Жанна Мойсеєнко:
«До свого храму я ще йду»
У приміщенні літературно-мистецької світлиці Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка відкрилася персональна виставка фотосвітлин Жанни Мойсеєнко. Жінка добре знаний на теренах Прикарпаття фотомайстер, а серед її постійних клієнтів чимало знаменитостей краю. Втім, попри своє велике захоплення портретними світлинами, пані Жанна вирішила показати й іншу сторону свого внутрішнього стану – того, який спонукає до роздумів.
– Пані Жанно, чому ви звернулися саме до теми духовності, до фотографій церков?
– Це був проект «Цинамонового хруща» і створювався досить давно – ще три роки тому. У той час побачила світ книжка Володимира Єшкілєва «Метафізика Карпат». Майже півроку ми їздили теренами області, де мені й доводилося фотографувати храми. Думаю, що сьогодні це дуже доречна виставка. Я переконана, що кожна людина повинна думати про духовність і про душу, від якої все й виходить. Ми повинні бути добрими, духовними, світлими людьми, розвиватися і збагачувати свої душі. Серед церковних споруд області я представила ще й світлини, зроблені у Михайлівському соборі в Києві. Мені не соромно за ці роботи. Я думаю, що вони повинні бути яскравими, як і наше життя – кольорове, збагачене світлом.
– У доробку фотографів, як правило, зберігається дуже багато майже ідентичних фотографій. За яким принципом ви відбирали саме ці 39 світлин?
– Хотілося показати саме дорогу до храму. Тому на одній із світлин я показала, як водій, з котрим я подолала все Прикарпаття, йде до храму. Це було продиктовано моїм внутрішнім станом, який я насправді сама не можу зрозуміти. До свого храму я ще йду. Я не хотіла використовувати чорно-білих світлин тільки тому, щоби підкреслити різнобарвність нашого краю. «Дорога до храму» – назва символічна. Це не лише шлях до церкви, але і шлях до храму душі. Для кожного із нас це своя дорога, яку ще можна назвати шляхом пізнання себе, усвідомлення Бога, розуміння і прийняття життєвих істин, які важливі для кожного зокрема.
– Вам притаманний якийсь конкретний стиль, напрацювання, секрети? Чи є у вас якісь вимоги до себе?
– Не можу сказати. Якщо я бачу якийсь образ, то його і знімаю. Мій улюблений жанр – портрет, а також люблю пейзажі, красу загалом.
– Це вже четверта ваша персональна виставка. Чим будете надалі дивувати шанувальників свого фотомистецтва?
– Повірте, це була не моя ініціатива. Мене до цієї виставки підштовхнула Люба Загоровська. Саме сприйняття людьми моєї творчості і надихає мене на подальшу творчість. У мене вдома дуже багато робіт, але тут представлено тільки 39 фотографій. Я переконана, що виставки не повинні бути надто великими, а тому я сподіваюся, що ще зможу показати людям гарні місця нашого краю.
– Вашим улюбленим жанром є портрети, а вашими клієнтами є чимало знаменитостей краю. Як вам вдається змусити їх видати саме ту емоцію, котра потрібна вам?
– Я вважаю, що для цього потрібен відповідний настрій, а настрій, як правило, несу я. Тому перед фотосесією я намагаюся розговорити співрозмовника, побачити його внутрішній світ. Тільки тоді виходить гарний портрет.
– Політиків ви фотографували?
– Фотографувала, але більше не хочу. Мені це все не подобається.
– Коли ви вперше взяли фотоапарат у руки? Як появилося захоплення відображати навколишній світ саме таким способом?
– Вперше я взяла фотоапарат у руки, коли мені було 22 роки. Спочатку я фотографувала колег на роботі, а коли в мене народився син, то я захопилася фотографуванням його, бо вважаю, що народження дитини – найбільше щастя для жінки, для матері.
Володимир БОДАК
|
