Легендарні особистості станиславівського бізнесу

Власники великого бізнесу завжди відігравали значну роль у житті суспільства. Особливо це помітно перед черговими виборами, коли ведуться жваві дискусії: чи має право прийти до влади особа зі значним капіталом? Чи не буде вона використовувати повноваження в своїх інтересах? У Станиславові кінця дев’ятнадцятого – початку двадцятого століття великий бізнес теж помітно впливав на життя міста. Без деяких ділових людей узагалі неможливо уявити собі його історію і розвиток. Хто ж вони – легенди станиславівського бізнесу?

Династія видавців
У 1868 -1914 рр., в період автономії Галичини у складі Австро-Угорщини, підвищився попит на друковану продукцію. Цим скористався український підприємець Ян Данкевич, який у 1868 р. купив друкарню, розбудував її й осучаснив. Станіслав Хованець, який прибув до Станиславова з Тарнова, певний час працював у цій друкарні, а згодом одружився з донькою власника – Сабіною Данкевич. Тесть усіляко допомагав молодій сім’ї «стати на ноги», тож Хованець невдовзі заснував власну друкарню. Так розпочалася легендарна видавнича династія. На жаль, Станіславу Хованцю судилося недовге життя. В 1910 р. у віці 48-ми років він раптово помер, залишивши чотирьом синам у спадок успішне й прибуткове підприємство «Друкарня і літографія Станіслава Хованця». Тут було десять сучасних машин і механізмів і 5700 кг різного типу друкарських літер.
Старший син Вацлав, правник і економіст за освітою, переніс друкарню з вул. Бельведерської, 8, де вона початково знаходилася,  до нового приміщення (сучасний бізнес-центр «Київ»). Він почав також додатково осучаснювати парк машин, але подальшому розвою підприємства перешкодила Перша світова війна. Станиславів кілька разів переходив з рук у руки, аж поки у 1919 р. не опинився під владою Польщі. Тоді місто стало столицею воєводства, а Вацлав Хованець з 1924 р. зайняв посаду бургомістра, потім президента Станиславова, був також депутатом Сейму Речі Посполитої. Громадська та політична робота не давала йому можливості приділяти достатньо часу друкарні, тож він передоручив її братам: Тадеушу, Владиславу, інженеру за фахом, та Чеславу, історику й письменнику.
До друкарні надходили замовлення з офіційних установ цілого воєводства, тож братам доводилося й далі вдосконалювати виробництво, щоб якісно їх виконувати. Активно видавалися й шкільні підручники, але найбільшої слави друкарня зажила завдяки чудово виданим літературним творам. Великим успіхом користувалися краєзнавчі видання, наприклад, «Каталог історичної виставки міста Станиславова» (1928 р.), «Книга пам’яток», видана в честь 260-річчя існування в Станиславові середньої школи, праця Чеслава Хованця «Вірмени в Станиславові у XVII i XVIII ст.». Популярною була тижнева газета «Кур’єр Станиславівський», яка теж видавалася у друкарні Хованців.
В тридцятих роках у родині Хованців відбулися певні зміни. Чеслав Хованець в 1931 р. виїхав до Парижа, де працював хранителем Польської бібліотеки. Інженер Владислав Хованець розпочав роботу на фабриці військових літаків у Варшаві. Найстарший брат Вацлав переїхав до Львова, де став директором Іпотечного банку. Отже, «на хазяйстві» залишився лише Тадеуш Хованець. Свою роботу друкарня припинила в 1939 р. з приходом радянської влади. Все сучасне обладнання з друкарні було вивезено до Москви і, подейкують, передано редакції газети «Правда».
Кінець династії Хованців був досить трагічним.  Тадеуш Хованець був заарештований НКВС і розстріляний у квітні 1940 р. Сабіна Хованець, мати братів, була вивезена до Казахстану, де померла голодною смертю. Вацлаву Хованцю, занесеному в «чорні списки» НКВС, удалося втекти зі Львова й оселитися в Кракові, де він помер у 1985 р. Інженер Владислав Хованець у вересні 1939 р. зголосився добровольцем на фронт. Був поранений, а після війни став співзасновником Вроцлавської Політехніки, де працював у якості викладача. Чеслав Хованець певний час воював у рядах польської армії у Франції, разом з військом перебував і в Англії. Після війни відбудував Польську бібліотеку, директором якої був аж до своєї смерті в 1968 р.

