ТЕМА - 27 Лютого 2014 - Західний курєр
Неділя, 04.12.2016, 16:13
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2014 » Лютий » 27 » ТЕМА
12:46
ТЕМА
Наші в Russiа
Важкий хліб прикарпатських заробітчан у Росії


Серйозні арсенали та «шлагбауми», що використовувала Росія для гальмування нашої євроінтеграції протягом минулих місяців, бачив увесь світ. Мільйони українців за східним кордоном, переважну більшість яких складають трудові мігранти, у різній мірі відчули  на собі їхню потужність. За даними Міжнародної організації мігрантів, половина від загальної кількості українців, що заробляють на хліб насущний вдалині від батьківщини, перебувають саме там, активно поповнюючи ряди трудового «андеграунду». Майже третина з них – вихідці із Західної України. Їхній статус на просторах федерації залишається підвішеним на гачок політичних суперечок.

Їдуть законно, працюють – не зовсім  

«Домашні» різдвяно-новорічні канікули, що українські заробітчани традиційно беруть у кінці грудня, минулого року для багатьох гастарбайтерів вимушено розпочалися значно швидше. Незатишно на російському кордоні стало вже у серпні, і не лише через «торговельну війну»: набрали чинності закони РФ, які заборонили іноземцям  перебувати на території федерації більше трьох місяців протягом півроку. А уже в листопаді тамтешнє МЗС відзвітувало про 20 тисяч громадян України, видворених за межі Росії із забороною в’їзду на три роки, переважно за перевищення максимально дозволеного строку перебування в державі чи адмінпорушення. При цьому кожному вигнанцю вручили штраф від 2-х до 5-ти тисяч рублів. У грудні тенденція закріпилася: «за бортом» опинилося ще п’ять тисяч українців.    
Всього за кілька місяців число нев’їзних у сусідське «обійстя» збільшилося утричі, бо ще у серпні, за даними російської міграційної служби, у чорному списку прикордонників були лише 7 тисяч наших співвітчизників. Деякі оглядачі відразу припустили: пружиною для такого стрибка у лічильнику стали саме політичні конфлікти, пов’язані з Угодою України про асоціацію з ЄС. Та люфт для розвитку процесу у Кремля залишився достатній – ще у червні в потенційні кандидати на таку ж «світлу перспективу» російське МЗС записало 700  тисяч українців.  
«Дев’яносто відсотків нас тут працює нелегально. Я не експерт, але  можу це сказати впевнено, – переконує 25-річний коломиянин Іван, який уже більше, як три роки їздить на російські заробітки разом з земляками. – Але не тому, що ми не хочемо бути «легалами» – ми за! Але тоді їхати туди на роботу взагалі нема за чим. Навпаки – будуть сто разів тебе перевіряти, викликати. Це не вигідно ні нам, ні тим, на кого ми працюємо».
За словами Івана, щоб трудитися у Росії на законних підставах, потрібно мати на руках два документи – тимчасову реєстрацію та дозвіл на роботу.
«З першим проблем нема, – розтлумачує чоловік. – Його дають відразу на три місяці  і безплатно. Але з дозволом на роботу – все складніше. Сам його ти зробити не можеш, цим має займатися лишень роботодавець».  
Процедура клопітна: дозволи на роботу в Росії для іммігрантів видаються за квотами,  виділеними на кожну конкретно область. Роботодавцю, щоб отримати дозвіл на «імпортного» працівника, треба довести в міграційному відділі, що на ці вакансії відсутній попит серед населення. Тому навіть великі компанії, приймаючи на роботу українців, приміром на будівництво, з великої групи приїжджих, за правилами оформляють тільки кількох людей. У центральній частині Росії видача робочих ФМС (так називається дозвіл на роботу) – це окремо поставлений бізнес, за послуги якого з працівників вираховують від 6-ти до 25-ти тис. рублів.
«На кордоні Росії нам всім дають міграційну карту, – веде далі заробітчанин. – Там треба вказати, для чого ми їдемо – мету візиту. «Робота» – пише тільки кілька людей. Ми разом з «шефом» (організатором виїзду з України, - ред.), «рішаємо» наперед, хто це буде. Решта всі їдуть або «в гості», або відмічають, що вони – «туристи». Значить виходить, що кордон ми перетинаємо законно, а от працюємо, я б сказав, не зовсім легально».
За такою схемою українські «напівлегали» працюють майже без ризику протягом років. Сплески активності контролюючих органів зазвичай можна погасити з допомогою «діалогу» та певної суми рублів. Цим займаються навіть не самі заробітчани, а безпосередньо підрядники чи замовники. Гастарбайтерам, охочим попрацювати без посередника, доводиться скрутніше. Саме такі «одинаки» чи навіть цілі групи приїжджих, що в тризубому паспорті зберігали картку з гордою позначкою «турист» та були затримані на місці роботи – будмайданчику чи ринку, і склали найбільшу частину тих, кого чекало безславне адміністративне видворення за межі федерації в період з серпня по листопад.
«Я якраз збирався їхати в листопаді, – розповідає пан Мирослав М., житель села у Тлумацькому районі, гастарбайтер із 10-тирічним стажем. – Але мені подзвонив брат, який тоді працював у Москві, переконав не їхати туди до кінця року мінімум. Казав, всіх наших там «шикують». Йому пощастило – не депортували, хоч і сиділи з земляками всі на чемоданах. Але бригаду з сусіднього села, потім розказували, всю «перетрусили».
«Я про це тільки чув, – говорить про депортацію українців коломиянин Іван. – Але ми спокійно працювали, ніхто нас не чіпав. Може тому, що ми працюємо зараз на реставрації храмів, причому в самому центрі Москви. До нас навіть Медвєдєв два рази приїжджав – дивився, як іде процес! – гордиться заробітчанин. – Єдине, що було не так за цей весь час, це те, що гроші нам затримували тоді як ніколи, тижнів на два. Але заплатили».

