Місто зі столітніми традиціями
Віктор Анушкевичус, міський голова з 2006 р.
Івано-Франківськ – це красиве, затишне та компактне місто зі столітніми традиціями, які зберігаються та передаються від покоління до покоління його мешканцями.
Це місто для мене є особливим, не схожим на інші насамперед тому, що тут я почуваюся дуже комфортно. Тут я прожив найбільший відрізок свого життя, тут відбулись найбільш радісні події в моєму житті, народились і виросли мої діти.
Я можу з гордістю сказати, що завдяки місту Івано-Франківську я відбувся як бізнесмен, я відбувся як політик, я відбувся як батько, я відбувся в ньому як особистість.
Тому я дякую Івано-Франківську за усе це.
Для мене це місто являє собою суміш традиції та модерних подихів цивілізації, яка практично в прямому сенсі майже щороку вибухає якимись несподіваними та яскравими проектами. Проектами як інвестиційними та економічними, так і культурними, мистецькими, проектами, які активізують громадське життя.
Івано-Франківськ для мене – найкраще місто не тільки в Україні, але й у цілому світі. І не тому, що на сьогодні я посідаю посаду міського голови Івано-Франківська. А тому, що тут можна відчути усю повноту українського національного колориту, з головою зануритись у традиційний побут українців. Разом із тим наше місто динамічно розвивається і вже сьогодні за рівнем комфортності проживання визнається одним з найкращих в Україні вже декілька років поспіль.
Я переконаний, що і в майбутньому в Івано-Франківську пануватиме волелюбний дух українства, що іванофранківці, які надзвичайно люблять своє місто, ніколи не втрачатимуть любові до свого рідного міста, надалі творитимуть добробут і розвиватимуть його.
Я хочу подякувати мешканцям за любов до рідного міста, за все те, що зроблено громадою за всі ці роки. Нехай і надалі не згасає у наших серцях любов до рідного міста, добро, достаток і щастя панує в домівках франківчан.
Я глибоко переконаний, що ми спільно працюватимемо, як працювали усі ці роки, щоб наше місто і надалі було найкомфортнішим, найколоритнішим і таким, до якого завжди хочеться повернутись, де б ти не був.
Були необхідні кардинальні зміни
Богдан Борович, міський голова 1994-1998 рр.
Був 1994 рік. Другі вибори міських голів в Україні і перші прямі вибори громадою міста. На посаду міського голови мене висуває координаційна рада політичних сил області. Вибори відбулися в червні, а до посади я приступив 7 липня. Аналіз попередніх років незалежної України продемонстрував, що 3 роки минули, а радянська система управління і мислення фактично присутня у всіх сферах життя. Були необхідні кардинальні зміни.
Тому координаційною радою політичних сил області, керівником якої був я, було запропоновано такі кроки:
1. Встановити чисельність українських шкіл згідно з чисельністю українського населення міста. Процес був важким. Чинила опір стара номенклатура, яка опиралася на своїх представників в силових відомствах.
2. Необхідність побудови нового центрального каналізаційного колектора в місті, оскільки новобудови міста старий колектор не міг обслуговувати. Новий колектор діаметром 180 см та довжиною 14 кілометрів був прокладений до 1996 року.
3. Необхідність зміни технології ремонту доріг в місті. Закупивши в Німеччині ріжучу фрезу, було направлено спеціалістів для навчання в цю державу. Дороги почали ремонтувати з вибірки пошкодженого полотна на глибину 0,7-1 метр і заміною шарами щебеню різних фракцій по глибині, а також заміною труб водозабезпечення, теплозабезпечення, газозабезпечення і каналізаційних систем з заміною колодязів і люків. Поверхневий шар асфальту забезпечувався високоякісним бітумом, а верхній ізоляційний – застосуванням вторинного поліетилену і ущільненням цементом.
Таким чином були виконані ремонти доріг на вулицях Є.Коновальця, В.Чорновола, Гетьмана І.Мазепи, Вовчинецькій, Січових стрільців, Промисловій з виходом на Об’їзну. А також без глибинного заміщення дорожнього полотна – вулиці Галицька, Незалежності, вся Об'їзна по Набережній. В цілому за 3 роки і 9 місяців в місті було відремонтовано 198 км доріг.
