«Батько» Станиславівської фортеці
Архітектор, який збудував Станиславівську фортецю, – це доволі загадкова постать в історії нашого міста. В численних краєзнавчих виданнях та місцевих архівах про нього можна знайти лише дуже небагато відомостей. Трохи більше про знаменитого архітектора дізнаємося з іноземних джерел. Ким же був «батько» Станиславівської фортеці?
Людина з трьома іменами
В українській історичній літературі архітектора Станиславівської фортеці прийнято називати Франсуа Корассіні. Проте в іншомовних джерелах зустрічаються й інші варіанти його імені – Франческо Кораззіні (Francesco Corazzini), Франсуа Короссіні (Francois Corossini). Достеменно відомо, що він жив у другій половині XVII ст., проте дата його народження поки що вкрита мороком таємниці. Він був французом італійського походження й народився у міщанській родині у французькому місті Авіньйоні. В 1646 р. Корассіні прибув до Польщі у складі свити королеви Людвіки Марії, яка була дружиною двох польських королів – Владислава IV, а після його смерті – Яна II Казимира. Королева була француженкою, донькою герцога Шарля де Невера, і при польському дворі ввела типово французькі порядки. В свиті своєї покровительки, при королівському дворі у Варшаві, Корассіні пробув досить довго. Близько 1655 р. він почав свою співпрацю з родом Потоцьких як капітан і підполковник піхоти Андрія Потоцького, старости галицького. Вже у 1656 р. він отримав від цього магната завдання як архітектор – модернізувати Галицький замок.
«Модернізований» замок
Андрій Потоцький вирішив відновити замкові будівлі в Галичі, що зазнали неодноразових спустошень і руйнувань, і виділив на це 42 тис. злотих. У постанові сейму від 1658 р. зазначено, що Андрій Потоцький власним коштом «від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом». Завдання Корассіні полягало у тому, щоб модернізувати мурований старостинський замок. Він запроектував і збудував земляні кліщові фортифікації, тобто такі, що складаються з двох елементів, які стикаються між собою у вигляді розгорнутого кута. Ці фортифікації з двома бастіонами архітектор розмістив перед замковими брамами. В цей спосіб йому вдалося значно підвищити оборонну здатність фортеці. Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев’ять комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катерини. Фронт робіт, очевидно, був солідним, адже на цих роботах щоденно були задіяні 200 робітників. Корассіні також працював у місцевій майстерні, де відливали кулі, дзвони та інші вироби з металу для потреб Потоцьких.
Станиславівська фортеця
Проте найбільш відомим шедевром Корассіні була фортифікаційна система Станиславова. Як же виглядала фортеця тих часів? Вона мала вигляд правильного шестикутника, на вістрях якого розміщалися бастіони. Земляні укріплення підсилювалися дубовим частоколом. Трохи пізніше фортецю оточили і ровами, викладеними камінням. Корассіні вдало використав болотисту місцевість навколо міста і безпосередню близькість двох річок, які наповнювали рів водою. Твердиня мала дві брами – Галицьку і Тисменицьку, а також Вірменську фіртку. Ця система була втіленням типових рис, притаманних тогочасній французькій інженерній школі.
Архітектор розпланував схему вулиць міста, центром якої була ринкова площа з ратушею, зорієнтована за сторонами світу. Він обчислював гармонійні співвідношення головної міської площі та вулиць середмістя у французьких туазах (1 туаз = 1,949 м). Вулиці прямували до воріт міста або перетинались під прямими кутами, утворюючи зручну систему комунікацій між житловими кварталами і стратегічними об’єктами фортеці.
Ось як описав «дітище» Франсуа Корассіні мандрівник Ульріх фон Вердум, що завітав до Станиславова у 1672 р. «Фортифікації складаються з шести регулярних земляних бастіонів з частоколом, зробленим із цілих дубів понизу. Воєвода також має намір вимостити рови та забезпечити їх зовнішніми укріпленнями. Головна лінія бастіонів має 150 стіп довжини». Одна стопа – 300 мм.
