VIII. Воскресла Україна та новітній антиукраїнський легіон

                    Здавалося, що Україна заплатила потрійну ціну мільйонними жертвами за те, щоб реалізувати своє право на власне існування і власну державу. 1991 рік став відправним моментом, Україна у демократичний спосіб, через референдум, через абсолютну більшість голосів  визначилась як Незалежна  Суверенна  Демократична Українська Держава. До списків було внесено 37 886 тис. громадян. У бюлетні з референдуму було вміщено текст Акта, прийнятого Верховною Радою 24 серпня 1991 року і питання:  "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежної України?" У голосуванні взяли участь 31 891 742  громадян, тобто 84,18% від загальної кількості внесених до списків. З них на питання бюлетня відповіли :"Так. Підтверджую" - 28 804 071 громадянин, або 90,32%. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, які проживають на території України. Результати Всеукраїнського референдуму та Вибори Президента України, які проводилися одночасно, створили в Українї нову політичну ситуацію, яка прискорила остаточну ліквідацію СРСР. Через тиждень після референдуму на Україні 7 - 8 грудня 1991 року на території Білорусії у державній резиденції "Віскулі", в Біловезькій пущі керівники республік-першозасновників СРСР - Росії, України, Білорусії - Борис Єльцин, Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич підписали угоду про створення міждержавного об'єднання - Співдружності Незалежних Держав ( СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР ( крім трьох прибалтійських). Це міждержавне об'єднання повинно було стати базисом для "цивілізованого розлучення" новостворених країн та уникнення міжнаціональних конфліктів. 21 грудня 1991 року на зустрічі в Алмати керівники зазначених вище держав підписали Декларацію про утворення СНД. 25 грудня 1991 року подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адмінбудинків було знято прапори СРСР, залишалася тільки Рада Республік Верховної Ради СРСР. 26 грудня 1991 року ця Рада зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу.

                З того часу  минуло майже 19 років. Україна, як і передбачили у свій час М.Костомаров, Т.Шевченко, В.Подолинський, С.Петлюра, С.Бандера і багато інших стала державою і пройшла в розвитку свій певний шлях. Світ змінився і перейшов в епоху інформатизації та глобалізації. І тут, в значній мірі, можна погодитись зі словами колишнього Президента Польщі Лєха Валенси: " Раніше знищували цілі  народи - тисячі споживачів хліба, але зараз їх не вигідно знищувати, бо вони є купцями хліба і продуктів. У глобальному сенсі ми всі є купцями, тому нас не варто ліквідовувати, воювати за землю... Мій батько давно помер, загинув під час війни. Якби він був би живий, я би його запитав: " Тату, чи ти знаєш, що в Європі немає кордонів, що наш колишній ворог німець не має жодного солдата?" Якби мій тато таке почув, то ще раз помер би, але вже від інфаркту, таке уявити йому було б неможливо. А все ж таки це стало можливим. Зараз інший час. Сьогодні не йдеться про землі, а про розум, інтелект. Це стало можливим завдяки тому, що ми пройшли дорогу розвитку." У такий спрощений спосіб Лєх Валенса викладає своє бачення суті того, що відбувається у світі і зокрема в Європі. Об'єднання Європи заради економічного прагматизму дало Україні можливість на відносно спокійне існування своєї державності. Внутрішні суперечності України не завадили їй все ж таки стати на шлях економічної і політичної конкуренції, а таке явище як Майдан 2004 року не тільки вразив світове співтовариство, але й породив реальну надію, що Україна наблизиться до сучасних європейських цінностей. Тоді чітко простежувався водорозділ між США і Європою з одного боку і Росією з іншого. У той час як Президент Росії після другого туру президентських виборів в Україні першим зі світових лідерів привітав В.Януковича з перемого, особистий представник Президента США, який спостерігав за ходом другого туру виборів на Україні, сенатор-республіканець, голова сенатського комітету по закордонних справах Річард Лугар заявив, що в ході голосування : "...допущені фальсифікації при підтримці влади. Фізичне залякування виборців і незаконне використання урядових і юридичних повноважень були очевидними і масовими." Подібну позицію зайняв і Європарламент. А потім був третій тур. Перемога Ющанка і його п'ятирічне президентство. Прикро констатувати, але це п'ятиріччя було змарновано у плані наближення до євростандартів. Тотальна корупція помножена на широке особисте поборювання у таборі націонал-демократів, нівелювання на цьому фоні нацонально-історичних цінностей українців, до яких апелювала влада, намагаючись таким чином прикрити свою недієздатність, особисті амбіції, які іноді нагадували новітнє месіанство - все це, підкріплене жорсткою економічною кризою, привели реально до реваншу В.Януковича і Росії  у 2010 році. Президент США Барак Обама привітав В.Януковича з перемогою.  Європа теж одностайно визнала його перемогу.

