Берегиня української вічності
Тетяні Данилівні ФІГОЛЬ сьогодні виповнюється 80 років
Вже вкотре дякую Богові, що дарував мені ідею писати про цих дивовижних людей – Високолітніх. На фоні сірої буденності, по вінця наповненої роздратуванням, нервами і розчаруванням, невдоволенням минулим і непевністю в майбутньому, герої моєї рубрики вражають мудрістю, твердістю, силою духу, майже молодечим завзяттям, дерзновенними планами і спокійною впевненістю в тому, що ті плани будуть зреалізовані. Бо якщо не вони, то хто?
Сьогодні ми з вами маємо прекрасну можливість ближче познайомитись з людиною, котру знають, поважають і люблять тисячі іванофранківців. Отже, вітаємо ювілярку, котрій 19 січня, на саме Водохреще, виповнюється 80! Це той прекрасний вік, коли спокійно можна називати високі числа і з приємністю помічати неприхований подив і захоплення в очах співбесідників, котрі цілком щиро вважають тебе щонайменше на 10 років молодшою.
А якщо назвати ім’я ювілярки – а це наша шановна Тетяна Данилівна Фіголь, то віковий ценз її душі і на всі 20 різниться з паспортними даними. Ця ділова, енергійна, красива жінка так неймовірно багато зробила на своєму віку, що це може видатися фантастичним.
Очевидно, вроджена потреба допомагати людям, оберігати і захищати всіх зумовила вибір професії пані Тетяни, котра 50 років 5 місяців і 29 днів пропрацювала дитячим лікарем. Це ж скільки тисяч маленьких пацієнтів, а нині дорослих громадян нашої держави, мають бути вдячні докторові за фахову майстерність і часточку серця, вкладену у їх зцілення. І яким великим і добрим має бути то серце…
Заміжжя, наворожене циганкою
Народилася пані Тетяна у 1932 році в селі Підбереж Долинського району у вчительській родині Дяківих – Катерини Федорівни і Данила Олексійовича. Середню школу закінчувала в Болехові, щоденно долаючи дорогу довжиною 8 кілометрів у один бік. Такий був час…
До речі, цікавий момент – саме в Болехові пані Таня вперше побачила автобус у 1957 році, коли народила донечку Ксеню. А перед цим ще ж треба було познайомитися на танцях у медінституті з батьком Ксені – молодим художником Михайлом Фіголем, довгий час зустрічатися з ним, вийти заміж, працювати, допомагати чоловікові, дбати про сім’ю.
Це заміжжя дівчині наворожила циганка ще в 10-му класі. І хоч строге родинне виховання, добрі традиції інтелігентної галицької родини, в котрій були і широко знані в краї священики, не дозволяли вірити циганським теревеням, але, як виявилося, від долі не втечеш. І так уже сталося, що саме 25 грудня 1955 року, на католицьке Різдво, молоді розписалися.
Нелегко жилося їм від перших днів. Одинадцять помешкань довелося поміняти з двома діточками, бо в 1961 році народився ще й синочок Олесь. Напружена праця лікаря, дрібні діти, побутова невлаштованість, ще й чоловік здобував освіту в Ленінградській академії мистецтв. Батько Тетяни Данилівни їздив із зятем на захист диплома, котрий той захищав в Інституті теорії та історії мистецтв ім. Рєпіна. Данило Олексійович до смерті (а прожив він 93 з половиною роки) з гордістю згадував, як викладачі академії дякували йому за талановитого сина, приймаючи його за рідного батька Михайла Павловича. А вони таки насправді багато в чому були схожі.
Аби припинити митарства молодої родини, батьки пані Тані продали в селі хату і на околиці Станіслава побудували невеликий особняк, виходячи зі своїх сил і ресурсів. «Кожна цеглина пройшла через руки тата і чоловіка», – згадує Тетяна Данилівна.
Та й сама вона ніколи не цуралася ніякої роботи, не ділячи її на чоловічу і жіночу. Поза будь-яким сумнівом, саме завдяки її самовідданій любові і жертовності чоловік зумів зреалізувати Богом даний дар, і з простого сільського парубка з Крилоса вирости у всесвітньовідомого майстра живопису, доктора мистецтвознавства, професора Прикарпатського національного університету, заслуженого художника України.
Величний український родовід
…Невпинно летить час. Виросли діти. Дочка Ксеня закінчила Львівську консерваторію, працює викладачем фортепіано в школі ім. Соломії Крушельницької. Син Олесь закінчив Львівську академію мистецтв і працює у ній викладачем. З теплотою пані Тетяна говорить про зятя і невістку, з гордістю показує світлини онуків: Павло – історик, Юрій – музикант, закінчив консерваторію в Кьольні, виборов право стажуватися в симфонічному оркестрі Берлінської філармонії. А внук Данило, котрий також закінчив Львівську академію мистецтв, подарував бабусі трьох правнуків – Марка, Луку і Дзвінку.
