Український рукопаш в далекій Австралії:
ходити босими по склі і розбивати на грудях граніт
Бойові мистецтва актуальні у всі часи, бо чергові покоління хлопчаків та дівчаток защораз знаходять у них нове та захоплююче для себе, відкривають можливість свого самовдосконалення і самореалізації. І якщо східні єдиноборства – це вічна і давно відома пісня, то такий феномен, як український рукопаш існує ще порівняно недовго, але вже встиг заявити про себе. Бойовий гопак, як ще називають його, без сумніву, приваблює не тільки особливою субкультурою, певною естетикою, але й вимагає, у свою чергу, цілеспрямованості наполегливості і постійної роботи над собою: важливо перебороти страх і відкрити у собі приховані здібності.
Федерація бойового гопака існує в Україні з 1997 р., тобто якихось 15 років, але вже виросло покоління гопаківців, які без цього виду бойового мистецтва не уявляють свого життя. І серед них Любомир Матійців – студент філософського факультету Прикарпатського національного університету, вихованець ворохтянського обласного осередку бойового гопака, яким керує абсолютно відданий своїй справі профі найвищого класу Валерій Одайський.
Любомир займається цим видом єдиноборств шість зі своїх 18 років і переконаний, що саме Валерій Одайський змінив його життя, вніс у нього сенс та мету. Нещодавно у складі делегації на запрошення австралійського відділення Федерації українського рукопашу хлопець побував у тій далекій та екзотичній країні з презентаційною метою цього виду українського бойового мистецтва. Підготувавши цікаву та видовищну програму, члени делегації, а це – президент федерації Микола Величкович, віце-президент Валерій Чоботар, Григорій Унгурян та Любомир Матійців – провели низку показових виступів та демонстраційних тренувань на австралійських, у цю пору літніх, теренах.
Очевидне-неймовірне
Як згадує Любомир, якщо перед виступами, зокрема у таборах Союзу української молоді та Пласту до них ставилися скептично, бо, в кращому разі, щось трохи чули про запорізьких козаків, то після виступу скептицизм змінювався на захоплення та здивування, бо надто вже вражаючі речі робили ці хлопці з далекої України. Окрім досконалої техніки та бездоганного володіння своїм тілом, вони заввиграшки ходили босими по склі, а розбивання гранітного каменю на грудях взагалі для багатьох глядачів стало досвідом за межею людських можливостей. На моє запитання, чи, бува, не ходили хлопці по воді, Любомир засміявся і відповів, що над цим вони працюють.
Також варто зазначити, що разом з ними виступали й представники австралійського осередку української Федерації рукопашу гопак Марко Ткачук, його сини Олександр і Данило, котрі водночас були й перекладачами. Члени делегації побували з виступами у всіх найбільших містах Австралії, залучаючи місцеву молодь до українських традицій, та й самі активно відкривали для себе новий світ екзотичного материка.
Як зізнається Любомир, його особисто в Австралії вразило гармонійне співжиття людей та природи. Для юнака, котрий народився та виріс у Ворохті, і котрий на власні очі спостерігає, як різко і фатально змінюється гірська екосистема, це порівняння не на користь рідного краю. Так, у Джемоні – місті з населенням у 300 тисяч мешканців, за кілометр розташований ліс, в якому спокійно живуть кенгуру та коали. „А кролі, – сміється хлопець, – у нас так навіть миші не бігають, як там кролі. Кенгуру ж вільно гуляли у літніх таборах поміж наметами”.
Вразила також велика океанська дорога протяжністю 150 кілометрів уздовж південного узбережжя Австралії, яку видовбали в скелях. Таких доріг є лише декілька у світі.
А загалом поїздка стала можлива завдяки спонсорам та меценатам. І тут особлива подяка магазину сувенірів і подарунків «Оле-тур» та виконавчому директору відділення НОК України в області Ігорю Шкоропаняку за розуміння і підтримку.
Марія МИКИЦЕЙ
ДО ТЕМИ
Бойовий гопак: за межами спорту
Щороку гопаківці відбувають два тижні вишколу в Червоно-Дібровській Січі у Чернівецькій області. Її будівництво розпочалося 2002 р. із забудови городища козацької архітектури. З 2004 р. на Січ приїжджають діти з різних регіонів України – Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Сумської областей, Дніпропетровська та Києва. Вони проходять вишкіл з історії України, займаються українськими бойовими мистецтвами, опановують верхову їзду, формують національну свідомість та християнську мораль.
Також у Львівському державному університеті фізичної культури є спеціалізація рукопашу гопак, де готують фахівців з цього виду національного єдиноборства. Але це перспективне і неймовірно естетичне бойове мистецтво вже давно вийшло за межі спорту, завойовуючи нові горизонти та території. Варто згадати кліп Руслани до «Євробачення-2004», обкладинку альбому «Перверзія» гурту «Гайдамаки» чи кліп «Тартаку» «Джангел».
А що стосується обласних планів на майбутнє, то голова благодійного фонду «Рамена», співзасновник обласної федерації рукопашу гопак Василь Ленюк каже, що мріє створити секції рукопашу в кожному райцентрі, тобто пустити його в народ, тим самим завойовуючи нових прихильників та шанувальників, даючи підростаючому поколінню чудову альтернативу дозвілля та національного духовного та фізичного вдосконалення.
|