Міграційна політик і заручники…
Скільки саме українців борознять російські простори та яку частину з них складають трудові нелегали, точно не відповідає жодна статистика. За даними, які озвучив Президент РФ Володимир Путін в грудні минулого року, півтора мільйона громадян України працюють на теренах федерації без страху і докору, а ще близько 3,5 млн. змушені обминати представників закону десятою дорогою.
«Це велика кількість», – глибокодумно зауважив тоді Путін. Втім, добре це чи погано, керманич Росії не уточнив. Адже за оцінками, що наводять російські ЗМІ, реальна потреба в дешевій привізній робочій силі у країни значно більша. Приміром, за встановлені у минулому році квоти – 1,75 млн. іноземців – приблизно втричі. А кожна п'ята сім'я росіян, приводячи житло до ладу, наймає нелегалів, надаючи перевагу перед азіатами саме українцям чи білорусам.
«Головна проблема в тому, що Росія не зацікавлена у легалізації наших мігрантів, – вважає член Світового конгресу українців (СКУ), голова соціально-правничої комісії Української всесвітньої координаційної ради Михайло Петруняк. – Навіть ті, хто працюють там легально, відчувають постійний психологічний тиск, а нелегальна робоча сила взагалі знаходиться в підвішеному стані. Це зручно для Росії, очевидно, тому для них створюють такі умови, що коли вони легалізуються, їх не хоче брати на роботу ніякий роботодавець».
Йдеться про високі податки та обтяжливі бюрократичні процедури. Наприклад, у 2013 році розмір державного мита на одного «імпортного» працівника для російського роботодавця становив 6 тис. руб. (майже 170 дол.). Напередодні 2014 року Федеральна міграційна служба декларувала подвоєння цієї суми – до 12 тис. руб. за дозвіл, при тому, що середня заробітна плата у мігрантів – 1-1,5 тис. дол. (поки  що податок залишається попереднім). А крім сплати мита, сумлінному роботодавцю необхідно вписатися у квоту, рамки якої у поточному році звузились майже на 7% від минулорічної – до 1,6 млн. іноземних працівників.
Російські держменеджери пояснюють: такі кроки – наслідок реалізації послідовної політики задля приборкання хвилі нелегальної трудової міграції, що захлиснула країну. Цілком зрозуміло, що робітник-іноземець у місцевій громадській свідомості сприймається переважно негативно: «Понаїхали! Їм що тут, салом намазано?!». А образ типового українського будівельника-шабашника, що нібито страждає перманентним похміллям та за першої-ліпшої нагоди цупить інвентар та робочі матеріали, сформовано та розтиражовано серед російського глядача у телебаченні та ЗМІ.
«Але насправді українці – це висококваліфікована робоча сила, яку фактично росіяни не мають ким замінити, – наголошує Михайло Петруняк. – Наприклад, працювати у нафтогазовій промисловості так, як українець, не зможе ні таджик, ні інший азіат, хоч вони є дешевшою робочою силою».
Звичайно, зусилля сусідньої країни навести у своєму домі порядок відповідають не лише власним національним інтересам Росії, а й інтересам сусідніх держав, у тому числі й України. Але, як стверджують самі гастарбайтери, рівнобіжно з посиленням міграційного контролю у РФ на території України побільшало російських «туристичних» фірм – прихованих бірж праці, які фактично займаються добором українських кадрів на нелегальну роботу закордон. Таким чином, на зміну одним депортованим нелегалам відразу знаходиться кільканадцять інших охочих підкріпити ударною працею велич грізного сусіда.
У густій тіні, звичайно.  
«Тому захист своїх трудових мігрантів має бути у полі зору Української держави, – продовжує Михайло Петруняк. – Треба добиватися підписання двосторонніх угод, щоб наші громадяни були захищені, могли працювати в нормальних умовах, якщо вже не можуть знайти роботу на Батьківщині. Бо ті, хто працює нелегально, рано чи пізно доживають пенсійного віку і платити пенсії їм змушена буде Україна».
Та розтрусити калитку Пенсійного фонду доведеться ще не скоро, адже більшість заробітчан — це молоді, працездатні люди віком від 25 до 40 років, які своєю, нехай і   нелегальною, працею приносять державній економіці цілком легальну вигоду. Для керівництва країни таке явище як трудова міграція вирішує одразу два питання: працевлаштовує потенційну армію агресивних безробітних та валютними вливаннями підтримує на плаву держфінанси. Лише у першому півріччі 2013 року заробітчани з Російської Федерації перерахували в Україну 1,2 млрд. дол. – потужна «підтримка штанів» для вітчизняної економіки (загальний обсяг приватних грошових переказів в Україну за цей період склав 3,8 млрд. дол.).
Тож у найближчій перспективі мігранти, судячи з усього, лишатимуться заручниками замкненого «заробітчанського» кола зі всіма його атрибутами: ненормованим робочим днем без дотримання правил техніки безпеки, часто без вихідних і лікарняних, неминучим страхом перед правоохоронцями та принизливим відчуттям себе як людини «другого сорту». Тепер хиткості їхньому становищу додасть неспокійна політична ситуація, яка у будь-який момент може отримати новий виток.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ

Переглядів: 268 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]