Субота, 18.11.2017, 12:20
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Жовтень » 3 » СУСПІЛЬСТВО
10:38
СУСПІЛЬСТВО
Діти-сироти – чиї?

Втрата батьків – одна із найбільших трагедій у житті людини. Пережити її в дитинстві – ще важче. Найчастіше у випадку смерті батьків опіку над дитиною беруть близькі родичі, проте буває, що в дитини більше нікого немає, або в родичів немає змоги її взяти до себе, тоді долею сиріт опікується держава.

«Державні» діти

Мережа інтернатних закладів була створена за радянських часів. Особливо багато дітей там перебувало у післявоєнні роки. Тоді багато дітей, які залишилися без батьків і житла, жебракували на вулиці, і перебування в інтернаті було чи не єдиною можливістю для них отримати їжу та одяг.
У часи СРСР радянська пропаганда намагалася змалювати школи-інтернати у райдужних барвах: привітні вихователі, які турбуються про кожну дитину, дружній дитячий колектив, що горою стоїть один за одного, повноцінне харчування, гарні іграшки. Напевно, так воно і було. Проте розповіді дітей, які вийшли з інтернатів, особливо ті, хто перебував там у переламних 80-90-х роках, у період розпаду СРСР та економічної кризи, вражають: байдужість вихователів, зіпсована їжа, холодні приміщення, старий драний одяг, навпіл розламані меблі та подерті книжки. Були серед вихователів і справжні служителі добра, які щиро опікувалися дітьми, намагалися компенсувати їм відсутність батьківської любові і батьківського дому. Проте таких були одиниці, а дітей – сотні.
Зараз під суворим державним контролем знаходиться стан будинків дитини (так зараз називаються інтернати для дітей-сиріт), повністю забезпечується їх фінансування, створюються можливості для соціальної адаптації дітей до самостійного життя. Проте держава не може дати головного – справжньої любові і батьківського тепла.
Чиновники і самі розуміють проблему, тому докладають максимальних зусиль, аби влаштувати дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, де дитина отримуватиме більше уваги, тепла і любові.
За словами Уповноваженого з прав дитини Юрія Павленка, дуже скоро прийде той час, коли в Україні не залишиться інтернатних закладів «радянського» типу, вони реформуються у дитячі садки, школи, позашкільні навчальні заклади, центри соціальної підтримки сім’ї з дитиною – у ті заклади, яких сьогодні потребує кожна громада, а діти будуть зростати у сім’ях усиновлювачів, опікунів, прийомних батьків, батьків-вихователів.

Прийомні батьки  і опікуни

Якщо раніше, аби всиновити або взяти під опіку дитину, необхідно було пройти «7 кіл пекла» і витратити купу грошей на хабарі для чиновників, то зараз діє принцип «гроші ходять за дитиною». На кожну дитину-сироту держава виділяє соціальну допомогу: 2064 грн. на дітей-сиріт до 6 років і 2572 грн. на дітей від 6 до 18 років. Це на 500-700 грн. більше, ніж у 2010 році.
Завдяки підвищенню соціальних виплат прийомні батьки отримують фінансову підтримку, але, з іншого боку, виникає небезпека, що хтось захоче зробити з усиновлення бізнес. Аби цього не трапилося, за кожною такою сім’єю і будинком сімейного типу закріплюється соціальний працівник (яких, до речі, минулого року стало більше на 12 тисяч), якому дитина зможе розповісти про те, що її турбує. Оскільки дитину можуть залякати, соціальний працівник в обов’язковому порядку обходить сусідів, аби з’ясувати, чи не виникає в сім’ї сварок, чи дітей одягають, чи не ходять вони голодними. Така система зазвичай діє ефективно, а у випадках, коли виявляється, що до дитини погано ставляться – цю інформацію відразу отримують органи опіки і правоохоронні органи.
Крім того, згідно з соціальними ініціативами Президента України Віктора Януковича «Діти – майбутнє України», створюється «гаряча телефонна лінія» для дітей, куди вони зможуть зателефонувати і повідомити про домашнє насильство, порушення своїх прав, отримати консультацію психолога, а відповідальні органи оперативно відреагують на скарги.
Головним індикатором ефективності кроків держави є щасливі діти, які в майбутньому виростуть у турботливих батьків. Зусилля нашої держави відзначили і за кордоном: за результатами Європейської конференції щодо захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, Україна в 2012 році визнана найбільш прогресивною серед країн Європейського регіону у ставленні до дітей-сиріт.
Виховати власну дитину – задача не з простих, а взяти на виховання дитину-сироту – ще складніша. Такій дитині треба приділяти ще більше уваги, дарувати ще більше тепла і турботи, аби, зрештою, вона назвала вас татом і мамою. Але це посильне завдання, коли бачиш рідні очі і знаєш – «віднині це моя дитина».
Оксана ТКАЧЕНКО
Переглядів: 302 | Додав: bond | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]