Олег Гончарук, депутат Івано-Франківської міської ради

Нове загальнонаціональне відчуття
Ми, українці, переживаємо переломний момент в історії нашої держави. Всі 23 роки незалежності були під знаком спроб остаточно визначитися з вектором. Тепер визначилися. Різко і остаточно, біда заставила. Тепер маємо напрямок, ціль, орієнтир. Наступна задача — подолати шлях правильно.
Останнім часом в цьому сенсі згадують досвід розвитку Японії, Південної Кореї. Я б не став безоглядно орієнтуватися на їх приклад, хоча б тому, що Україна пройшла інший історичний шлях, у нас своя унікальна культура, світогляд.
Але дві риси між всіма суспільствами, країнами, що побудували сильні держави, потужну економіку, — це згуртованість всередині країни і взаємодія цього об’єднаного суспільства зі світом.
Події останніх місяців підняли з глибин і винесли на поверхню це поняття згуртованості, яке донедавна не мало такого змісту, як зараз: згуртованість українського народу, єднання індивідуального і загального, відповідальність усіх за всіх. Щоб відчути її, ми заплатили дорогу ціну і продовжуємо платити досі щодня. І це вже не просто поняття. Це вже загальнонаціональне відчуття. Влада, бізнес, суспільство мають бути згуртованими, в тому числі й між собою (адже влада і бізнес — це теж частина громади!); потрібна взаємна довіра і тісна взаємодія всіх, хто живе в Україні і хоче бачити її сильною державою. І цю згуртованість варто починати з малого: з громади села, міста, області.
Далі, це взаємна підтримка. В усіх суспільствах, що побудували сильні економічні держави, все починається і продовжується на підтримці один одного всередині суспільства. І це не тільки підтримка вітчизняного виробника, про яку зараз знову говорять, щоб підняти вітчизняну економіку. Це важливо, це частина, але я реаліст і розумію, що виробнику українському, місцевому треба ще виправдати довіру і довести, що українське — значить якісне, а інколи ще й зробити якісним (отут можна згадати Японію). Зараз мова не тільки про це, а про підтримку українцями один одного незалежно від того, хто ти і чим займаєшся. Підтримка, повага, згуртованість. Інакше, які б економічні плани та стратегії не малювали на папері, там вони і залишаться.
Зараз більша вага в питаннях виробництва є саме на місцях. Тому не лише згори, а в першу чергу тут — в місті, в області — доведеться вирішувати ці та інші питання. Звичайно, згори йтиме підтримка, але не варто просто сидіти і чекати поки централізовано вирішать проблеми в кожному регіоні, адже ми їх тут, на місці, знаємо краще.
Друга площина — це взаємодія зі світом. Ні одна країна з сильною економікою не розвивалася окремо від інших держав. Розвиток був лише тоді, коли була поміч і підтримка ззовні. Це не просто фінансова допомога. Гроші самі по собі нічого не вирішують. Це я як підприємець говорю. Треба знати, що з ними робити, як з ними управлятись. І тут мало сподіватися лише на власні знання, зараз варто дивитись назовні і запозичати досвід. Зараз Україна отримує не лише фінансовий кредит, підпис асоціації, відкриті ринки. Ми отримуємо ще й інший кредит. Кредит довіри, знання, підтримки у світі. І я вірю, навіть знаю, що прийде час і ми усі ці «кредити» виправдаємо. Як сильна держава. Зараз допомагають нам. Але я вірю, що колись ми так само допоможемо іншій країні, яка буде йти складною дорогою становлення міцного суспільства. Лише б не таким трагічним шляхом, як ми…
А ми? А ми не просто вистоїмо. Ми станемо сильними.