У першій подачі матеріалу з Національного консиліуму Мережі підтримки реформ «Модернізація України. Визначення пріоритетів реформ» («ЗК» від 8 квітня ц.р., № 14) мова йшла про те, якою бачать незалежні експерти інституційну організацію Української держави. Сьогодні до уваги читачів – ще один вузловий блок стратегічних питань, який стосується соціально-економічного виміру модернізації держави й розроблений групою експертів під керівництвом Ігоря Бураковського.
– При радянській владі заводи працювали, люди мали роботу, а тепер ніякого виробництва нема, – нарікає знайомий, про якого не скажеш, що він прагне повернення Союзу. – Треба начальству дивитися, чи не можна відновити ті заводи...
Доволі поширена, між іншим, думка: повернемо коломийському «Сільмашеві» чи івано-франківському «Позитронові» колишні обсяги виробництва – і порядку в країні зразу побільшає. Менш привабливий для основної частини суспільства інший шлях відродження економіки – не просто праця за старими сільмашівськими верстатами, яких, до слова, давно немає, а праця високоефективна, скасування необґрунтованих трансфертів і пільг, відмова від того, що називають політикою патерналізму. А саме цей шлях пропонують автори стратегії модернізації України з Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.
Розпочинати його варто з налагодження стабільної фіскальної системи країни. Як свідчить міжнародний досвід, найкращий результат з усіх заходів на цьому полі дає використання середньострокового бюджетного планування. У нас про таке планування говорять, але розробляти середньостроковий бюджетний план, який постійно оновлювався б, ніхто не береться. Елементи цього плану мають включати план розподілу ресурсів за принципом «згори донизу», оцінку розподілу ресурсів, необхідних для реалізації національних програм, процес прийняття рішень щодо здійснення політики на основі циклічного перегляду основних параметрів залежно від витрат.
У галузі податкової політики необхідно прийняти Податковий кодекс, після чого накласти мораторій на зміни податкового законодавства протягом 5 років. Давно пора чітко розмежувати корпоративні податки (ті, що сплачує підприємство) і податки й нарахування на доходи фізичних осіб. Те саме стосується поступового переходу до персональної сплати податків на доходи і сплати соціальних внесків тими, хто їх отримує.
Одночасно з удосконаленням таких інструментів активної економічної політики, як державна допомога і пільги, державні закупівлі, конче необхідно розв’язувати проблеми місцевих бюджетів. Наявна бюджетна система, як відомо, надмірно централізована, що знижує рівень реальної відповідальності місцевих органів. Без адміністративно-територіальної реформи її не зміниш, а ця реформа мусить полягати в укрупненні одиниць місцевого самоврядування – муніципалітетів, які самостійно виконуватимуть базові суспільні функції.
Чим іще небезпечна державна машина в її сьогоднішньому варіанті? Тим, що регулює й адмініструє сфери, які можуть прекрасно обходитися без неї завдяки ринковим механізмам чи неурядовим інституціям. Української держави буває явно забагато. Саме тому всі спроби спростити реєстрацію малого й середнього бізнесу зазнали краху. Хоча щоб зареєструвати неурядову організацію, наприклад, у Грузії, потрібно затратити всього 3 хвилини, а розмитнити в «єдиному вікні» автомашину – 15 хвилин. Отож першочерговим завданням залишається усунення перешкод у започаткуванні й веденні бізнесу, спрощення механізмів виходу з ринку, зокрема процедури закриття бізнесу без банкрутства й суттєвого поліпшення процедури банкрутства.
На порі також – докорінна перебудова системи соціального захисту населення. У тому розумінні, що соціальні зобов’язання держави формуються тільки в рамках бюджетних можливостей, соціальна допомога здійснюється тільки на адресній основі й переважно в грошовій формі. Реформа тут повинна починатися з коректного визначення характеристик бідного населення і затвердження довготермінової стратегії скорочення бідності. Від пільг за професійною ознакою в майбутньому слід відмовитись, пільги мають надавати лише за одним статусом пільговиків. Щоб уникнути при цьому різних політичних спекуляцій, необхідно переглянути кошик, на основі якого обчислюють прожитковий мінімум. Він має стати не показником межі бідності, а певним економічним індикатором. Ну, а про загальну пенсійну реформу, початок якої Україна оголосила ще 2003 року, і говорити нічого, вона давно ввійшла в протиріччя з фінансовими й демоґрафічними реаліями.
Охорона здоров’я вже вичерпала свій ресурс розвитку. Щоб її модернізувати, необхідно змінити структуру управління цією сферою: Міністерство охорони здоров’я має відповідати за визначення норм і стандартів у галузі, а функції фінансування медичних закладів, збору інформації мають бути покладені на спеціально створений Суспільний медичний фонд. Що стосується лікарень, то їм треба надати більшої автономності, перейти до їх фінансування на основі глобального бюджету. А з часом відокремити фінансування допомоги гостро хворим від фінансування допомоги хворим, що потребують довгострокового лікування.
У стані, близькому до критичного, перебувають інфраструктура (транспортна, телекомунікаційна, передачі енергії), комунальний сектор. Для держави тут також майже непочатий фронт робіт. Тобто необхідно стимулювати інвестиційну діяльність галузі задля технічної модернізації застарілих мереж і обладнання, сприяти поглибленню демонополізації житлово-комунального господарства, створенню конкурентного середовища на ринку комунальних послуг. Це має привести до стовідсоткової оплати вартості послуг і до повного скасування практики перехресного субсидування.
І нарешті – про село, колиску України. Жалісливих слів про те, що село вимирає, ми вже наслухалися достатньо, бракує лише конкретних дій задля підтримки села. Ці дії мають полягати передусім у створенні повноцінного ринку сільськогосподарської землі. Тобто в створенні продуманої кадастрово-реєстраційної системи, законодавства про ринок земель, у врегулюванні орендних відносин. Необхідно радикально реформувати державну політику підтримки сільського господарства, ключовим елементом якої має бути сприяння розвитку сільських місцевостей і боротьба з бідністю в селах. Пряма державна підтримка аграрного сектора має здійснюватися відповідно до вимог СОТ, виділення і розподіл коштів мають базуватися на чітких і прозорих принципах. Зайво, мабуть, нагадувати, що не обійтися тут і без модернізації системи відповідних наукових досліджень, освіти, які відповідали б сучасним ринковим умовам функціонування сільського господарства. Іншими словами, збільшити питому вагу державних витрат на розвиток сільськогосподарських досліджень і освіти, надання дорадчих і консультативних послуг.
Чи прислухається новий український уряд до порад і рекомендацій незалежних експертів? Чи піде нарешті шляхом корінних реформ? Від відповіді на ці питання залежить завтрашня доля держави.
Дмитро Карп’як,
виконавчий директор Коломийського представництва Громадянської мережі ОПОРА
|
