Цього разу ведучий рубрики заслужений журналіст України Роман Фабрика запросив до розмови молоду, активну, креативну жінку Зорину Валіхновську. Вона викладач дитячої музичної школи №1. Навчає малечу гри на фортепіано. Випускниця Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, захистила дисертацію, отримала вчений ступінь — кандидат мистецтвознавства. Працює над створенням нових форм музикування.
Місто, яке хочу оспівувати
Я народилася в Угринові, якому минуло 680 років, а Івано-Франківську — 350, тож можна сказати, що не Угринів знаходиться під Івано-Франківськом, а Івано-Франківськ під Угриновом (жарт). У школі навчаю дітей гри на фортепіано за допомогою комп’ютерних ігор та синтезатора.
Разом з мамою Галиною та сестрою Лесею виступаємо у складі народного аматорського тріо бандуристок сім’ї Вівчаренко, керую народним аматорським хором «Живиця» Будинку культури с.Угринів. Багато концертую і до концертної діяльності залучаю своїх учнів. Автор і виконавець власних творів. Написала і видала дитячу музичну казку «Шурхотина», постановку якої здійснили учні музичної школи з Рожнятова. Подала свої дві композиції на конкурс пісень про наше місто, який був оголошений міськвиконкомом. Ці пісні «Школярочка-франківчаночка» на слова Мар’яни Стефанишин і «Дзвони над містом», яку я написала на слова учениці п’ятого класу ЗОШ №15 і другокласниці нашої музичної школи Наталі Нечитайло, будуть виконувати мої вихованці. Плануємо створити відеозаписи цих пісень. Тріо Вівчаренків уже зробило такий запис пісні «Моє місто» (муз. М.Павлюка, сл. В.Багірової). Мені подобається бути у вирі мистецького життя. Минулого року була запрошена до складу журі Міжнародного дитячого конкурсу «Перлина Криму-2010», який проходив в Алушті. Велику підтримку отримую від свого батька —заслуженого юриста України Олега Антоновича Вівчаренка.
Тішуся, що Івано-Франківськ для мене є містом, де я на всі сто відсотків можу реалізувати свої таланти, свої мрії і задуми.
Я є регіональним представником в Івано-Франківській області від столичного журналу «Слово жінки». Редактори цього видання були присутні у нас на обласному святі родинного мистецтва і були захоплені нашими давніми сімейними традиціями, в яких живе і спів, і вишивка, і писанкарство. Планую для цього журналу написати серію статей про цікавих жінок Прикарпаття та Івано-Франківська зокрема.
Вважаю, що найбільше наше багатство — це діти, яких треба не навчати, а розвивати, бо коли навчаєш, то просто передаєш їм свої думки і вміння, а потрібно спонукати дитину до того, щоб вона сама знаходила правильне рішення. І оскільки я викладач, то намагаюся розвивати дітей у першу чергу через емоційно-образну сферу. Саме тому задумала створити у нашому місті в цьому році до Дня захисту дітей цікавий мистецький захід (поки що на базі церкви Царя Христа, що на Майзлях), який буде спонукати дітей до створення нових форм музикування. У спілкуванні з людьми стараюся акцентувати, що кожна людина створена на подобу Божу і від природи своєї є творцем. Для цього лише потрібно розбудити ті таланти, які у середині людини сплять. Науковці довели, що сучасний житель використовує тільки 10% мозку, а 90% – перебуває у стані спокою. Адже ми знаємо багато прикладів, коли люди в старшому віці починали малювати картини чи писати вірші. На мій погляд, доцільним було б створення в Івано-Франківську нових мистецьких, фольклорних проектів, зокрема дитячих, юнацьких, які б стимулювали ще більший розвиток духовної культури.
Бажаю, щоб мешканці нашого чудового міста були добросовісними, бо, як свідчить статистика, саме такі люди живуть найдовше. Частіше посміхайтесь — тоді й життя наше буде веселішим.
|