                  Те, що у США і Польщі було зовсім інше бачення щодо ролі України в системі європейського порядку, на відміну від Росії, яскраво засвідчив саміт країн-членів НАТО, який проходив 2 квітня 2008 року в Бухаресті. На ньому Росія в категоричній формі виступила проти вступу України і Грузії до НАТО. Сенсацією цього саміту став виступ Президента Російської Федерації Володимира Путіна на закритому  засіданні  ради Росія - НАТО. На цьому засіданні В.Путін заявив, що Москва сприймає наближення НАТО до російських кордонів як реальну загрозу інтересам держави і пообіцяв адекватні заходи. Зокрема він натякнув, що якщо НАТО надасть план дій по членству ( ПДЧ) Грузії, то Росія визнає Абхазію і південну Осетію, опираючись на Косовський прецидент, і там створить буферну зону між силами НАТО і своїми кордонами. Як писали різноманітні видання В.Путін говорив про Грузію спокійно і , ніби, байдуже, але,  коли мова зайшла про Україну, Путін не втримався і зірвався. Звертаючись до Дж.Буша, він сказав:" Ти не розумієш, Джордже, що Україна - це, навіть, не держава! Що таке Україна? Частина її території - це Східна Європа, а частина, і значна, -  подарована нами!" І після такого відвертого заключення дав зрозуміти, що, якщо Україну все ж таки приймуть в НАТО, то така держава припинить своє існування, тобто, фактично дав зрозуміти, що Росія може розпочати відторгнення Криму і Східної України. І, хоча зустріч носила закритий характер, ніхто описану ситуацію не спростував. Навпаки, Міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров в інтерв'ю російському радіо "Эхо Москвы" 08.04.08  фактично підтвердив, що така розмова про Україну мала місце. Коло замкнулося. Вперше вище керівництво Російської Федерації так чітко заявило свою позицію щодо України. В далеке минуле відійшли слова Президента Росії Бориса Єльцина :" Прокидаючись ранком, я запитую себе: що ти зробив для України?.." А ,можливо,вони мали інший підтекст, про який відверто сказав наступник Єльцина? Україні від цього не легше. Ну що тут скажеш? " Живий, живий Курилка, живий, живий - не вмер!" Колись на Русі запалювали скіпку і передавали з рук в руки, вигукуючи наведені вище слова. Пізніше цей вислів почали використовувати у переносному значенні, коли говорили, що "живий Курилка", мали на увазі тих чи інших діячів, чи явища, які за логікою речей, давно повинні були б зникнути, але всупереч всьому - продовжували існувати. Щодо Грузії - Росія слова дотримала, і Захід з цим змирився. А потім , з приходом нового Президента США, сталося "перезавантаження" відносин Заходу і Росії, і Україну було віддано під вплив Росії. Тут можна було б провести історичну паралель. Згадується Мюнхен 1938 року, 30 вересня, 1 година ночі, коли вирішували долю Чехословаччини, а фактично всієї Європи. Зрозуміло, що не в той час, не ті реалії, але чомусь залишилося таке відчуття, що за нас уже дещо вирішили сильні світу цього. В Стародавньому світі в ахейському війську була така посадова особа як глашатай  (оповісник)  ( він оголошував рішення вождя чи ради вождів). Сучасних антиукраїнських  глашатаїв дуже банато, як і раніше їх не бракувало. "Ім'я їм легіон". У Давньому Римі термін " легіон" означав велике військове з'єднання, яке в різний час мало різну чисельність (від 3 до 10 тис. чол.). Поступово це слово почало означати в народі просто "багато" або "дуже багато". Євангельська притча розповідає про одного біснуватого. У ті часи вважалося, що в людей несповна розуму вселявся сатана, нечиста сила. Коли Ісус запитав біснуватого:" Як тобі ім'я?" - той відповів:" Легіон",- маючи на увазі, що багато бісів увійшло в нього (Лука 8, 30; Марк 5,9) .

(Продовження у наступном у номері)