Пивне королівство
Певно, в нашому місті знайдеться мало людей, яким невідоме прізвище Седельмаєра – славнозвісного станиславівського броваря. Броварня в Станиславові збудована в 1767 р. й була одним з перших промислових об’єктів у місті. Точно не відомо, коли підприємство перейшло у власність Пьотра Седельмаєра – вперше він з’являється у хроніках як власник підприємства в 70-х роках 19 ст. Пьотр Седельмаєр був досить відомою особою в місті, зокрема виконував функції асесора (тобто засідателя) Господарського суду в Станиславові, володів також аптекою і корчмою. Він був власником броварні десь до 1890 р., а потім керівництво підприємством перебрав на себе його син Станіслав. В ті часи станиславівська броварня була підприємством середньої величини і виробляла близько 13 тисяч гектолітрів (1 гкл – 100 л) пива кількох ґатунків – «Marcowe», «Porter» i «Lezak».
В 1911 р. підприємство змінило свій формат, перетворившись у товариство з обмеженою відповідальністю. До цього товариства входило аж 29 учасників, але найбільші частки все ж належали Станіславу Седельмаєру та Міщанському банку в Станиславові. Виробництво пива зросло до 24 тисяч гектолітрів щорічно, а кількість працівників було збільшено до 52-х осіб.
Броварня перервала свою роботу в часи Першої світової війни, але вже у 1920 р. відновила виробництво. В міжвоєнні часи підприємство було типово локальним, меншим ніж, наприклад, броварня в Калуші. Деякі публікації, що описували промисловість тогочасного станиславівського воєводства, навіть не згадували його в числі важливих підприємств регіону. Контрольна перевірка інспектора праці округу Станиславів, що відбулася у двадцятих роках, вказувала на досить поганий технічний стан обладнання броварні. В тридцятих роках справи фірми теж ішли не блискуче – вона була неприбутковим підприємством, мала збитки. Часом в касі підприємства взагалі не було готівки. Наприклад, станом на 31.12.1932 р. каса фірми налічувала всього 11,49 злотих. Ситуація почала суттєво покращуватися під кінець тридцятих років.  
Така буда динаміка продажів пива у 1930-1935 рр.:
1930 - 332 543, 20 злотих;
1932 - 110 195, 40 злотих;
1933 - 50 844, 50 злотих;
1934 - 62 642, 05 злотих;
1935 - 89 054 злотих.
В кінці 30-х років броварня Седельмаєра отримала концесію на продаж алкогольних напоїв від Державної монополії спиртних напоїв. Продукцію броварні продавали з власної гуртівні в Станиславові, а також у торгових відділеннях в Калуші, Надвірній і Тлумачі. Прибуток від цієї діяльності (комісійні від продажу) у 1937 р. склав 109 901 злотих. Продаж пива загалом приніс прибуток 367 319, 29 злотих, тобто повернувся на докризовий рівень.
Отже, броварня успішно пережила кризу й варила пиво аж до початку Другої світової війни, точніше до 1942 р. Останній протокол технічної перевірки підприємства датований саме цим роком. В 1940 р. вози, що служили для розвозу пива, радянська влада використовувала для депортації єврейських мешканців міста. Пізніше члени родини Седельмаєрів загинули від рук фашистських окупантів. За радянської влади броварня продовжила успішно варити пінний напій вже як державне підприємство, а за часів незалежності, відзначивши 230-ту річницю, завод збанкрутував. Проте остаточна «смерть» броварні настала лише у 2007 р., коли будівлю розібрали, й згодом відбулася її сумнозвісна «реставрація».
На європейських інтернет-аукціонах досі можна придбати етикетки й пляшки з броварні Седельмаєра, а номери газети «Кур’єр Станиславівський», видані друкарнею Хованців, з цікавістю вивчають в архівах краєзнавці та журналісти. А отже, пам'ять про видатних ділових людей Станиславова все ж остаточно не втрачена і в сучасному світі.
Олена БУЧИК