Відомо всім, що не тільки сицилійська, італійська та світові мафії створюють свої капітали, здійснюючи будівничу роботу, бо, споруджуючи архітектурні меморіали, дороги, будівлі, пам’ятники, їм вдається фальшувати затратами на приховані роботи.
В нашому Івано-Франківську все ще точиться не діяльність, а метушня навколо спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку. Все роздмухують ніби суперечку, де йому стояти та яким йому бути. А досвід тривалого будівництва фонтану на вічевому майдані та спорудження меморіалу Степанові Бандері не в центрі міста наводять на думку про гроші, які тепер на антикорупційній мові називають «відкатами».
Колись Городецький на постамент під пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві використав камінь, що залишався від спорудження набережної Дніпра, бо він про «відкати» не дбав.
А якщо по щирості, без задніх задумок про «відкати», то пам’ятник Шевченкові належить поставити той трьохметровий, який вже лежить на складі, виготовлений і подарований Івано-Франківську канадським скульптором українського походження.
Особливих суперечок стосовно місця його встановлення виникати не повинно, бо з усіх точок зору цим місцем є затишний сквер за медичним університетом. Однак належить застерегти, щоб обличчя Тараса було зорієнтоване в бік Києва, до України.
Погляньте, як поляки встановили пам’ятник Міцкевичу, лицем не до сходу сонця, а зорієнтовували його погляд в бік Варшави.
Диво дивне. Що думали? Яку мету мали, коли меморіал Бандери повернули до України спиною?
Тож не зробіть так само з Шевченком. Правда, якщо встановлювати вже готовий пам’ятник Шевченка в сквері за медуніверситетом, то багато грошей туди не вбухаєш, а значить, і відкатів не дуже намиєш. Але як зі смутком твердив Винниченко: «Нашу історію читати без брому неможливо».
Петро Палажин
|