Роботи над зміцненням Станиславівської фортеці пізніше продовжили вже інші архітектори. Близько 1672 р. Корассіні приступив до будівництва мурованого замку у формі цитаделі, що був пов'язаний з загальною оборонною системою міста. Цитаделлю у фортифікаційній термінології називають внутрішнє укріплення фортеці, яке мало служити останнім опорним пунктом для гарнізону фортеці у випадку її падіння. Однак свою роботу архітектор так і не завершив. В 1679 -1682 рр. вже інший архітектор, Шарль Бенуа, продовжив будівництво замку, приєднавши його до загальної оборонної системи міста, як і задумувалося його попередником. Близько 1680 р. твердиня набирає поздовжнього плану. Її вдосконалення продовжувалося аж до середини XVIII ст.
Інші роботи
Існує припущення, що Франсуа Корассіні брав участь у відновленні фортеці поблизу селища Меджибіж (Хмельницька обл.) В 1650 р. помер львівський староста Адам Єронім Сенявський – магнат, що володів Меджибізьким замком. Він залишив єдиного сина Миколая Єроніма під опікою діда – великого коронного гетьмана Станіслава Ревери Потоцького, батька засновника Станиславова. Адам Єронім Сенявський був одружений на Вікторії Ельжбеті Потоцькій – доньці Ревери й сестрі Андрія Потоцького. В 1655 р. Ревера виділив кошти на відбудову Меджибізького замку, насипання валів, викопування ровів для його кращої оборони. Цілком імовірно, що у відновленні замку Ревері допомагав саме Франсуа Корассіні. Є версія, що він доклав руку і до вдосконалення знаменитої фортеці в Кам’янці-Подільському.
Пан генеральний архітектор
Королівським привілеєм від 20.06.1661 р. Франсуа Корассіні отримав після свого попередника Яна Якуба Бонеллі пост генерального військового архітектора (лат. architectus generalis militarni regni) в корпусі коронної артилерії. Йому тепер підпорядковувалася ціла група військових інженерів. Аж чотири рази за ініціативою Андрія Потоцького сеймик землі галицької в 1664-1667 рр. розглядав можливість надання йому шляхетства. На жаль, шляхетський титул Корассіні так і не отримав. Разом зі своїм піхотним полком він проживав у Станиславові і брав участь лише у кількох воєнних кампаніях: у задніпрянській військовій операції короля Яна-Казимира (1663-1664 рр.), в битві з козаками і татарами під Підгайцями в 1667 р., в Хотинській битві 1673 р., битві під Журавним 1676 р. з турецько-татарськими військами. Під час осінньої військової кампанії 1676 р. він запроектував і спостерігав за будівництвом польових фортифікацій під Журавним. Ця система складалася з обширного земляного валу довжиною близько 4,5 км, який з трьох боків оточив обоз королівських військ Яна ІІІ. Корассіні також збудував вісім саморобних земляних редут, що розташувалися на підступах до обозу. Тут була розміщена збройна батарея, яка обстрілювала стан війська противника. Подібні редути також застосовувалися у війську короля Яна Собєського в битві під Підгайцями в 1667 р. Пізніше вони також стали своєрідним взірцем для війська російського царя Петра І в битві під Полтавою 1709 р.
Генеральним військовим інженером Корассіні був до кінця 1676 р. За бойові заслуги та будівництво фортифікацій він отримав нагороду від сейму (1678-1679 рр.) в розмірі 1 тис. злотих. Помер Франсуа Корассіні в 1682 р.
На жаль, про родину й нащадків геніального фортифікатора знайти інформацію на даний час не вдалося. Немає також хоча б одного достеменно відомого й підтвердженого зображення Франсуа Корассіні. Та ми все ж сподіваємося: можливо, десь, в Україні чи за кордоном, у загадковій напівтемряві архівних сховищ, серед пожовклих документів зберігається портрет «батька» Станиславівської фортеці.
Олена БУЧИК
|