За довгі роки життя ця родина витворила декілька храмів в різних вимірах. Найперше – це величний і розгалужений український мистецький родовід. У 1998 році на подвір’ї Фіголів виросла галерея, заповнена мистецькими полотнами Михайла Фіголя з історичної тематики. На той час в Україні відзначали 1100-річчя заснування Галича, але організувати персональну виставку знаного художника, який достеменно знав і відтворив у своїх картинах життя Галицько-Волинського князівства, бажаючих не знайшлося. Та, попри все, виставка відбулася! І діє й донині. Тут, в родинній мистецькій галереї, живуть галицькі князі і бояри, світить мудрим зором вічно юна Роксолана, застиглі миті історії ХІІ – ХІV ст. змушують нас, нині сущих, пам’ятати, хто ми і звідки, і думати, думати…
Чимало робіт господаря і його друзів не просто висять, а мешкають – саме мешкають в оселі, котру дбайливо доглядає і оберігає справжня хранителька цього світу мистецтва.
Окремого захвату заслуговує книгозбірня, котра налічує понад 8 тисяч екземплярів книг. А господиня донині готова відмовити собі в найнеобхіднішому, аби придбати нове уподобане видання.
Ще наша ювілярка кохається у вишивці, має унікальне зібрання старовинних і сучасних жіночих сорочок, рушників, обрусів, окремі з яких радують око українців з ХІХ століття. Що характерно, вся ця краса не захована від людей, не припадає пилом. Чимало речей з домашнього музею стають активними учасниками духовних дійств чи то в залі «Просвіти», чи в Центрі патріотичного виховання ім. Степана Бандери.
До речі, стіни однієї зі світлиць Центру проміняться ликами 17-ти галицьких вінценосців, графічно відтворених в новочассі художником Михайлом Фіголем. А в меморіальному комплексі Степана Бандери у Старому Угриневі десятки експонатів, подарованих Тетяною Данилівною, сприяють відтворенню правдивої обстановки, котра породила для України національного провідника-героя.
Вдома ж пані Таня незмінно рада гостям, проводить численні екскурсії для учнів, студентів, всіх бажаючих. Член обласної організації краєзнавців, людина всебічно ерудована, вона глибоко і конкретно розповідає про складні моменти національної історії, проводить цікаві історичні паралелі. Слухати її, спілкуватися з нею цікаво всім і кожному.
У 1999 році невблаганна хвороба несподівано обірвала політ руки майстра Михайла Фіголя, та вірна і мудра дружина так вправно веде чималу господарку, що чимало чоловіків могли би позаздрити. Завдяки їй присутність господаря ледь чи не зримо відчувається на кожному кроці.
Щоправда, не можна сказати, що вона сама. Вже багато років поряд з нею незмінний і надійний помічник – чотириликий Світовид, посланець з язичницьких часів. Світовид – одна з найцінніших культових пам’яток вітчизняної дохристиянської культури. Сучасні послідовники давніх слов’янських віровчень падають перед ним на коліна.
Цікава історія появи саме цієї пам’ятки в новій добі. Після повені на Збручі в 1848 році мешканці села Личківці Гусятинського району на Тернопільщині помітили у річці величезний камінь дивної форми. На берег його витягали чотири пари волів. Довідавшись про знахідку, польський граф Мечислав Потоцький велів відвезти її до Кракова. Личківський ідол дотепер зберігається у Краківському Вавелі, а дві його копії – у Тернополі і Львові. Як бачимо, Світовид Фіголів також належить до відомої історичної родини.
Небайдужа, рвійна, елегантна
Біля цієї жінки добре і затишно всім – рідним і близьким, богам та ідолам, князям та султанам, картинам та книгам. У чималому помешканні завжди чисто і світло, смачно пахне домашньою випічкою. А медівник пані Тані взагалі рівних собі не має. Вона ж, навчена прадавньою мудрістю своєї бабці, не випускає з хати гостей, не пригостивши їх.
А про велику пивницю з каміном, дубовим столом і лавами ходить чимало легенд. Сотні автографів іменитих людей на старих стінах проміняться ще не дослідженим пульсаром, доповнюючи і збагачуючи неповторну ідентичність нашого рідного Івано-Франківська на духовній мапі планети.
Не можу надивуватися дивовижній всюдисущості цієї жінки. Її можна побачити чи не на всіх політичних та культурно-мистецьких заходах, які стосуються теми українського державотворення. Така небайдужа, рвійна, елегантна… Саме ця активна життєва позиція привела її в стіни «Просвіти», активним членом якої вона є з моменту відродження цієї організації і донині.
У цієї жінки чимало друзів, але й дружить вона специфічно – найперше думає, що може зробити для близької людини, чим допомогти. Тобто, на рівні підсвідомості наша ювілярка вірить у власну всемогутність.
Не наважуюсь запитувати про якийсь рецепт довголіття. Впевнена, що пані Тетяна аж ніяк не вважає свій вік довгим, бо постійно докоряє собі, що ніколи не встигає зробити заплановане на день. Щоправда, тих планів у неї безліч, особливо творчих.
Щоразу після спілкування з цією дивовижною людиною утверджуюся в думці, наскільки відносним є поняття віку: хтось в 30 вже старий і втомлений, а інший й у 80 – молодий і дерзновенний.
Місто Франкове, рідний Княгинин, а з ними і наш «Західний кур’єр» щиро вітають чарівну тендітну ювілярку, берегиню української вічності. Бажаємо Вам, дорога пані Таню, здолати всі творчі вершини, які вимріяні Вашою веселковою уявою, і запланувати чимало нових. А чудотворна свячена вода одного з найбільших християнських свят, яке співпадає з днем Вашого народження, хай додасть Вам сили і здоров’я на подальше високоліття.
Ганна ДОРОШЕНКО
|
