Полеглим воїнам пошана на віки
Шана і вдячність повоєнного покоління тим, хто у буремні роки Другої світової загинув, визволяючи рідну землю від фашистської навали, живе не лише у серцях прикарпатців. Про кровопролитну війну і про те, що ми, нинішні, повинні берегти мир і спокій на землі, нагадують численні могили та меморіали у містах і далеких селах. На Прикарпатті фактично у кожному селі стоять пам’ятники воїнам, що полягли у боях. Поруч – меморіали тим, хто поліг за незалежність України у визвольних змаганнях проти нацизму та більшовизму. Усі вони доглянуті, як належиться, місцевими громадами. Ці світлини, зроблені напередодні 9 травня у селах Городенківського і Тлумацького районів, – наочне свідчення того, що наша історія завжди з нами.
Фото Тараса Греня.
Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну
Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, – становлять не менше 14 мільйонів. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні.
Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.
З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйона.
То ж втрати цивільного населення України: 5,5-6 мільйонів чоловік, понад 2,5 мільйона уродженців України загинуло на фронтах. Виходить, усього як мінімум 8 мільйонів осіб.
Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід – це ще понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей. Втеча частини населення з окупантами, страшна цифра – 2,4 мільйона остарбайтерів із 2,8 мільйона радянських людей, загалом вивезених у нацистське рабство!
На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл, з яких 250 спалено вщент, знищено 16,5 тисячі промислових підприємств, 18 тисяч лікувальних закладів, 33 тисячі шкіл, вузів, технікумів та НДІ, а також понад 33 тисячі колгоспів, радгоспів, МТС.
І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу.
Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки та в перші місяці війни в Галичині й на Волині, у період відступу, був не менш вражаючим. Багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан – українців, поляків, євреїв.
Найяскравіші приклади виконання злочинної тактики "випаленої землі" – знищення центру Києва восени 1941 року та підрив Дніпрогесу, вигорілі ниви й села.
А ще – життя й покалічені "визволителями" долі людей у повоєнне десятиліття.
За 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівненщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисячі, убито понад 153 тисячі, виселено за межі України 203 тисячі.
Тож маємо вшановувати світлу пам'ять наших дідів, батьків, сестер і братів.
Але вшановувати не під фальшиво цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нашої нації, а в щирій молитві за упокій їх душ та за долю України.
Петро Процик,
генерал-лейтенант запасу
|