Окремого розгляду заслуговує переїзд під залізничним мостом на вул. Вовчинецькій. Адже при попередній каденції був настелений новий переїзд з аеродромних плит, який за один рік перетворився в руїну. Цей переїзд ми зробили за новою технологією. А верхній шар зробили з базальту. Цей переїзд служить з 1997 року і буде служити ще 100 років. Так само, як і всі інші вулиці, відремонтовані за новою технологією, що мали гарантію 5 років, служать по сьогоднішній час. Весь капітальний ремонт обходився тільки заміною поверхневого шару в 10-15 см.
4. Побудовано новий стадіон «Рух». За три роки здано в експлуатацію три трибуни. Установлено кабельну систему підігріву поля і встановлено електронне табло. Утримано команду у вищій лізі. Уже з 1997 року вболівальники відвідували матчі вищої ліги на стадіоні.
5. Продовжено житлове будівництво за рахунок міського бюджету і здано в есплуатацію 988 квартир.
6. Прийнято рішення і закуплено 10 одиниць нових тролейбусів Дніпропетровського виробництва і 10 чеського виробництва після капітального ремонту, а також закуплено 15 комплектів запасних частин до чеських тролейбусів, що слугували ще донедавна.
7. Відлито і встановлено пам'ятник Івану Франку біля театру. По праву він сьогодні вважається найкращим пам'ятником Франку в Україні.
8. Укладено угоду на будівництво заправок у місті зі словацькою фірмою «Словнафт», яка на той час мала найвищу систему екологічного захисту. Дві побудували, як почалася кампанія з дискредитації. Через таку підступну роботу «Словнафт» відмовилася продовжувати будівництво, а дві збудовані продали місцевим олігархам.
9. Укладено угоду на відкриття авіаперевезень пасажирів з представником США Бобом Сопелем з Нью-Йорка до Манчестера, Івано-Франківська і Києва. А також щодо рейсів з Південних Еміратів з перевезення вантажів, обладнання і товарів широкого вжитку. Такий проект вів до великого пожвавлення економічного і політичного життя в краї. Був запропонований проект стратегічного використання аеропорту на зразок аеропортів Франфурта на Майні чи Шеннона. Так, як було проведено дослідження і встановлено, що офіційні авіасполучення між Сходом і Заходом найгустіше пересікаються в Україні над нашою областю, наш аеропорт міг стати стратегічним пунктом дозаправки літаків. На Боба Сопеля почав чинитися тиск шляхом збільшення податків, через що його рейси стали збитковими, і він їх закрив. І всі 14 років після цього йде підкилимна боротьба за оволодіння аеропортом. Відсутність рейсів призвела до занепаду і руйнування аеропорту. Побудова нового аеропорту у Львові до Євро-2012 поклала хрест на його майбутньому.
10. Побудовані нові корпуси школи №15 і розпочато будівництво школи в Опришівцях.
11. Для зручності громадян міста відкрито додаткові поліклініки в районі заводу «Позитрон» та вул. В.Чорновола.
12. На звернення настоятельки монастиря Василіянок МВК прийняв рішення з повернення будівлі монастиря його справжнім власникам і для виконання цієї цілі вишукав приміщення і кошти на ремонт для сільськогосподарського технікуму, який перенесено на вул. Юності. Для обласної бібліотеки було виділено приміщення на вул. В.Чорновола, де раніше знаходився обласний суд.
Також було виділено приміщення і землю для Духовної семінарії та Консисторії Івано-Франківської єпархії УГКЦ, приміщення для «Карітасу» і видавництва «Нова зоря», землю під комплекс забудов в районі вул Гарбарської, під церкву Княгині Ольги, під духовний центр для сиріт «Дона Боско» тощо.
І це тільки частина того, що мені разом з депутатським корпусом і громадою міста вдалося зробити за час моєї каденції на посаді міського голови Івано-Франківська.
