруду, забирає зайвину і покриває лаком для того, аби витвір заграв і зберігався якнайдовше.
Люди цікавляться, захоплюються, але немає того, хто би міг продовжити розпочату справу. Володимир Черняк переконаний, що він робить добру справу і хоче передати її майбутнім поколінням, проте, за його словами, немає того, хто наразі хотів би цим зайнятися. Якось він пробував зацікавити онука, але зрозумів, що той ще, напевно, не доріс.
Стан пошуку пан Володимир сам не може чітко передати. Каже, що в лісі чи біля річки ходить як заворожений, серед природи його щось наче веде, манить.
Дружина неоднозначно ставиться до такого захоплення, адже воно ще не принесло сім’ї жодної копійки. А винесло – ой скільки! Але вона, людина творча, теж, до речі, у минулому журналіст, терпить. Вона вірить, що рано чи пізно знайдеться сучасний меценат Терещенко і воздасться за муки.
Незважаючи на різні негаразди, Володимир Черняк продовжує збирати коріння, бо він переконаний, що все це Божі перлини. А свою роботу чоловік вважає святим ділом.
– Навіть будучи у Києві на Міжнародному етнічному фестивалі «Країна мрій», я не бачив нічого подібного. Тому маю бажання створити в Івано-Франківську таку собі родзинку, якої немає ніде, – каже пан Черняк. Але при тім добре розуміє, що самотужки цього зробити не зможе, адже він інвалід, йому не вистачає не те що на лаки – навіть на ліки, виживає фактично на пенсію дружини. І завдяки потужній позитивній енергетиці знайдених скарбів.
Володимир БОДАК
Фото Тараса Яковина
|
