П`ятниця, 23.04.2021, 01:56
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Травень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Травень » 31 » КУЛЬТУРА
11:29
КУЛЬТУРА
Роман ЧЕРКОВСЬКИЙ:
«Популярністю користуються клоуни, які розважають»




«Він любить сутінки і світанок, вино і жінок, гармонію античності і хаос бароко. Він народився в країні, якої вже нема, він хоче жити в країні, якої ще нема…» Так коротко про себе каже відомий в Івано-Франківську письменник Роман Черковський. Сьогодні він розважає франківську публіку виходом у світ чергового свого роману. Отож, про «Таксиста», письменників і літературу взагалі говоримо із автором.

– Пане Романе, ви презентуєте свій новий роман «Таксист». Розкажіть, чим він особливий в першу чергу для вас і чим ви здивуєте читача?
– Насамперед, цей роман надзвичайно важливий для мене особисто. Ідея твору з’явилася вже досить давно і кілька останніх років не давала мені спокою. Я кілька разів розпочинав роботу, але щоразу відчував, що не готовий до такого тексту. Врешті, довелося трохи змінити сюжет, формат – і справа зрушила з місця. Мені дуже кортіло сказати правду про себе, про своє покоління, про свою націю і країну. Правда ніколи не буває солодкою, але без неї, як на мене, неможливо рухатися вперед. Вийшов такий собі соціально-політичний роман, яких, до слова, зараз не так вже й багато в українській літературі.
Головний герой – таксист. Таксист нетиповий, незважаючи на абсолютно реальні історії з таксистського життя. Він увесь час шукає себе, намагається дати собі відповіді на запитання про свободу, любов, байдужість, ненависть тощо. Моєю улюбленою темою, яка присутня і  в цьому романі, є боротьба в людині тваринного і янгольського начал. А що працює таксист здебільшого вночі, то й побачити цю боротьбу йому вдається легко і часто.
«Таксист» – роман-дзеркало, в яке треба дивитись задля очищення.
– Чому «Таксиста» так довго не презентували, адже він був написаний ще минулого року?
– Бачите, в українських реаліях шлях твору від рукопису до книжки не такий простий. Я був настільки радий, дописавши останнє речення в романі, що відразу про це оголосив, а попереду ж було ще багато технічної роботи: вичитування тексту, перемовин з потенційними видавцями і таке інше. Але відколи текст був написаний, він провадив своє самостійне життя. Його читали в електронному варіанті, обговорювали, критикували. Правда, то були лише обрані (Сміється. – авт.), зараз доторкнутись мають змогу усі.
– Ви стали популярним автором тоді, коли ваш роман «Фрондео» отримав міську премію ім. Івана Франка. Як це вплинуло на подальшу вашу творчість?
– Я би був більш обережним із словом «популярність» у стосунку до українських письменників. Адже популярність передбачає визнання принаймні якоюсь сотнею-другою тисяч читачів. Наразі ж тиражі книг українських письменників рідко виходять за межі двох-п’яти тисяч. Це, як на мене, ще не популярність, а тільки певне коло шанувальників, які, безперечно, є і в мене, особливо у тих містах України, де побував особисто. У нас, на жаль, популярністю користуються клоуни, які розважають, а не інтелектуали, які змушують думати. Сучасна людина прагне до легкості, та скоро все зміниться.
А отримання премії переконало у правильності обраного шляху. Для молодих авторів така підтримка надзвичайно важлива.
– Якою ви бачите сучасну українську літературу? Чи такою вона повинна бути? Хто, на вашу думку, заслуговує називатися справжнім письменником?
– Важливо, як усій нації, так і письменникам, позбутися «совка», провінційності і дріб’язковості. А далі все вийде. Нам доля вчергове дала шанс. Ми маємо молоду, амбітну і різноманітну літературу. Поки, мені здається, бракує глибоких епохальних творів, але вони обов’язково з’являться. Важливим є орієнтація на кращі здобутки серйозної європейської літератури із збереженням своєї автентичності. А хто заслуговує називатися справжнім письменником? Мабуть, той, хто не знехтував своїм талантом, не розтринькав його, не пропив, а пройшов шлях від літературного ратая до жерця. Для мене, скажімо, прикладом такої справжності є Степан Процюк, в якому вдало поєдналися талант і неймовірна працелюбність.
– Ви для себе у літературі маєте кумирів?
– Сказано ж у Святому Письмі: «Не сотвори собі кумира» (Сміється. – авт.). Тому кумирів нема. Є автори, твори яких мені надзвичайно цікаві, причому не якісь окремі, а вся спадщина. Це, наприклад, Валер’ян Підмогильний, Мілан Кундера, Джон Фаулз… Ті, кого можна назвати Вчителями, бо у них по-справжньому вчишся, а кумири… кумирів можна хіба що наслідувати, а це, погодьтеся, нудно.
– Доволі часто можна зустріти висловлювання, що творчість Романа Черковського потрохи нагадує симбіоз Андруховича і Прохаська із вкрапленнями мотивів Покальчука. Як ви самі розцінюєте свою творчість?
– Андруховича і Прохаська? Се новина для мене. Про вкраплення Покальчука чув, особливо еротичні вкраплення, чув про порівняння з Шклярем, Віаном і Муракамі… Вважаю це нормальним. Коли з’являється новий автор, його мусять до когось та й приміряти. Гірше, коли ні з ким не порівнюють і не згадують. Але в будь-якому разі, я був, є і буду Черковським, зі своїми вадами і перевагами. Хоч, звісно, непогано було б писати ще соковитіше за Андруховича, експресивніше за Процюка й медитативніше за Прохаська.
– Чим для вас особисто є література?
– Література – це катарсис. Чи не найкращий спосіб очиститись самому й запропонувати очиститись іншим. Це те, що робить нас кращими і мудрішими.
Створення ж тексту – люб’язно надана Богом можливість посидіти в його фотелі, відчути кайф Творця і жах відповідальності за створений світ.

Розмовляв Володимир БОДАК


Переглядів: 778 | Додав: bond | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]