Відчувалася критична точка «неповернення»
Зіновій Шкутяк, міський голова 1998-2006 рр.
Хто відвідав Івано-Франківськ хоча б один раз, той прагнутиме повернутися сюди знову і знову. Напевно, є якась незбагненна принада в тому, щоб зранку пройтися його ще вільними від транспорту вулицями, в обідню пору відчути всю динамічність сучасного міста у центрі Європи, а ввечері насолодитися тихою розмовою з друзями в одній із численних франківських кав'ярень. Для мене ж Івано-Франківськ – це не просто місто, де прожито більше половини життя, а перш за все – це громада, яка двічі довіряла мені бути міським головою. Направду, це багато вартує.
Згадую березень 1998 року. Вперше як міський голова оглядаю центр Івано-Франківська. Зелений високий паркан, який перегороджує площу Ринок, немов намагаючись прикрити від людських очей довгий ряд напіврозвалених будинків з вибитими вікнами і облупленими стінами. За цими руїнами – величезна автостанція, яка брудними калабанями і щедро заляпаними болотом ПАЗиками впритул розташувалася біля Катедри з одного боку і Художнього музею – з іншого. Привокзальна площа – справжній клондайк для стихійної торгівлі. Просто неба тротуари повністю заставлені продуктами – торгівля йде повним ходом без дотримання будь-яких санітарних норм. Така ж картина на Валах, де хаотично протоптаними серед некошеної трави стежками складно розминутися власникам собак, мамам з візочками і "базарникам" з величезними клітчастими сумками. Знаменита ще з радянських часів "стометрівка" шкіриться облупленими фасадами і великим пустирем із залишками лялькового театру, що розвалився ще у 1993 році.
Але, незважаючи на негаразди, мешканці міста хотіли змін. Тоді вже відчувалася та критична точка "неповернення" у соціалістичне минуле. Активну участь у перетворенні міста взяли представники малого і середнього бізнесу. Розуміючи, що створюють не тільки власний добробут, але й обличчя міста у центрі Європи, де будуть жити їхні діти і онуки, івано-франківські підприємці чимало вклали у його розвиток. Ремонт фасадів, благоустрій території, прилеглої до їхніх магазинів, кафе, ресторанів, офісів, за єдиним, затвердженим міським архітектором, планом, дали добрий результат: Івано-Франківськ ставав ошатним, затишним містом. Відчуваючи свою необхідність, активізувалися і почали створюватися нові громадські організації – основа громадянського цивілізованого суспільства. Злагоджено працював депутатський корпус міської ради третього демократичного скликання.
У 1998 році мені вдалося привести у міськвиконком багато молоді, яка не була обтяжена соціалістичними догмами, а бачила новий шлях розвитку міста. Завдяки залученню інвестицій місцевих будівельних компаній ми дали поштовх розвитку будівельної галузі Прикарпаття і вийшли на друге місце в Україні зі спорудження житла – більше будувалося тільки у Києві. У Івано-Франківську почали своєчасно отримувати заробітну плату працівники комунальних підприємств і було ліквідовано заборгованості з виплати пенсій. Паралельно з економічними здобутками ми намагалися оживити культурно-мистецьке життя міста. Було започатковано низку фестивалів, конкурсів, духовних заходів, які збереглися і до цього часу. Вперше за роки незалежності ми розпочали друкування книжок прикарпатських авторів, які потім передавали безкоштовно у бібліотеки області.
Окремою сторінкою за час моїх каденцій є Помаранчева революція 2004 року. Я безмежно вдячний іванофранківцям за захист власного вибору і всенародну підтримку нашого українського Президента Віктора Ющенка. Я гордий, що саме наших мешканців було чи не найбільше на майдані Незалежності у Києві, а в Івано-Франківську Помаранчевий майдан практично діяв у безперервному режимі.
Я сподіваюся, що мешканці Івано-Франківська добре пам'ятають зміни, що відбувалися у нашому місті на межі двох тисячоліть. А тому сьогодні, вітаючи земляків з 350-річчям нашого міста, я хочу побажати всім розважливості у прийнятті рішень і наполегливості у їх реалізації.
|
