Квіти її душі
Народній майстрині Парасці Хомі – 80
 
Уся її доля зіткана з сонячних картин, усе життя її – пісня, намальована пензлем і перевтілена власною фантазією. Так можна сказати про воістину народну майстриню з Прикарпаття Параску Хому, котра своїми мистецькими роботами вразила і продовжує вражати весь світ.
Слава про майстриню народного декоративного розпису Параску Хому розлетілася по всьому колишньому Радянському Союзу ще наприкінці 60-х років минулого століття. Звичайна жінка з прикарпатської глибинки підкорила серця мільйонів шанувальників художнього мистецтва незвичайними малюнками, зчитаними її душею і переосмисленими її розумом з оточуючої карпатської природи, з навколишнього багатогранного світу людських стосунків. Коли перші роботи сільської жінки з’явилися у виставкових залах, вони викликали справжній фурор. Адже її картини дихали сонцем і небом, квітами і пташками, дихали барвистою Україною. Недаремно, як пригадує її рідня, звання заслуженого художника Параска Хома отримала з благословення відомої діячки хрущовських часів Катерини Фурцевої, яка була вражена картинами цієї простої жінки.
На жаль, у незалежній Україні про такий самобутній талант призабули. Звісно, виставки робіт – а це сотні і сотні, а може й тисячі сонячних картин-візерунків – збирають численних шанувальників і, як завше, отримують високі оцінки у мистецьких колах. Однак дивує той факт, що упродовж останніх двох років обласна Спілка народних майстрів України за підтримки ОДА подає кандидатуру Параски Хоми на здобуття державної премії ім. Т.Г.Шевченка, але у Києві, у центральному офісі Спілки не вважають майстриню гідною бути лауреатом цієї премії, подання навіть не доходить до Шевченківського комітету. Невже знову спрацьовує горезвісна «українська жаба»?
Незважаючи на чимало інтриг навколо свого імені та своїх робіт, Параска Петрівна і досі малює. Її трохи підводить зір, але душа, яка змалку звикла співати і малювати, змушує її брати до рук пензля і дивувати світ глибиною своїх почуттів – таких ясних і чарівних, які вона дарує своїми нетлінними декоративними візерунками. Художниця мріє, щоб її фантастичні квіти, «небачені квіти» побачило якомога більше людей – тоді й у їхніх серцях розквітнуть квіти добра і життєвої енергії. Одна з останніх картин – заквітчаний хрест – як оберіг, як ознака християнської душі. І справжнім визнанням для Параски Петрівни є людська любов і шана, високі оцінки шанувальників народного мистецтва, які організовують час від часу її виставки, які тримають її роботи у своїх приватних колекціях – в Україні та закордоном.
Але чи не час створити на Прикарпатті галерею робіт цієї народної майстрині? Адже варто, щоб тисячі картин цієї народної майстрині, на яких оживає природа в інтерпретації людської душі, такої світлої, осяйної, фантастично прекрасної, завжди радували око наших сучасників і прийдешніх поколінь. А для цього потрібно об’єднати зусилля – мистецьких кіл, владних структур, а може й меценатів. Де ви, місцеві Ханенки або Терещенки? Творчість Параски Хоми варта вашої участі!
Наталка Стрілець
|
